12 лютого 2025 р. Справа № 440/16142/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 (ухвалене суддею Головко А.Б.) по справі № 440/16142/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною діяльність Військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу № 101 від 11.04.2023, наказу № 124 від 04.05.2023, яким ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення, як особою, що самовільно залишив частину, а також увільнення з займаної посади в зв'язку зі вчиненням дезертирства; скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_1 № 101 від 11.04.2023, № 124 від 04.05.2023.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2022 № 144 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.05.2022 року № 139 на посаду телефоніста - лінійного наглядача відділення зв'язку взводу зв'язку 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , ВОС-403942А, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.05.2022 зараховано до списків особового складу.
11.04.2023 командир 1 стрілецького батальйону ОСОБА_2 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому доповідав, що 10.04.2023 самовільно залишив розташування підрозділу водій-радіотелефоніст 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 ..
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 року № 101 на підставі рапорту командира 1 стрілецького батальйону ОСОБА_3 від 11.04.2023, старшого солдата ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення з 10.04.2023, та з продовольчого забезпечення з 12.04.2023, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2023 № 1815 "Про підсумки службового розслідування стосовно самовільного залишення старшого солдата ОСОБА_4 ", за самовільне залишення розташування 3 стрілецької роти 1 стрілецього батальйону Військової частини НОМЕР_1 , невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, водію-радіотелефоністу 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 оголошено сувору догану, позбавлено премії та додаткової грошової винагороди за квітень 2023 року в повному обсязі.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 124, на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.05.2023 № 102-РС, увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , як такого, що скоїв дезертирство з 04.05.2023 року водія - радіотелефоніста 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 .
Позивач не погодився із наказами Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 року № 101, від 04.05.2023 року № 124 та звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 10.04.2023 року позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби (відпускний квіток, направлення на лікування тощо) не надано та матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-XII).
Згідно із ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п.4).
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в подальшому - Положення № 1153/2008).
Згідно з п. 144-1 Положення № 1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно з п. 144-3 Положення № 1153/2008, звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, грошове забезпечення не виплачується: серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Згідно зі ст. 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 року № 101 на підставі рапорту командира 1 стрілецького батальйону ОСОБА_3 від 11.04.2023 року, старшого солдата ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення з 10.04.2023, а з продовольчого забезпечення з 12.04.2023, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
За висновками службового розслідування встановлено, що 10.04.2023 під час перевірки особового складу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону встановлено, що водій - радіотелефоніст 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 без попередження та дозволу командування самовільно залишив місце розташування 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 . Пошуки власними силами результатів не дали; на телефонні дзвінки вищевказаний військовослужбовець не відповідав. Розташування позиції підрозділу залишив без зброї та боєприпасів.
Доводи апелянта, що він має хронічні захворювання, та на початку квітня 2023 року у нього почалася відніматися права рука, у зв'язку з чим він звертався до лікаря медичної частини та прохав направити на лікування, який пропонував йому зробити лише знеболювальні уколи, а командир роти ОСОБА_5 повідомив позивачеві, що на лікування його не відправлять, у зв'язку з чим позивач здав зброю та іншу амуніцію та поїхати для проходження лікування, про що повідомлено рапортом командира Військової частини НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби (відпускний квіток, направлення на лікування тощо) до суду не надано, таким чином 10.04.2023 року позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, а також позивачем не надано доказів того, що позивач 10.04.2023 звертався до відповідача із рапортом, заявою тощо про направлення на лікування або ВЛК
Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає, що надана позивачем виписка з історії хвороби № 285, згідно якої позивач перебував на лікуванні з 11.04.2023 по 24.04.2023 у КНП "Чорнухинська лікарня" Чорнухинської селищної ради Полтавської області, підтверджує перебування позивача на лікуванні, проте не підтверджує законності залишення позивачем місця служби, оскільки відсутнє направлення на проходження лікування цього лікування.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що після отримання лікування в період з 11.04.2023 по 24.04.2023 у КНП "Чорнухинська лікарня" Чорнухинської селищної ради Полтавської області позивач так і не з'явився на місце служби.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що станом на дату видання командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу від 11.04.2023 № 101 у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, у зв'язку з чим цим наказом до позивача правомірно застосовані правові наслідки у вигляді зняття позивача з усіх видів забезпечення з 10.04.2023 року, а з продовольчого забезпечення з 12.04.2023.
В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 124, на підставі витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.05.2023 № 102-РС, з 04.05.2023 водія-радіотелефоніста 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , як такого, що скоїв дезертирство .
Відповідно до п.п. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України, військової служби у Збройних силах України, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що спірними наказами Військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 124 військова служба позивачу не призупинялася, а позивач увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, відсутністю військовослужбовця понад десять діб.
Таким чином, із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що накази № 101 від 11.04.2023 року, № 124 від 04.05.2023 прийняті відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 по справі № 440/16142/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін