справа № 939/2156/24
провадження № 22-ц/824/4939/2025
головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.
4 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У серпні 2024 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 грудня 2023 року, близько 07 год. 30 хв., на вул. Центральна, 222 в смт. Бородянка Київської області сталась дорожньо-транспорта пригода, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Reugeot 605, реєстраційний номер НОМЕР_1 , роз'їхавшись із зустрічним транспортом, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїзну частину вулиці за межами пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. 18 грудня 2023 року за вказаним фактом внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023111050005106, яке постановою слідчого було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Внаслідок ДТП дружині загиблого ОСОБА_1 завдано матеріальної та моральної шкоди. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Reugeot 605, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг», відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №216975215, чинного на момент ДТП. Позивачка повідомила відповідача про настання страхового випадку та в порядку, визначеному ЗУ №1961-ІV від 01 липня 2004 року, звернулась із заявами про виплату страхового відшкодування. В заявлених позивачкою вимогах містились: 26 800 грн - відшкодування моральної шкоди, встановленої п. 27.3 ст. 27 ЗУ №1961- ІV від 01 липня 2004 року, 241 200 грн - відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, встановлене п. 27.2 ст. 27 вказаного закону. Відповідачем було прийняте рішення про виплату позивачці страхового відшкодування у розмірі 25 800 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Проте, виплату страхового відшкодування в повному обсязі та в строки, встановлені п. 36.2 ст. 36 ЗУ №1961- ІV від 01 липня 2004 року відповідач не здійснив, що стало підставою для її звернення в суд.
Чоловік/дружина, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, мають право на відшкодування шкоди по втраті годувальника довічно. Основним доказом наявності права позивачки на отримання відшкодування по втраті годувальника є: досягнення пенсійного віку, встановленого законом, наявність родинних відносин. На момент ДТП загиблий ОСОБА_3 офіційно працював в Бородянському психоневрологічному інтернаті з геріатричним відділенням на посаді робітника зеленого будівництва/столяр, отримував сукупний дохід, достатній для утримання себе та своєї непрацездатної дружини. Позивачка потребує матеріальної допомоги, яку загиблий міг надавати та надавав за життя непрацездатній дружині, оскільки отримував заробітну плату та пенсію. Дружина загиблого досягла пенсійного віку і має право на відшкодування шкоди у зв'язку із загибеллю чоловіка.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6 700 грн. Загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Отже шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача обрахована відповідно до п. 27.2 ст. 27 ЗУ №1961- ІV і становить 241 200 грн (36 х 6 700). Граничний ліміт відповідальності по даному страховому випадку в загальній сумі не може перевищувати 320 000 грн, оскільки в частині відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, сторони погодили 236 600 грн, то у такому випадку страхове відшкодування, яке належить до виплати позивачу становить 236 600 грн (п. 27.2 ст. 27 закону №1961- ІV.
Тому просила стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» на її користь 236 600 грн страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника для дружини та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 39 000 грн.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, у розмірі 236 600 гривень.
Стягнуто з ТОВ «Страхова група «Оберіг» в дохід бюджету судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок.
Стягнуто з ТОВ «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ТОВ «Страхова група «Оберіг» - Микитюк Д.О. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач надав до суду аргументовані доводи щодо відсутності належних підстав для стягнення страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника в розмірі 236 600 грн, та витрат на правову допомогу, зокрема: щодо відсутності звернення з заявами про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника; щодо передчасності вимог; щодо відсутності будь-яких доказів перебування позивача на утриманні загиблого пішохода ОСОБА_3 ; щодо наявності вини виключно загиблого пішохода ОСОБА_3 в настанні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, однак суд першої інстанції не звернув жодної уваги на доводи відповідача, у зв'язку з чим не сприяв повному та всебічному розгляду справи.
Також вказує, що суд першої інстанції взагалі проігнорував та не надав жодної належної оцінки доводам відповідача про порушенням вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з боку позивача.
Звертає увагу, що суд першої інстанції при ухваленні рішення повністю проігнорував встановлену судову практику з даних правовідносин, викладених в: постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18;постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 592/13089/21;постанові Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі 236/1077/21.
Наголошує, що станом на дату ухвалення рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року по справі №939/2156/24 та навіть на дату подання даної апеляційної скарги, відповідач не отримував жодних заяв про виплату страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, а також належно оформлених копій документів, передбачених п. 35.2. ст. 35 Закону № 1961-IV. Водночас, відповідач звертає увагу суду, що представник позивача намагається ввести суд в оману шляхом фальсифікації факту начебто направлення заяви про виплату страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника від 29 січня 2024 року, оскільки така заява та додатки насправді не надсилались відповідачу. Доказом цього слугує повідомлення про настання ДТП, де в додатках вказано 3 заяви про виплату (а це саме заяви про виплату страхового відшкодування щодо компенсації моральної шкоди) на 3 аркушах. Відтак, кінцеве рішення про виплату страхового відшкодування в цій частині не розглядалось та не приймалось.
