Справа № 465/2367/24
Провадження 2/465/1250/25
Іменем України
21.01.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про поділ майна. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Жовківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління МЮ 23.03.2023 року, актовий запис №4 від 26.07.2019 року. Відповідно до рішення Франківського районного суду м. Львова від 09.10.2023 року у справі №465/2217/23 шлюб між сторонами розірвано. В період перебування у шлюбі сторони придбали спільне авто - KIA CARENS, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстровано на ОСОБА_1 .
Як зазначає позивач, після фактичного припинення шлюбних відносин відповідач одноособово користується спільним авто, позбавивши права користування позивача. В досудовому порядку сторони не змогли врегулювати спір, тому позивач змушений звернутись до суду з метою поділу спільно набутого майна.
Таким чином, враховуючи, що позивач та відповідач розлучились і позивача було позбавлено права користування спільним авто, наведене зумовило подання позову останнім про стягнення частки вартості автомобіля, так як спільне авто повністю перебуває у володінні та користуванні відповідача.
Із урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить суд визнати автомобіль марки KIA CARENS, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_4 . спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 120250,00 гривень, як грошову компенсацію частки транспортного засобу - автомобіля марки КІА CARENS, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , VIN: НОМЕР_4 , залишивши вказаний транспортний засіб у власності ОСОБА_2 ; право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на транспортний засіб марки KIA CARENS, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , VIN: НОМЕР_4 , припинити після сплати компенсації ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
03.10.2024 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідач визнає частково змінені позовні вимоги, а саме в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю, щодо інших позовних вимог заперечує. Разом із тим, зазначає, що вартість транспортного засобу є значно завищеною, оскільки автомобіль оцінювачем не оглядався, не брався до уваги його фізичний знос, пробіг та стан. Спірний автомобіль має ручну коробку передач, а не автоматичну, відтак, із оцінкою транспортного засобу не погоджується. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації в розмірі 120 250 гривень.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 31.10.2024 року прийнято до розгляду заяву представника позивача від 07.08.2024 року про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог. Підготовче провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися, представниками сторін подано клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано 26.07.2019 року у Виконавчому комітеті Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, про що складено актовий запис № 4 (повторне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_7 ). Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09.10.2023 року у справі №465/2217/23 шлюб між сторонами розірвано.
В період перебування у шлюбі, а саме 29.04.2021 року, придбано авто - KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 , власником якого за документами є ОСОБА_3 .
Як вбачається із довідки суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 18.03.2024 року, усереднена ринкова вартість автомобіля KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, становить 240 500 грн.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
Зважаючи на викладене, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні докази та позицію сторін, зокрема, визнання стороною відповідача у відзиві на позовну заяву поширення на спірний автомобіль правового режиму спільного майна, суд вважає доведеним факт того, що автомобіль KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 , набутий сторонами за час перебування в шлюбі, відтак, його слід визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 330/1569/19.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації половини вартості автомобіля суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) .
Вказані позиції викладені також у п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема, щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абз. 2 частини 1 статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Отже, спільне майно подружжя можна поділити шляхом встановлення режиму спільної часткової власності або встановлення режиму приватної власності на конкретну річ для кожного з подружжя (поділити в натурі).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
При вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), від 17.08.2022 року у справі № 522/8676/20 (провадження № 61-1714св22), від 17.01.2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).
У постанові Верховного Суду від 24.03.2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20) сформульовано правовий висновок про те, що у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
На підтвердження вартості транспортного засобу KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 , стороною позивача надано довідку суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 18.03.2024 року, відповідно до якої усереднена ринкова вартість автомобіля становить 240 500 грн.
Сторона відповідача заперечує вказану вартість спірного транспортного засобу, зазначаючи, що така є завищеною і не відповідає дійсному стану автомобіля.
Судом на стадії підготовчого провадження роз'яснювалося стороні відповідача у справі, що для визначення вартості спірного майна на момент розгляду справи в суді, вона має право ініціювати питання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, однак, представник відповідача такого бажання не виявляв, відповідного клопотання не заявляв, навпаки, зазначив, що сторона відповідача не має наміру ініціювати проведення експертизи, а вартість автомобіля повинна доводити сторона позивача.
У зв'язку з цим посилання відповідача на невідповідність довідки реальній вартості майна суд не приймає до уваги як такі, що не доведені належними доказами. У судовому засіданні відповідач не надав висновків експертів, які встановлювали б іншу ціну об'єкта рухомого майна, не заявляв клопотання про призначення відповідних експертиз. За наведених обставин докази, надані стороною позивача, щодо визначення вартості спільного майна не спростовані відповідачем.
Окрім того, суд не може визнати спроможними доводи представника відповідача, якими мотивовано незгоду із визначеною оцінювачем вартістю автомобіля, в частині невірного, як вважає представник відповідача, врахування наявності в спірному автомобілі автоматичної коробки передач за умов дійсної оснащеності транспортного засобу механічною, адже така обставина не підтверджується жодним наявним у матеріалах справи доказом. Не представлено таких доказів і самим же представником відповідача, який посилається на зазначені обставини. В контексті наведеного суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язок доказування покладається рівною мірою на кожну із сторін у справі. У даному випадку сторона відповідача не позбавлена можливості доводити ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування заперечень проти позову, однак, свої доводи відповідними доказами не аргументує, навпаки, проявляє у цьому пасивність, відмовляючись проводити експертизу, не надаючи технічних документів на автомобіль при тому, що спірний транспортний засіб перебуває у користуванні саме відповідача, який не позбавлений права представляти фотознімки, технічну документацію на автомобіль тощо. Наведеного стороною відповідача у встановлений процесуальний спосіб не зроблено.
У зв'язку з цим суд розглядає справу та приймає рішення на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
У постанові від 25.05.2020 року у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що автомобіль є неподільною річчю, суд приходить до висновку, що автомобіль має бути залишений у користуванні відповідача ОСОБА_2 та на користь позивача слід стягнути компенсацію у вигляді частини дійсної вартості автомобіля.
Крім того, суд зазначає, що внаслідок виділення автомобіля у власність відповідачеві і стягнення з неї на користь позивача грошової компенсації, право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.
Відтак, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід виділити ОСОБА_2 у приватну власність автомобіль марки KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 . Окрім того, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 250 грн. 00 коп. в якості грошової компенсації половини вартості автомобіля марки KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 .
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 807 грн. 47 коп. на відшкодування судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги № 18/03 від 18.03.2024 року, укладений між адвокатом Манукян М.А. та ОСОБА_1 ; додаток №1 до договору від 18.03.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 12 від 18.03.2024 року на суму 10 000 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, часткове задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, приймаючи до уваги заяву представника відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 3000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин і складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна - задовольнити частково.
Визнати автомобіль марки KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 у приватну власність автомобіль марки KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 250 (сто двадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. в якості грошової компенсації половини вартості автомобіля марки KIA CARENS, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1998 см. кубічних, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_4 .
В решті вимог позовної заяви - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 807 (вісімсот сім) грн. 47 коп. на відшкодування судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 31.01.2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя Величко О.В.