11 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6052/24 пров. № А/857/29593/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Волинської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 140/6052/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорокою Ю.Ю. в м. Луцьку в порядку письмового провадження; справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 29.03.2024 № 2 про неуспішне проходження атестації позивачем;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Волинської обласної прокуратури від 07.05.2024 № 368к про звільнення позивача 08.05.2024р. з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області або на рівнозначній посаді та в органах прокуратури, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;
- стягнути з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили відповідачі Офісу Генерального прокурора та Волинська обласна прокуратура, які покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, покликаючись на обставини справи та відповідні правові позиції Верховного Суду, зазначають, що позивач показав відсутність базових знань у сфері кримінального права, а також не підтвердив відповідність вимогам доброчесності. Відтак, вважають прийняті рішення про неуспішне проходження атестації та подальше звільнення позивача законними та обґрунтованими.
Позивач подав до апеляційного суду письмовий відзив на апеляційні скарги, в якому просить відмовити в їх задоволенні, відповідач Шістнадцята кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалася.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 16.12.1996 по 23.10.2014 безперервно проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах, зокрема, з 30.09.2014 - на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 .
23.10.2014 позивач на підставі наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1436к звільнений із займаної посади у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14, яке постановою Шостого апеляційного суду від 24.11.2021 залишено без змін, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1436-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області; поновлено ОСОБА_1 в Волинській обласній прокуратурі на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24 жовтня 2014 року; стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1887483,97 грн.; зобов'язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
12.10.2021 Генеральним прокурором видано наказ № 371к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержання законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24.10.2014.
15.10.2021 позивач подав заяву про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію у встановлений строк і за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
31.01.2022 та 07.02.2022 ОСОБА_1 склав іспити у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також на загальні здібності та навички, що підтверджується протоколами засідання кадрової комісії № 57 і № 59 відповідно, та був допущений до наступного етапу атестації - проходження співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
18.02.2022 відбулося засідання кадрової комісії (протокол № 64), на якому ухвалене рішення № 2 про неуспішне проходження атестації начальником відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області ОСОБА_1 .
Наказом керівника обласної прокуратури від 24.05.2022 № 155к «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 25.05.2022 у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, керуючись статтею 11, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22, залишеним без змін згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023 та постанови Верховного Суду від 23.11.2023, визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 18.02.2022р. № 2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнано протиправним та скасовано наказ керівника Волинської обласної прокуратури від 24.05.2022 № 155к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва Прокуратури Волинської області з 26.05.2022; стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
29.03.2024 відбулося засідання кадрової комісії (протокол № 109), на якому ухвалене рішення № 2 про неуспішне проходження атестації начальником відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області ОСОБА_1 .
Наказом керівника Волинської обласної прокуратури від 07.05.2024 № 368к позивача звільнено 08.05.2024 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області та органів прокуратури.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг, з врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі - Закон № 1697-VII) визначені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 4 Закону України № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII встановлено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до приписів частини третьої цієї статті прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури замінено відповідно словами Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру . Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 розділу II Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).
Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.
Як передбачає пункт 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2-5 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктами 6, 8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
Пунктами 1 розділу ІІІ, пунктами 1, 2, 4 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
У разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Для виконання практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.
Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
В силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 233 рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Матеріалами справи встановлено, що під час проходження атестації ОСОБА_1 набрав 74 зі 100 балів на першому етапі, при прохідній відмітці у 70 балів.
На другому етапі позивач отримав 99 балів та був допущений до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурорів вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Отже, перші два етапи атестації позивач пройшов успішно.
Крім того, позивач виконав практичне завдання як складову частину третього етапу атестації.
За наслідками проведення співбесіди рішенням кадрової комісії від 18.02.2022 № 2 зазначено про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням позивач оскаржив його до суду.
Як зазначалося вище, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі № 140/4430/22, залишеним без змін згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023 та постанови Верховного Суду від 23.11.2023, визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 2 від 18.02.2022р. «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнано протиправним та скасовано наказ керівника Волинської обласної прокуратури №155к від 24.05.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва Прокуратури Волинської області з 26.05.2022; стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В подальшому, рішенням Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 01.02.2024 № 103 ОСОБА_1 включено до графіку проведення 09.02.2024 співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Засідання кадрової комісії з 09.02.2024 по 29.03.2024 неодноразово відкладалось у зв'язку із необхідністю витребування додаткових документів.