Зазначає, що відповідач не є заподіювачем шкоди, а являється лише спеціальним суб'єктом, який відповідно до полісу обов'язкового страхування № ЕР-216975215 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду завдану власниками наземних транспортних засобів на умовах спеціального Закону № 1961- IV. Таким чином, на відповідача не розповсюджуються загальні правила відшкодування шкоди, а врегулювання події, які мають ознаки страхового випадку, здійснюється виключно на умовах спеціального Закону N° 1961- IV.
Вважає, що оскільки натепер ані у позивача, ані в матеріалах справи немає визначених законодавством документів, зокрема, заяви про виплату страхового відшкодування - у відповідача не настав строк для здійснення страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Звертає увагу, що в порушення пп. «е» п. 35.2. ст. 35 Закону № 1961- IV ані до матеріалів страхової справи, ані до позовної заяви не було долучено доказів щодо розмірів пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника та взагалі доказів щодо оформлення такої пенсії.
Натомість позивачем було додано пенсійне посвідчення , в якому зазначено вид пенсії: за віком. Відповідна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18.
Посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 592/13089/21; постанові Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі 236/1077/21; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2020 року у справі №326/440/19 та вказує, що у разі наявності підстав для виплати страхового відшкодування за втрату годувальника, така сума відшкодування має бути поділена рівнозначно на 36 (тридцять шість) календарних місяців.
Вважає, що оскільки матеріали судової справи містять достатній об'єм інформації та документів на підтвердження факту непереборної сили на момент настання ДТП, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування на користь позивача.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник ТОВ «Страхова група «Оберіг» - Микитюк Д.О. просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову та електронну адресу, що підтверджується матеріалами справи, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, таким чином неявка сторони позивача згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як визначено ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції вважав встановленим, що 18 грудня 2023 року, близько 07:30, в смт. Бородянка на вул. Центральній, поблизу будинку № 222, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Reugeot 605, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку провулку Банний, що в смт. Бородянка, роз'їхавшись із зустрічним транспортом, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїжджу частину вулиці за межами пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля. В результаті ДТП пішохід отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Ірпінської ЦМЛ, де від отриманих тілесних ушкоджень помер. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, характер та морфологія тілесних ушкоджень їх зовнішній вигляд, локалізація та взаєморозташування на тілі ОСОБА_3 , вказують на те, що вони утворилися прижиттєво, від дії тупого (их) предмету (ів), можливо в термін (18 грудня 2023 р.) та обставин постанови, в результаті дорожньо-транспортної травми - наїзду легковика на пішохода. За фактом ДТП порушене кримінальне провадження №12023111050005106 від 18 грудня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке за постановою старшого слідчого СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 29 березня 2024 року було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України (а.с. 27-29).
Згідно з довідкою про доходи №3167 1619 9767 0146 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ірпінському об'єднаному управлінні ПФУ в Київській області і отримує пенсію за віком. За період з 01 січня по 31 грудня 2023 року сума її пенсії склала 29 491,66 грн (а.с. 42, 24).
З довідки про доходи, виданої Бородянським психоневрологічним інтернатом з геріатричним відділенням, вбачається, що ОСОБА_3 працює на посаді робітник зеленого будівництва/столяр, розмір його доходу за період з грудня 2022 року по листопад 2023 року склав 96 614,66 грн (а.с. 43).
Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу Reugeot 605, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова Група «Оберіг» відповідно до страхового полісу № ЕР 216975215 (а.с. 21).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що в результаті ДТП та її наслідків позивачці ОСОБА_1 - дружині загиблого ОСОБА_3 , яка досягла пенсійного віку, перебувала на його утриманні і проживала з ним однією сім'єю було завдано майнової шкоди, а тому оскільки граничний ліміт відповідальності по даному страховому випадку у загальній сумі не може перевищувати 320 000 грн, в частині відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника позивач просив стягнути 236 600 грн, розмір якого і був задоволений судом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст.1166 ЦК України шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).
Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (преамбула Закону).
Згідно ст.6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст.23 цього Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно п.27.2 ст.27 цього Закону страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до приписів ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Пункт 27.2 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає виплату відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України.
