08 листопада 2023 року м. Київ
Справа № 369/7251/22
Провадження: № 22-ц/824/10911/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Кулікової С. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Матюшка Вадима Володимировича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тимчук Володимир Олександрович, про визнання недійсним договору, скасування реєстрації та визнання договору укладеним
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович, про визнання недійсним попереднього договору,
В серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ним за власні кошти та власними силами був побудований житловий будинок з господарським будівлями та спорудами на земельній ділянці площею 0,15 га. На численні прохання та вмовляння його дружини ОСОБА_1 він подарував їй дане домоволодіння та земельну ділянку. Після припинення шлюбних відносин, між ними існував спір щодо визнання договорів дарування недійсними.
19 січня 2022 року, за пропозицією ОСОБА_1 , між ними укладено попередній договір, за яким погоджено укладення основного договору купівлі-продажу спірного домоволодіння до 01 березня 2022 року, при цьому він, ОСОБА_2 , зобов'язався відкликати подану ним апеляційну скаргу подану в межах справи щодо розгляду вказаного спору та вирішити питання зняття арешту з майна, що було ним виконано.
ОСОБА_1 постійно запевняла його, що готує документи для укладення основного договору, але наприкінці лютого вона зникла і з'явилась лише 27 липня 2022 року, пояснюючи тим, що через воєнні дії перебувала поза межами України та не мала можливості виконати свої зобов'язання. Повідомила, що відмовляється укласти основний договір, вимагаючи від нього, позивача, виконання інших умов.
28 липня 2022 року ОСОБА_1 у порушення всіх домовленостей, зняла арешт з майна та уклала договір дарування спірного майна, подарувавши спірну нерухомість своїй доньці.
Вважав, що відповідачка ввела його в оману, постійно умисно ухиляючись від виконання свого обов'язку за укладеним попереднім договором. Договір дарування вважав фіктивним, оскільки він не створює правових наслідків, а спрямований на уникнення укладення основного договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки. Фіктивність правочину також підтверджується тим, що договори дарування вже укладалися між відповідачами у 2020 році. Зауважував, що він виконав свій обов'язок та сплатив відповідачу 90% вартості майна, визначеної попереднім договором.
За викладених обставин, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та посвідченого 29 липня 2022 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Тимчуком В.О.;
скасувати рішення приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тимчука В.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64342036 від 29 липня 2022 року;
скасувати записи про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий номер 3222480401:01:100:5092 на земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), та житловий будинок загальною площею 430,9 кв.м та житловою - 112,2кв.м, з надвірним будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
визнати укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу частки земельної ділянки площею 0,15га, кадастровий номер 3222480401:01:100:5092, та частини житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у редакції договору, викладеній у позовній заяві.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, який обґрунтовано тим, що 19 січня 2022 року між нею та ОСОБА_2 був укладений попередній договір, за яким основний договір повинен був бути укладений до 01 березня 2022 року. З огляду на те, що основний договір не був укладений у визначений термін, правовідносини за попереднім договором є припиненими.
Вказувала, що оспорюваний попередній договір укладений проти її справжньої волі й із застосування з боку ОСОБА_2 фізичного і психологічного тиску . Так, протягом їх спільного сімейного проживання у період з 2020 року по 2022 рік, ОСОБА_2 постійно вчиняв домашнє насильство шляхом нанесення тілесних ушкоджень та чинив психологічний тиск. За її зверненнями тривають численні кримінальні провадження та по одному з них вже вручено підозру кривднику. Вказувала, що у ОСОБА_2 відсутні належні докази сплати вказаних у попередньому договорі коштів за майно, оскільки вона їх не отримувала. Окрім того, неправомірними діями ОСОБА_2 їй завдано моральної шкоди.