29.03.2024 відбулося засідання кадрової комісії (протокол № 109), на якому ухвалене рішення № 2 про неуспішне проходження атестації начальником відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції слушно зауважив, що спірними у вказаній справі є правовідносини щодо завершального етапу атестації - співбесіди.
Зі змісту спірного рішення кадрової комісії слідує, що під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2021 у справі № 826/18033/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1436-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області. Поновлено ОСОБА_1 в Волинській обласній прокуратурі на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24 жовтня 2014 року.
Наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 371к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області з 24 жовтня 2014 року.
15.10.2021 ОСОБА_1 на адресу Генерального прокурора подано заяву про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Під час проходження третього етапу атестації - співбесіди, прокурор ОСОБА_1 пояснив, що все своє життя працював в органах прокуратури. В 2009 році він розлучився зі своєю дружиною. Після звільнення з органів прокуратури в 2014 році і до цього часу ніде не працював. Доходу ніде не отримував. Жив увесь цей час (більше семи років) за рахунок заощаджень, накоплених до свого звільнення. Відповідно до декларації ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у нього значилися на час звільнення заощадження в сумі 280 тис. гривень. На уточнююче запитання члена комісії ОСОБА_1 пояснив, що жив не тільки за рахунок цих коштів, а й коштів дружини, з якою хоч і розлучився офіційно, але продовжував з нею мешкати. Аліменти на чотирьох своїх дітей не сплачував, оскільки мешкав разом із ними. Також, ОСОБА_1 пояснив, що офіційно вони з дружиною розлучилися, але майно не ділили, так само як і не визначали обов'язок по сплаті ним аліментів.
З огляду на надані позивачем пояснення кадрова комісія вказала, що такі ставлять під сумнів його доброчесність, оскільки він протягом більше ніж сім років суспільно-корисною працею не займався, офіційних доходів, з яких сплачувалися би відповідні податки, не отримував, і, відповідно, участі у матеріальному забезпеченні своїх чотирьох дітей не приймав.
Також за результатами визначення професійної компетентності позивача кадрова комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 показав відсутність базових знань в сфері кримінального права. Такий висновок комісії ґрунтується на тому, що позивач не надав правильні відповіді на поставлені йому питання, чим викликав обґрунтовані сумніви щодо рівня професійної компетентності прокурора.
За вказаних обставин комісія прийшла до висновку, що начальник відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області та органів прокуратури ОСОБА_1 не пройшов успішно атестацію.
Оцінивши належним чином спірне рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його необґрунтованість та немотивованість.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Імперативні приписи пункту 12 Порядку № 233 вимагають зазначення кадровою комісією мотивів та відповідних обставин як обов'язкової складової рішення про неуспішне проходження атестації. Такі вимоги є гарантією дотримання прав особи, щодо якої проводиться атестація.
Судом першої інстанції, враховуючи приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосовано відповідну практику Верховного Суду, який у аналогічних спорах вказав, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (наприклад, постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
Оцінюючи доводи апелянтів, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішенням кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності, колегія суддів зазначає таке.
Кадрова комісія є уповноваженим суб'єктом з питань проведення атестації прокурорів та прийняття рішення за її результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
Разом з тим, межі дискреції кадрової комісії щодо проведення добору або атестації прокурорів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес добору чи атестації, як і рішення в результаті цих процесів, мають бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Відтак, ураховуючи завдання адміністративного судочинства та юрисдикцію адміністративних судів під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень не лише на предмет його відповідності статті 19 Конституції України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 КАС України.
Судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другої статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У справі, що розглядається, встановлено, що підставою прийняття спірного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації стала наявність у кадрової комісії, на її думку, обґрунтованих сумнівів щодо професійної компетентності та доброчесності у позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією кадрової комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого є звільнення прокурора з посади, повинно бути, насамперед, об'єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної компетентності прокурора, а також щодо відповідності прокурора критеріям професійної етики та доброчесності.
Процес та результат атестації повинні бути зрозумілими як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати професійний прокурорський корпус, якому довіряло б суспільство, то обґрунтованість/умотивованість та зрозумілість рішення щодо відповідності прокурора вимогам професійності та доброчесності є необхідною для цього умовою та гарантією. Лише у разі наведення кадровою комісією обґрунтованих мотивів можливо перевірити правомірність процедури атестації та ухваленого рішення (як форми зовнішнього вираження дискреційних повноважень державного органу). Саме у такий спосіб може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
З огляду на наведені правові норми, а також міжнародні стандарти, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.
Аналогічна правова позиція неодноразово формувалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02 грудня 2021 року (справа № 280/5176/20) та від 21 жовтня 2021 року (справа № 640/154/20).
Висновки комісії в оскаржуваному рішенні кадрової комісії, що позивач продемонстрував низький рівень професійної компетентності, недостатній рівень знань положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства у сфері кримінального права, суд першої інстанції правильно визнав безпідставними, оскільки позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, які саме і визначали рівень знань та умінь у застосуванні закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу задавались питання щодо знання законодавства, на які ним надавались відповіді.
Проте, кадрова комісія у спірному рішенні вказала, що позивач не надав правильні відповіді на ряд поставлених питань, внаслідок чого виникли обґрунтовані сумніви щодо рівня його професійної компетентності.
За приписами Порядку № 221 члени кадрової комісії вправі ставити прокурору під час співбесіди запитання щодо його професійної компетентності, проте сам процес співбесіди не передбачає повторну перевірку рівня знань та умінь прокурора у застосуванні Закону.
Таким чином, ненадання в ході співбесіди правильних відповідей на окремі поставлені запитання не є свідченням професійної некомпетентності загалом, оскільки загальний рівень знань та умінь у застосуванні закону позивач підтвердив шляхом проходження комп'ютерного тестування.
Водночас, слід погодитись з судом першої інстанції щодо безпідставності висновків кадрової комісії про ненадання позивачем правильних відповідей на окремі питання, на які частково були надані правильні відповіді, оскільки часткове надання правильної відповіді на поставлені питання не може вважатись ненаданням відповіді взагалі.
При наданні відповіді прокурор не зобов'язаний цитувати ті чи інші норми законодавства, його професійна компетентність визначається на тому, чи обізнаний він в чинному законодавстві і чи його рівень знань є відповідним для того, щоб обіймати посаду прокурора.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення кадрової комісії, висновки комісії про професійну некомпетентність позивача ґрунтуються лише на констатації сумніву та негативному сприйнятті членами комісії наданих позивачем відповідей з точки зору їх правильності та повноти, а також ненадання відповідей на окремі поставлені запитання.
Судом першої інстанції слушно звернуто увагу на ту обставину, що позивач більше семи років не працював за посадою, оскільки наказ про поновлення на посаді прийнятий 12.10.2021, отже безпосередні посадові обов'язки тривалий час не виконував, однак успішно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, таким чином проявивши належну професійну компетентність.
Тому, висновки комісії про професійну некомпетентність позивача суд першої інстанції підставно визнано недоведеними.
Слід погодитись і з висновком суду першої інстанції про те, що належних обґрунтувань невідповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності оскаржуване рішення кадрової комісії також не містить.
Так, висновок комісії про недоброчесність позивача ґрунтується на тому, що він протягом семи років не працював, офіційних доходів не отримував і відповідно участі у матеріальному забезпеченні своїх чотирьох дітей не приймав.
При цьому слід врахувати, що позивач оскаржив в судовому порядку своє звільнення відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1436к, який винесений на підставі Закону України «Про очищення влади», і мав цілком легітимні очікування щодо присудження йому справедливої сатисфакції в частині поновлення на посаді та відповідно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Розгляд судової справи № 826/18033/14 не з вини позивача тривав близько семи років (судове рішення ухвалене 20.08.2021) і з огляду на той факт, що відомості про позивача були включені до Єдиному державному реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач не міг обіймати відповідні посади протягом зазначеного строку.
Позивач надав кадровій комісії пояснення про те, що увесь цей час жив за рахунок накоплених заощаджень та за рахунок коштів дружини, яка працює приватним нотаріусом та з якою спільно проживав, хоч і був офіційно розлучений, проте вказані обставини не були взяті до уваги членами комісії.
Із дослідженої судом копії декларації позивача, яку він подавав за 2013 рік, слідує, що сума коштів на рахунках у банку членів його сім'ї становить 282000 тис.грн. Тобто сім'я позивача мала відповідні заощадження, які давали можливість її утримувати.
Також суд зазначає, що станом на 2014 рік обов'язок декларування готівкових коштів, які перебувають у власності декларанта, був відсутній, з огляду на що суд вважає цілком прийнятними доводи позивача про те, що він мав певні готівкові заощадження, за рахунок яких міг жити. Доказів протилежного кадровою комісії в ході розгляду матеріалів атестації не здобуто і суду не подано.
Посилання кадрової комісії на той факт, що позивач не брав участі у матеріальному забезпеченні своїх чотирьох дітей є необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні.
Цей обов'язок закріплений в Конституції України (статті 51, 52), а також в Сімейному кодексі України (статті 180-201).
При цьому способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Отже, батьки вправі самостійно визначитись, яким чином вони будуть утримувати своїх дітей, а в разі відсутності відповідного порозуміння між батьками обов'язок щодо утримання дітей визначається за рішенням суду шляхом стягнення аліментів.
В матеріалах справи відсутні докази того, що з позивача були стягнуті аліменти за рішенням суду і останній не виконує обов'язку щодо їх сплати.
Таким чином, оскільки між позивачем та його колишньою дружиною відсутні відповідні судові спори, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вони дійшли спільної згоди щодо утримання своїх чотирьох неповнолітніх дітей.
Відтак висновок кадрової комісії про недоброчесність позивача не ґрунтується на встановлених обставинах, підтверджених належними та допустимими доказами.
Проаналізувавши спірне рішення кадрової комісії, суд першої інстанції вірно вказав, що воно не відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності і безсторонності, адже «обґрунтований сумнів» членів кадрової комісії оснований скоріш на домислах і припущеннях, аніж на аргументах.
З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції, що рішення кадрової комісії від 29.03.2024 № 2 слід визнати протиправним та скасувати.
Застосувавши системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що:
по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;
по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Закон № 113-IX визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1- 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 640/948/20.
Таким чином, оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тому з огляду на визнання судом протиправним та скасування рішення кадрової комісії від 29.03.2024 № 2 прийнятий на його підставі наказ керівника Волинської обласної прокуратури від 07.05.2024 № 368к «Про звільнення ОСОБА_2 » також підлягає скасуванню як протиправний, а позивач - поновленню на займаній посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва прокуратури Волинської області.
Щодо заявленої альтернативної вимоги позивача про поновлення його на рівнозначній посаді в органах прокуратури, суд першої інстанції правильно виходив з такого.
Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, поновлення прокурора на рівнозначній посаді в іншому новоутвореному органі прокуратури не відповідатиме приписам статті 235 КЗпП України та буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача2, так як позивач, не пройшовши процедуру атестації, визначену Законом №113-ІХ, не може бути призначений у новоутворену - обласну прокуратуру.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28.04.2022 у справі № 420/12089/20.
Згідно з оскаржуваним наказом від 07.05.2024 №368к позивача звільнено з 07.05.2024, який є останнім робочим днем, тоді як першим днем звільнення є 08.05.2024, а тому саме з цієї дати позивач підлягає поновленню на займаній посаді.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до листа Волинської обласної прокуратури від 19.06.2024 № 21-236вих 24 (а.с.175) сума середньомісячної заробітної плати позивача за березень-квітень 2022 року складає 47 944,36 грн.
Відтак, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 2 229,97 грн (43 428,57 грн + 48 000,00 грн / 41 день).
Оскільки днем звільнення позивача є 07.05.2024, час вимушеного прогулу становить з 08.05.2024 по 14.10.2024 включно, а всього 108 робочих дні. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 240 836, 76 грн (2 229,97 грн х 108 робочих дні) без відрахування обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів, який слід стягнути з Волинської обласної прокуратури на користь позивача.
Відтак, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не знаходить.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження підставності позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 140/6052/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар