П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13749/24
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:15.07.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 05 червня 2020 року по 06 квітня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100);
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що вона проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до витягу з Наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №120 від 05 червня 2020 року старшого солдата ОСОБА_1 , старшого механіка-оператора відділення засекреченого зв'язку та інформатизації роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення, яка звільнена наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28 травня 2020 року №27-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" п.2 ч.5 ст.26 Законом України "Про військовий і військову службу", визнано такою, що справи та посаду здала та з 05 червня 2020 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. На виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року по справі № 420/22389/21 Позивачу була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 4 435,66 грн. по справі № 420/25538/23 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 79 009,77 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що у відповідача відсутні підстави виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволений.
Визнана протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 06 червня 2020 року по 06 грудня 2020 року, відповідно до Порядку № 100.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, в/ч НОМЕР_1 зазначає, що Порядок №100 передбачає виключні випадки його застосування, у переліку яких відсутні обставини, пов'язані із виплатою індексації грошового забезпечення. Визначальними обставинами для виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-111 (Далі - Закон №2050-111) є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів, а отже задоволення відповідних позовних вимог в даному випадку є безпідставним.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 не скористався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до витягу з Наказу командира в/ч НОМЕР_1 №120 від 05 червня 2020 року старшого солдата ОСОБА_1 , старшого механіка-оператора відділення засекреченого зв'язку та інформатизації роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення, яка звільнена наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28 травня 2020 року №27-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" п.2 ч.5 ст.26 Законом України "Про військовий і військову службу", визнано такою, що справи та посаду здала та з 05 червня 2020 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 05 червня 2020 року позивачу не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
На виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року по справі № 420/22389/21 позивачці була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 4 435,66 грн.
Представник позивачки звернувся із адвокатським запитом до відповідача в якій просив надати розрахунок індексації грошового забезпечення із зазначенням базового місяця.
На виконання зазначеного запиту 27 липня 2023 року листом надано довідку, відповідно до якої базовий місяць нарахування індексації грошового забезпечення Позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року є січень 2016 року.
06 квітня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/25538/23 на розрахунковий рахунок позивачки була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 79 009,77 грн.
При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст.ст.1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-111, п. 293 "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України"
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
За правилами пункту 293 "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України", затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Судом першої інстанції вірно враховано, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу та до 19 липня 2022 року до дати набрання чинності Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року і на момент виплати не донарахованої частини грошового забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Водночас колегія суддів вважає за необхідне врахувати викладені пізніше правові позиції Верховного Суду у постановах від 02 лютого 2023 року по справі №460/10582/21, від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22 та в аспекті правового застосування щодо аналогічних спірних правовідносин, де Верховний Суд зазначив, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі подібних правовідносин не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд зауважив на обов'язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. На такому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави звернення із цим позовом, а саме пов'язані із не проведенням відповідачем усіх належних позивачу виплат на момент виключення зі списків особового складу.
У справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи із застережень у ст. 117 КЗпП України про "належні звільненому працівникові суми", тобто про усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для відповідної категорії осіб, а також із підтвердження в судовому порядку права позивача на виплату індексації та її не нарахування відповідачем, не знаходять свого правового підґрунтя висновки суду першої інстанції про непоширення вказаних правил трудового законодавства стосовно несвоєчасного розрахунку військовослужбовця індексацією грошового забезпечення на момент виключення зі списків особового складу.
Судом першої інстанції також правильно враховано, що згідно виписки по картковому рахунку та як не заперечується відповідачем, індексація грошового забезпечення, у належному розмірі, перерахована на користь позивача 06 квітня 2024 року у сумі 79 009,77 гривень, тобто поза межами строків, встановлених пунктом 293 Положення №1115/2009 та статтею 116 КЗпП.
В даному випадку представник позивача вказує, звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що на момент виникнення права позивача на відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку статтею 117 КЗпП України період відшкодування не обмежувався жодним строком. Також, визначене судом відшкодування середнього заробітку охоплене періодом у шість місяців, як це передбачено статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку та звернення із цим позовом).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
В даному випадку, підставою для отримання спірної компенсації втрати частини доходу є факт порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому, право позивачки на отримання спірної компенсації у даній справі виникло після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 04 лютого 2021 року №1214-ІХ, яким позивачка і скористалася.
У зв'язку із чим, дійшов правильного висновку про обґрунтованість адміністративного позову і в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.