Просила суд визнати недійсним попередній договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 19 січня 2022 року в приміщенні приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Леденьова І.С., за реєстраційним номером 359 щодо продажу земельної ділянки та частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 141 500 грн.;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 922,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого 29 липня 2022 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Тимчуком В. О.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тимчука В.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64342036 від 29 липня 2022 року та скасовано записи про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий номер 3222480401:01:100:5092, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), та житловий будинок загальною площею 430,9 кв.м та житловою - 112,2кв.м, з надвірним будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У задоволенні решти вимог за первісним позовом та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, адвокат Матюшко В.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним попереднього договору.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачем за первісним позовом не надано доказів направлення ОСОБА_1 пропозиції укладення основного договору у строк, визначений в попередньому договорі, або ж продовження строку для укладення основного договору, тому зобов'язання за укладеним між сторонами договором є припиненими. Посилання ОСОБА_2 на форс мажорні обставини через військову агресію відхиляє, оскільки ним не надано належних доказів на підтвердження їх існування. Вважав, що позивачем за первісним позовом не надано належних доказів на спростування презумпції правомірності правочину, добросовісності сторін та відповідно підтвердження, того, що оскаржуваний договір дарування є недійсним.
Зазначив, що попередній договір було укладено у зв'язку із психологічним та фізичним тиском на ОСОБА_1 , кошти в сумі 45000 доларів США вона не отримувала, що підтверджується висновком психологічної експертизи із використанням поліграфа.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не погодився із доводами скаржника та зазначив, що обставини щодо початку війни та введення воєнного стану в Україні є загальновідомою обставиною, яка не підлягає доказуванню, а доводи щодо відсутності доказів на її підтвердження є нікчемними.
Вважає, що ОСОБА_1 ніщо не заважало виконати обов'язок за попереднім договором після повернення в Україну із-за кордону, натомість вона ухилилась від своїх зобов'язань, та з метою приховання майна від виконання умов договору уклала договір дарування, тобто, діяла недобросовісно, а тому укладений правочин є фраудаторним.
Зауважив, що нотаріальне посвідчення попереднього договору гарантувало дійсність такого договору та справжню волю сторін, а тому вимоги зустрічного позову вважає необґрунтованими. Посилання скаржника на висновок експерта із застосуванням поліграфа відхиляє, оскільки такі дослідження мають виключно експереминтальний та рекомендований характер.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та адвокат Матюшко В.В., який діє в її інтересах, підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили скаргу задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, ОСОБА_2 просив слухати справу у його відсутність, про що подав відповідну заяву, про дату, час та місце розгляду справи учасники справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , її адвоката Матюшка В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 21 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (т.2 а.с.100).
12 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 (на даний час Бучанський район), житловою площею 112,2 кв.м, загальною 430,9 кв.м, посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 2932.
У п.2 договору визначено, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20 липня 2006 року виконавчим комітетом Білогородської сільської ради, та зареєстровано право власності 24 липня 2006 року.
12 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1500га, розташованої на території Київської області Києво-Святошинського району (на даний час Бучанський район) в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480401:01:100:5092, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), посвідчений державним нотаріусом Двадцять першої київської державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 2933.
У п.2 договору вказано, що право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом про право призваної власності на землю №055888, виданого Білогородською сільською радою 28 травня 2002 року на підставі рішення Білогородської сільської ради №84 від 03 травня 2001 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними договорів дарування жилого будинку і земельної ділянки відмовлено та скасовано заходи забезпечення позову, застосовані згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2020 року, згідно якої накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 , та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 3222480401:01:100:5092, за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована на ім'я ОСОБА_1 .
19 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Леденьовим І.С., за реєстраційним номером 359, щодо продажу земельної ділянки та частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами попереднього договору, основний договір мав бути укладений не пізніше 01 березня 2022 року; за взаємною згодою сторін договір міг бути укладений раніше 01 березня 2022 року; продовження строку для укладення договорів купівлі-продажу допускається за додатковим погодженням питання між сторонами, яке має бути оформлене нотаріально посвідченим договором; погоджено вартість майна в розмірі 50 000 дол.США; встановлений обов'язок покупця підготувати документи для продажу; відсутність будь-яких заборон (арештів); припинення судового спору (п.2).
25 січня 2022 року ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду заяву про відкликання апеляційної скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року заяву ОСОБА_2 про відкликання апеляційної скарги задоволено та повернуто скаргу скаржнику.
21 лютого 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про отримання копії ухвали.
