10 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4526/24 пров. № А/857/25888/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (головуючого судді Калинич Я.М., ухвалене в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/4526/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Адвокат Каверін Сергій Миколайович в інтересах ОСОБА_1 10.07.2024 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в якому просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із лютого 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби; - зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із лютого 2022 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 1 статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.02.2022 року №107-ОС «Про особовий склад» капітана запасу ОСОБА_1 , прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10 травня 2024 року за №343-ОС «Про особовий склад» звільнено та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з військової служби у відставку на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 10 травня 2024 року.
Вказаним наказом також визначено виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік тривалістю 29 календарних днів, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік тривалістю 5 календарних днів. Виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 04 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних місяців служби.
Згідно розрахункових листів позивачу виплачено зокрема: допомога на оздоровлення у жовтні 2022 року у сумі 23234,50 грн. та у лютому 2023 року у сумі 34058,50 грн., при звільненні компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2023 роки у сумі 37564,67 грн. та 6476,67 грн.
Відповідач здійснив розрахунок грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, відтак звернувся до суду із цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 № 2011-XII “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також Закон № 2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова № 704 набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Разом з тим, 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова №103, п. 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію п. 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної прикордонної служби України» від 02.03.2018 №169, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 березня 2018 року за №318/31770, затверджено схему тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, його територіального органу та Управління інформації.
Як встановлено судом на підставі матеріалів справи згідно розрахункових листів позивача із лютого 2023 року, за займаною посадою, встановлено посадовий оклад у розмірі 4510,00 грн. (1762 грн. прожитковий мінімум на 01.01.2018 х 2,56 тарифний коефіцієнт за 20 тарифним розрядом = 4510,72 грн. (3 урахуванням округлення 4510,00 грн.). Тобто, із огляду на розрахункові листи за 2022 - 2023 рік позивачу визначено посадовий оклад та оклад за військовим званням, виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. У зазначених розмірах оклад за посадою та за військовим званням виплачувався позивачу упродовж проходження служби позивачем до липня 2023 року включно, що підтверджується інформацією із розрахункових листів за 2022, 2023 рік, тобто розраховані, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
У свою чергу, із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби позивачу у період з лютого 2022 року травень 2023 року здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.
Так, згідно розрахункових листів позивачу виплачено зокрема: допомога на оздоровлення у жовтні 2022 року у сумі 23234,50 грн. та у лютому 2023 року у сумі 34058,50 грн., при звільненні компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 та 2023 роки у сумі 37564,67 грн. та 6476,67 грн., надбавка за особливості проходження служби щомісячно, премія та інші виплати.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Також, п. 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У подальшому Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX (далі - Закон №1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Отже, з огляду на визначені в статті 7 частині 3 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, шо не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 у справі №440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно- правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, зміни внесені постановою №103, зокрема до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Як наслідок суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у 2022-2023 роках є протиправним. Таким чином, на час проходження позивачем військової служби у НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) із лютого 2022 року по 19 травня 2023 року відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року) та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 16 до Постанови №704 встановлено розмір надбавки за вислугу років військовослужбовцям у відсотках від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.
Також Постановою №704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Зокрема вказаною постановою встановлено виплату надбавки за особливості проходження служби військовослужбовцям в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення, надбавка за кваліфікацію у відсотках посадового окладу, а також разові виплати, допомога на оздоровлення та одноразова грошова допомога при звільненні, передбачені відповідно статтею 10-1 частиною 1 та статтею 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту І Розділу 7 Глави IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 №558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306 (далі по тексту Інструкція №558) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Розділу 6 Глави IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
За даними розрахункових листів ОСОБА_1 : - у жовтні 2022 року позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення, - у лютому 2023 року позивачу виплачувалася допомога на оздоровлення, відповідно позивачу за 2022 рік та 2023 рік виплачувалися надбавки та доплати, а також при звільненні компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні та додаткової відпустки, а також одноразова грошова допомога при звільненні.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму на 01 січня 2018 року встановлено на рівні 1762,00 грн., а станом на 2022 рік прожитковий мінімум встановлено на рівні 2481,00 грн., на 2023 рік прожитковий мінімум встановлено на рівні 2684,00 грн.
Таким чином, під час проходження військової служби та при звільненні із неї позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало розмірі щомісячне грошове забезпечення, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, який є розрахунковою величиною для вказаних виплат, так як грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, а не на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Щодо доводів апелянта-відповідача про пропуск тримісячного строку звернення до суду, то слід зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, відповідно до наведено та враховуючи матеріали справи судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби 10.05.2024, а з позовом до суду звернувся 10.07.2024, тобто в межах тримісячного строк звернення до суду. Отже, доводи апелянта-відповідача в цій частині є безпідставними.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 260/4526/24- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 10.02.2025