Згідно положень ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Отже, дана норма чітко встановлює коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті, а саме: непрацездатні особи, які на момент смерті потерпілого перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, так і дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття «непрацездатні громадяни» міститься у ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до частин 2 та 3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Аналогічні положення викладені у ст.38 Закону «Про пенсійне забезпечення», згідно якої члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Згідно ч.4 ст.75 СК України особа є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
У постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 Верховний Суд вказав, що особа вважається такою, яка потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про прожитковий мінімум». Під час вирішення такої категорії справ доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі. Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
У постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18 Верховний Суд зазначив, що повним утриманням є відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Вирішуючи спір, суд пешої інстанції правильно встановив, що позивачка є непрацездатною особою, так як на час смерті чоловіка - потерпілої особи досягла пенсійного віку.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди, заподіяної смертю, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі, яка надавалась і була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування сформовані у ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.
З матеріалів цієї справи вбачається, що позивач є пенсіонером за віком, тобто має статус непрацездатної, і має дохід у виді пенсії. Розмір пенсії позивача відповідно до наданої суду довідки в 2023 році складав 2 145,83 грн та 2 520 грн на місяць, (а.с.42), що є меншим від прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2023 рік, який з 1 січня 2023 року становив 2 684 грн.
За таких обставин позивачка є особою, яка мала право на утримання від свого чоловіка, з яким проживала та який відповідно до довідки про доходи, виданої Бородянським психоневрологічним інтернатом з геріатричним відділенням, отримував дохід, який за період з грудня 2022 року по листопад 2023 року у загальному склав 96 614,66 грн (а.с. 43).
Відтак, доводи апеляційної скарги про недоведеність обставин перебування позивача на утриманні померлого є безпідставні, обов'язок подружжя матеріально підтримувати одне одного визначено законом, див. ст. 75 СК України.
Крім того, ст. 1200 ЦК викладена таким чином, що непрацездатні особи, які на день смерті мали право на утримання від такої особи, незалежно від того чи вони проживали разом і незалежно від того, чи за своїм фінансовим станом потерпілі особи мали можливість надавати таке утримання, мають право на відшкодування шкоди, а відповідно і на отримання страхового відшкодування.
Ні судом першої інстанції ні апеляційним судом не встановлені обставини, які б за законом були підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування, внаслідок смерті її чоловіка.
Доводи апеляційної скарги зводяться до недоведеності перебування позивача на утриманні свого чоловіка, разом з тим закон до осіб, що мають право на таке відшкодування відніс не лише осіб, які перебувають на утриманні, а й непрацездатних осіб, які мали право на таке утримання на день смерті потерпілої особи.
З огляду на доведення позивачем, що вона є непрацездатною особою, яка потребує матеріальної допомоги, суд першої інстанції правомірно захистив порушене право позивача.
Наведена в апеляційній скарзі судова практика Верховного Суду свідчить про те, що доведенню підлягає в тому числі потреба в матеріальній допомозі. За обставинами даної справи з огляду на розмір пенсії позивача, вона є непрацездатною особою яка потребує матеріальної допомоги, а тому обставини даної справи відрізняються від наведених вище постанов, в яких було встановлено, недоведеність того, що позивачі потребували матеріальної допомоги з огляду на їх доходи, а тому в задоволенні позову таким особам було відмовлено.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання сторони відповідача на те, що позивачка не зверталась до відповідача з досудовою вимогою про страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, у розмірі 236 600 грн та не надала доказів щодо розміру пенсії при зверненні, оскільки такі посилання спростовуються матеріалами справи.
Так, в матеріалах справи наявне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направлене на адресу відповідача, із якого вбачається, що позивачка зверталась із заявами, а саме із заявою про виплату страхового відшкодування пов'язаного із моральною шкодою у розмірі 26 800 грн у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 241 200 грн (а.с.35).
Також із самої заяви про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, у розмірі 236 600 грн вбачається, що до неї були долучені довідки, а саме довідка про доходи №3167 1619 9767 0146 щодо ОСОБА_1 та довідку про доходи ОСОБА_3 .
Колегія суддів не може прийняти до уваги запит відповідача до позивача від 24 липня 2024 року № 2407-07 про надання позивачкою документів щодо отриманих доходів загиблою особою та документів на підтвердження призначення, отримання пенсії наданої утриманцям, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що такий запит було направлено позивачу чи доказів його отримання.
Посилання сторони відповідача на те, що у разі наявності підстав для виплати страхового відшкодування за втрату годувальника, така сума має бути поділена рівнозначно на 36 календарних місяців є безпідставними, оскільки такі доводи можуть бути враховані на час виконання рішення.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, а тому апеляційним судом рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційноїінстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба