12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 352/928/22 пров. № А/857/33195/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
з участю секретаря Березюка Д.О.,
представника позивача Кулініча М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
суддя в 1-й інстанції Струтинський Р.Р.,
час ухвалення рішення 20.11.2024 року,
місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення 25.11.2024 року
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Тисменецького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що жодної повістки про виклик в ТЦК не отримував, а відтак в його діях відсутня об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КпАП України.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце, а неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Оскаржуваною постановою серії №8/623 від 21.04.2022 в справі про адміністративне правопорушення начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП.
Позивач визнаний винним у тому, що будучи 13.04.2006 зарахованим на військовий облік військовозобов'язаних запасу не з'явився у ІНФОРМАЦІЯ_5 ) по місцю реєстрації для отримання військово-облікового документа, чим порушив вимоги абзацу 2 пункту 1 додатку 1 Постанови КМУ № 921 від 07.12.2016 (зі змінами), вчинив це в умовах особливого періоду, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.210 КУпАП (т.1, а.с.60).
Дана постанова винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 21.04.2022, складеного стосовно позивача ОСОБА_1 за ч.2 ст.210 КУпАП начальником відділення військового обліку і броней сержантів і солдатів запасу ОСОБА_4 (т. 1, а.с.58).
Згідно акту від 21.04.2022, складеного в м. Тисмениця в присутності ОСОБА_1 (т.1, а.с.63), зафіксовано факт відмови останнього отримувати копію постанови про адміністративне правопорушення, та підписувати її.
Так, згідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою. яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також, працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки. відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частина друга статті 251 КУпАП).
Уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення викладають аргументи щодо наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності саме у цьому протоколі, який суд має оцінити у сукупності з іншими доказами у справі.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Згідно частини 2 статті 210 КУпАП, в редакції, що діяла на час винесення постанови (в ред. ЗУ від 30.03.2021), повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період- тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, що затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на час розгляду справи.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 додатку 1 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних» № 921 від 07.12.2016 (зі змінами), яка діяла на час винесення оскаржуваної постанови, призовники і військовозобов'язані повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Згідно п.4 ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232), щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно ч.10 ст.1 Закону №2232, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
-уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
-прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
-проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
-проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
-виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно ч.1-4 ст.27 Закону №2232, у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань; Запас військовозобов'язаних поділяється на першу і другу категорії; До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність; До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби.
Згідно ч.1 ст. 39 Закону №2232, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.
Згідно п.1 ст. 18 Закону №2232 у редакції від 10.05.2006, від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України: які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку.
Згідно інформації обліково-алфавітної книги призовників 1981 року народження, які проживають на території Тисменицького району встановлено запис від 13.04.2006, що ОСОБА_1 звільнений від призову на строкову військову службу як досягнувшого 25 річного віку (т.1, а.с. 55-57).
Станом на 21.04.2022 позивач не з'явився в РВК (РТЦК) за місцем реєстрації для отримання військово-облікового документу.
Відповідно до п. 16 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних» № 921, військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Згідно п.22 зазначеної Постанови КМУ №921, призовники і військовозобов'язані, а також посадові особи, винні в порушенні вимог цього Порядку і Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Правила військового обліку) (додаток 1), несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно п.3 додатку 1 до Порядку, призовники і військовозобов'язані за порушення встановлених пунктами 1 і 2 цього додатка, а також за порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, умисне псування військово-облікових документів чи втрату їх з необережності, неявку за викликом до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) без поважних причин, за несвоєчасне повідомлення обліковому органу, де перебувають на військовому обліку, даних про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я (після тривалого лікування хвороби та (або) хвороби, яка спричинила часткову (повну) втрату працездатності), адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади притягуються до адміністративної відповідальності у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач з 2006 року не отримав військово-облікового документу, та не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання військового обов'язку, передбаченого ст. 65 Конституції України, тобто порушив правила військового обліку, а тому має нести відповідальність передбачену ч.2 ст. 210 КУпАП. Покликання позивача на те, що він не отримував жодної повістки від ТЦК в даному випадку не є релевантними з об'єктивною стороною вчиненого адміністративного правопорушення.
Пунктом 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Таким чином, на переконання суду, позивач, як військовозобов'язаний, оскільки, звільнений від призову на строкову військову службу в зв'язку з досягненням 25 років, порушив правила військового обліку в особливий період, що є підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Отже, відповідач, прийнявши постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, виконано обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2024 року у справі № 352/928/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 12 лютого 2025 року.