29 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку загальною площею 430,9 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, та земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером 3222480401:01:100:5092, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі укладеного договору дарування рішенням приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Тимчука В.О. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64342036 від 29 липня 2022 року та внесено записи про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий номер 3222480401:01:100:5092 на земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), та житловий будинок загальною площею 430,9 кв.м та житловою - 112,2кв.м, з надвірним будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано.
Задовольняючи вимоги первісного позову про визнання недійним договору дарування, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі очевидно діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного ОСОБА_1 майна відбулося з метою невиконання умов попереднього договору.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійним попереднього договору суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до неї було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку ОСОБА_2 чи інших осіб, який би вплинув на її справжню волю саме при підписанні попереднього договору, а також не встановлено наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням оспорюваного правочину.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що попередній договір укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 19 січня 2022 року є недійсним, колегія суддів зазначає, що належних доказів про те, що до ОСОБА_1 було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку ОСОБА_2 чи інших осіб, який би вплинув на її справжню волю саме при підписанні попереднього договору, матеріали справи не містять.
Судом першої інстанції було відібрано пояснення у нотаріуса Леденьова І.С., який вказав, що примусу при підписанні договору ним виявлено не було.
Посилання позивача за зустрічним позовом на звернення до правоохоронних органів щодо неправомірних дій відповідача та застування до неї фізичного насильства з боку чоловіка не може автоматично свідчити про вчинення правочину із застосуванням насильства, як це вірно відмітив суд першої інстанції.
Щодо висновку за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа у цивільній справі №369/7251/22 колегія суддів зауважує, що згідно його результатів виявлено реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_1 не отримувала коштів в якості авансу за попереднім договором. Однак виявлення вказаних реакцій не може неодмінно підтверджувати такий факт, а лише вказує на припущення відповідного фахівця, який проводив відповідне дослідження.
При цьому, зі змісту попереднього договору від 19 січня 2022 року убачається, що кошти в сумі 1 273 500 грн були передані покупцем продавцю. Приватний нотаріус Леденьов І.С. в суді першої інтонації відмітив, що текст договору сторони погоджували самостійно, та, як вже було зазначено, їх волевиявлення було вільним.
Висновок судово-психіатричного експерта №726 КНП КОР «ОПНМО» не стосується обставин на момент укладення попереднього договору від 19 січня 2022 року, що було вірно зазначено судом першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання попереднього договору від 19 січня 2022 року, що свідчить про необхідність дослідження виконання зобов'язань за вказаним договором та оцінки доводів з приводу фіктивності договору дарування від 29 липня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 червня 2021 року (справі № 747/306/19) зазначив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказано, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18.
Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб'єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
У справі, яка переглядається, установлено, що згідно попереднього договору від 19 січня 2022 року, у ОСОБА_1 виник обов'язок укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки та частини житлового будинку.
Надаючи оцінку вимогам попереднього договору щодо укладення основного договору в строк до 01 березня 2023 року, суд першої інстанції правильно виходів із того, що з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан та Київська область була частково окупованою російськими військами, що унеможливило виконання вказаної вимоги. Вказана обставина також зумовила неможливість вчинення відповідних нотаріальних дій щодо відчуження нерухомого майна станом на момент закінчення строку визначеного сторонами договору, у зв'язку із обмеженням функціонування Державних реєстрів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 03 березня 2022 року по 27 липня 2022 року перебувала поза межами території України, а вже 29 липня уклала спірний договір дарування зі своєю донькою - ОСОБА_3 , попри укладений попередній договір відчуження частини земельної ділянки та житлового будинку.
ОСОБА_1 була обізнана з фактом наявності у неї зобов'язань за попереднім договором щодо відчуження майна, в передбачений вказаним договором спосіб не відмовлялась від укладення основного договору. При цьому, уклала договір дарування майна, яке повинно було б бути відчужено на користь ОСОБА_2 , що очевидно відбулось всупереч принципу добросовісності.
Колегія суддів зауважує, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем, попри наявний попередній договір відчуження частини такого майна на користь іншої особи та отримання коштів в якості часткової оплати, свідчить, що правова мета такого договору дарування є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним оспорюваного договору дарування у зв'язку з його фраудаторністю.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
При цьому, колегія суддів ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга адвоката Матюшка В.В. в інтересах ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Матюшка Вадима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
С. В. Кулікова