Справа № 381/6106/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1411/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
05 лютого 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024111310001913 від 24.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
Ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року частково задоволено клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про арешт тимчасово вилученого майна в кримінальному провадженні № 12024111310001913, внесеному до ЄРДР від 24.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Накладено арешт, з забороною розпорядження та користування, на майно, виявлене та вилучене в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 на території селянського фермерського господарства «Тризуб», а саме: навантажувача JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 , яке зареєстровано за ОСОБА_7 , як за власником, згідно з свідоцтвом про реєстрацію машини серія НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в повному обсязі у задоволенні клопотання та зобов'язати слідчого негайно повернути вилучене майно.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що подане клопотання не містить підстави та мету заходу забезпечення, а слідчий суддя не звернув увагу на те, що прокурором невірно вказаний власник майна, позаяк клопотання ґрунтувалось на недостовірних показах заявника та свідка.
Від представника ОСОБА_6 до суду надійшло клопотання, в якому він просить розглядати справу без участі апелянта і задовольнити апеляційну скаргу.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчим відділом Фастівського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111310001913 від 24.12.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
23.12.2024 до чергової частини Фастівського РУП ГУНП в Київській області з письмовою заявою звернувся ОСОБА_9 про те, що в ніч на 10.05.2012 невідома особа проникла на територію підприємства «Альваір Буд», яка розташована за адресою: м. Київ, проспект Брест Литовський, 6, звідки вчинила крадіжку навантажувача JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 , який ним був орендований з правом викупу у ОСОБА_10 . На момент крадіжки навантажувач ще повністю викуплений не був. Станом на теперішній час ОСОБА_10 видав довіреність на дружину ОСОБА_9 , щодо продажу, перереєстрації та керування вказаним навантажувачем, так як заявником повністю була виплачена вартість вказаного навантажувача. Дружина ОСОБА_9 оформила довіреність на нього про те, що він представляє її інтереси в усіх установах, організаціях, підприємствах. Фактичним власником вказаного навантажувача є заявник ОСОБА_9 , який надав на навантажувач копію свідоцтва про реєстрацію машини (серія НОМЕР_3 ).
Під час проведення досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області 28.12.2024 був проведений обшук на території селянського фермерського господарства «Тризуб» за адресою: вул. Калинова (Калініна), 12-В, с. Веприк, Фастівський район, Київська область, під час якого на вказаній території був виявлений навантажувач JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 , та вилучений.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт на виявлений та вилучений в ході обшуку за адресою: вул. Калинова (Калініна), 12-В в с. Веприк Фастівського району Київської області на території селянського фермерського господарства «Тризуб», навантажувач JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 , фактичним власником якого, згідно посилань представника сторони обвинувачення, є ОСОБА_9 , та зазначає, що вказаний навантажувач є майном, здобутим в результаті вчинення кримінального правопорушення, зокрема, є об'єктом кримінально-протиправних дій та зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. Метою арешту є забезпечення збереження цього майна, як речового доказу.
Ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року частково задоволено клопотання прокурора та накладено арешт, з забороною розпорядження та користування, на майно, виявлене та вилучене в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 на території селянського фермерського господарства «Тризуб», а саме: навантажувача JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 , яке зареєстровано за ОСОБА_7 , згідно з свідоцтвом про реєстрацію машини серія НОМЕР_2 .
Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, з метою збереження речей, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, наявні підстави для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, до матеріалів клопотання долучено постанову старшого слідчого слідчого відділу Фастівського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_11 від 28.12.2024, якою навантажувача JCB 535, жовтого кольору, заводський номер НОМЕР_1 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, з тих підстав, що даний навантажувач у встановленому законом порядку визнаний речовим доказом у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучений навантажувач може містити слідову інформацію та може бути предметом дослідження в судових експертизах, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речового доказу з метою збереження.
Посилання представника власника майна на законність набуття ним права власності на даний навантажувач, на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки такі доводи апелянта і є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, що підлягають перевірці і встановленню у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги про те, що станом на день розгляду клопотання прокурора власником майна є ОСОБА_7 , а не ОСОБА_9 , не впливає на правильність висновків слідчого судді про наявність підстав для арешту майна, оскільки арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, та з огляду на положення ч. 3 ст. 170 КПК України, майно повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4 ____________