12 лютого 2025 р.Справа № 541/4066/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02.12.2024 та на додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2024 головуючий суддя І інстанції: Городівський О.А., м. Миргород, Полтавська область по справі № 541/4066/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про скасування постанови по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач, ДС України з безпеки на транспорті), в якому просив суд:
- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України АВ №00001798 від 21.10.2024 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30.10.2024 він отримав засобами поштового зв'язку постанову Державної служби України з безпеки на транспорті по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті серія АВ №00001798 від 21.10.2024, якою його як власника транспортного засобу марки MAN TGX 18.440 д.н.з. НОМЕР_1 притягнено до адміністративної відповідальності за те, що він начебто 18.10.2024 о 12 год 38 хв. на а/д Н-31, км 122+000, Полтавська обл., допустив рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,188% (2,075 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн, за передбачена відповідальність ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з такого: щоб правильно застосувати до транспортного засобу нормативні вагові параметри, слід визначити транспортні засоби та їх характеристики, але працівник, який виносив спірну постанову ідентифікував лише транспортний засіб марки MAN TGX 8.440 д.н.з. НОМЕР_1 , тобто тягач, власником якого є ОСОБА_1 та перевищення загальної маси транспортних засобів при дозволеній масі у 40 тонн. Зазначений транспортний засіб сам по собі не може перевозити взагалі будь-який вантаж, оскільки є тягачем і може перевозити вантажі лише в з'єднанні з іншим транспортним засобом напівпричепом. І в нього не може бути 5 (п'ять) вісей, як вказано у протоколі. Отже, працівник Укртрансбезпеки не намагався визначити другий транспортний засіб за допомогою якого перевозився вантаж напівпричеп-контейнеровоз. Тобто відповідач не визначив якими саме транспортними засобами (за типом) здійснювалося перевезення вантажу, що призвело до неправильного визначення нормативно-вагових параметрів загальної маси транспортних засобів на рівні 40 тонн. Адже до двохвісного автомобілю (тягача) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом) повинні застосовуватися нормативно-вагові параметри загальної маси транспортного засобу у 42 тонни. Таким чином, показники, що зафіксовані в автоматичному режимі не є доведеними.
Щодо змісту оскаржуваної постанови, позивач зазначив, що вона не відповідає вимогам Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі та Порядку фіксації адміністративних правопорушень №1174, оскільки не містить марки, моделі, державного номерного знаку причепу тощо. Тобто, позивач вважає, що сама постанова не містить усіх необхідних даних та не дає можливості з'ясувати всі об'єктивні обставини справи, а посадова особа під час розгляду справи не встановив тип транспортного засобу та не зазначив його у постанові, а значить керувався припущеннями щодо того, що напівпричіп відноситься до звичайних транспортних засобів з нормативним навантаженням до 40 тонн. Враховуючи викладене, вважає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та не відповідає вимогам КУпАП, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02.12.2024 по справі № 541/4066/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - задоволено.
Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ № 00001798 від 21.10.2024 визнано протиправною та скасовано, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484 грн 50 коп.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2024 заяву представника позивача, адвоката Батієнка Ярослава Івановича про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційні скарги, в яких він просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що в силу статті 317 КАС України є підставою для скасування такого рішення.
Наполягав, що спірна постанова відображає всі істотні ознаки складу адміністративного правопорушення та містить передбачені статтею 283 КУпАП обов'язкові відомості щодо події правопорушення, суб'єкта адміністративної відповідальності, накладеного стягнення та порядку його сплати, а також відомості щодо оскарження. Водночас, положення статті 283 КУпАП та Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 р. № 1174 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 р. № 623) (далі по тексту - Порядок № 1174) не вимагають зазначення у постанові марки, моделі, державного номерного знаку причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв.
Щодо можливості застосування відносно ОСОБА_1 гранично допустимої фактичної маси транспортного засобу 42 тони зауважив, що аналіз положень підпункту «б» пункту 22.5 ПДР України свідчить про те, що застосування такого критерію можливе лише за сукупності трьох умов: транспортний засіб двовісний, або трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом; можливість перевезення транспортним засобом контейнерів (контейнеровоз); перевезення транспортним засобом-контейнеровозом одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Відсутність же хоча б однієї з умов виключає можливість застосування гранично допустимої фактичної маси транспортного засобу 42 тони.
Так, загальна довжина транспортного засобу Позивача на момент фіксації адміністративного правопорушення замість допустимих 13,716 м. становила 15,053 м., що прямо зафіксовано в оскаржуваній постанові серії АВ №00001798 від 21.10.2024 у розділі «Фактичні зафіксовані параметри ТЗ», а також відповідна інформація відображена в інформаційній картці габаритно-вагового контролю («length» 15053 см), сформованій автоматичним пунктом під час проїзду транспортного засобу.
Однак, вказані фактичні обставини були залишені поза увагою судом першої інстанції під час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення
Крім того, зазначив, що ні позивачем ні судом першої інстанції не доведено/встановлено факту перевезення напівпричепом-контейнеровозом саме контейнеру чи змінного кузова. Тобто, фактично комбінований транспортний засіб Позивача (тягач з напівпричепом-контейнеровозом) не перевозить контейнери чи змінні кузови, а здійснює перевезення вантажу на платформі, на якій мають бути розташовані контейнери або змінні кузови.
Так, за даними фотофіксації комбінований транспортний засіб, що складається з спеціалізованого сідлового тягача та напівпричепа контейнеровоза, на платформі для контейнерів перевозив НЕ КОНТЕЙНЕР та НЕ ЗМІННИЙ КУЗОВ.
З матеріалів фотофіксації адміністративного правопорушення чітко вбачається відсутність на транспортному засобі відповідного маркування універсального контейнера - відсутні позначення розпізнавального знака; номера контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Більше того, з вказаних матеріалів справи вбачається, що зазначений у постанові сідловий тягач з напівпричепом перевозив контейнер, до конструкції якого внесено зміни - додано тентований верх.
Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що в момент фіксації адміністративного правопорушення транспортним засобом Позивача напівпричепом-контейнеровозом здійснювалося перевезення саме контейнера.
Саме собою зазначення у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу "напівпричіп спеціалізований контейнеровоз-Е" не є свідченням того, що перевезення вантажу здійснювалось у контейнері.
Тобто, Позивач здійснював вантажні перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм та не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз. Таким чином, максимально допустиме навантаження для транспортного засобу позивача відповідно до пункту 22.5 ПДР України є 40 т.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн. відповідач вказав на те, що витрати на професійну правову допомогу не є доведеними та документально необґрунтовані, не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат. Отже, додаткове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 жовтня 2024 року Державною службою України з безпеки на транспорті винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ №00001798, якою притягнуто ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 грн.
Згідно з цією постановою, правопорушення полягає в тому, що 18.10.2024 о 12 год 38 хв. на а/д Н-31, км 122+000, Полтавська обл., допустив рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,188% (2,075 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Не погодившись із винесеною відповідачем постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлено Правилами дорожнього руху.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За приписами пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 “Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування», до великовагових та великогабаритних транспортних засобів відносяться транспортні засоби вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 ПДР.
Положеннями п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30) встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 ПДР України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно з пунктом 22.5 ПДР України, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують: фактичної маси (для автомобільних доріг державного значення): двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тони.
Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами».
Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами «б» та «в» цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Колегія суддів зазначає, що диспозиція п. 22.5 ПДР передбачає різні нормативи допустимої фактичної маси транспортних засобів для тягачів з напівпричепом та тягачів з напівпричепом (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Також зазначені параметри є відмінними в залежності від кількості осей тягача та контейнеровоза.
Отже, визначальними ознаками комбінованого транспортного засобу для цілей визначення параметрів максимальної фактичної маси є: кількість вісей у тягача та напівпричепа, наявність у напівпричепа ознак контейнеровозу, перевезення одного чи більше контейнера або ж змінного кузова при дозволеній максимальній довжині 13,716 метра.
Згідно з ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (ч.1 ст. 247 КУпАП).
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що за змістом диспозиції норми ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, для визначення складу адміністративного правопорушення з'ясуванню та перевірці підлягає факт перевищення вагової норми та її відсоток, тобто величини, що підлягає обчисленню шляхом порівняння граничної допустимої фактичної маси типу транспортного засобу з інформацією про фактичну масу транспортного засобу в момент зважування.
Отже, дані вимірювання фактичної маси (ваги) транспортного засобу та фактичного навантаження на осі є визначальними для висновку про наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб, що здійснював перевезення є контейнеровозом, який перевозив контейнер, а тому відповідачем не вірно застосовані вагові норми.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.
Так, на підтвердження порушення п. 22.5 ПДР відповідачем надано інформаційну картку габаритно-вагового контролю, фотографії транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, сертифікат перевірки типу, сертифікат відповідності.
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою КМУ від 29.12.2019 № 1174 (далі - Порядок № 1174).
Згідно з п.п. 2, 16 Порядку № 1174, посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1174, система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов'язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.
Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (п. 7 Порядку № 1174).
При вирішенні справи судом враховується, що фіксація адміністративного правопорушення здійснена вимірювальним обладнанням автоматичного пункту WIM 8, «WAGA-WIM 35», зав. № 2, який відповідає вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою КМУ від 13.01.2016 № 94, що підтверджено сертифікатом відповідності, сертифікатом перевірки типу.
Згідно з пунктами 12-15 Порядку №1174, автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Під час вимірювання габаритно-вагових параметрів транспортних засобів застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність.
Інформація від автоматичних пунктів передається до інформаційно-телекомунікаційної системи у вигляді метаданих.
Метадані повинні містити дані про:
засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, рік виготовлення, метрологічні характеристики, найменування власника засобу вимірювальної техніки, документи про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки);
місце фіксації (кілометр + метр, географічні координати);
найменування автомобільної дороги загального користування, вулиць і доріг міст та інших населених пунктів;
дату і час фіксації здійснення вимірювання, смугу руху, напрямок руху, максимальне дозволене навантаження на вісь, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу), категорію транспортного засобу, тип транспортного засобу згідно з пунктом Г.2 додатка Г ДСТУ 8824:2019 "Автомобільні дороги. Визначення інтенсивності руху та складу транспортного потоку", повну масу транспортного засобу, ширину, висоту, довжину, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей, фактичну міжосьову відстань, фактичну шинність (кількість коліс) на вісі);
фотографії транспортного засобу - фронтальна, фотографія державного номерного знака транспортного засобу, фотографія державного номерного знака причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу), оглядова фотографія із зображенням розпізнаного державного номерного знака;
відеозапис руху транспортного засобу через автоматичний пункт (за наявності).
Також, з аналізу положень Порядку № 1174 вбачається, що система забезпечує автоматизоване формування проекту постанови про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою автоматичних пунктів, відповідно до законодавства.
З викладеного вбачається, що процес системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті здійснюється в автоматичному режимі, що включає формування структурованих даних, інформаційних файлів тощо, та має як наслідок - автоматизоване формування системою проекту постанови про адміністративні правопорушення, а, відтак, і габаритно-вагові розрахунки щодо транспортного засобу здійснюються в автоматичному режимі та в подальшому застосовуються відповідною посадовою особою при прийнятті постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Так, у спірній постанові зазначено, що відповідальна особа, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначеним пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,188% (2,075 тон) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 т.
Відповідач як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій зазначав, що вантаж, який перевозився двовісним автомобілем з трьохвісним напівпричепом - контейнеровозом, знаходився не у контейнері, а загальна довжина транспортного засобу перевищувала 13,716 метрів, отже загальна маса транспортного засобу не повинна була перевищувати 40 тон.
Натомість, позивач, з доводами якого погодився суд першої інстанції, вказував, що перевезення вантажу здійснювалося за допомогою спеціалізованого напівпричепа - контейнеровоза - KOEGEL, що свідчить про поширення на його ТЗ інших габаритно-вагових норм, передбачених п. 22.5 ПДР України.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що виокремлення в п.22.5 Правил дорожнього руху законодавцем такого виду перевезень, як перевезення контейнеровозом, та встановлення іншого (вищого) вагового обмеження, може бути застосовано до спірних правовідносин та аналогічних ним лише у випадку здійснення перевезення вантажу контейнеровозом з використанням, зокрема, одного або декількох контейнерів та дотриманням допустимо-встановленої максимальної довжини транспортного засобу - 13,716 метра.
Так, у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 року за №363 (далі - Правила № 363), дані визначення:
н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій-контейнерів;
вантажний контейнер - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об'єм дорівнює 1 куб.м і більше).
Розрізняють контейнери універсальні, спеціалізовані і контейнери-платформи.
Відповідно до п. п. 17.1 - 17.5 Правил № 363, універсальні автомобільні контейнери призначені для перевезення дрібних партій вантажів без тари, у первинній або у полегшеній тарі. В цих контейнерах перевозяться продовольчі і промислові товари широкого споживання, продукція виробничо-технічного призначення, сільськогосподарські продукти і домашні речі громадян.
Забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Окремі вантажні місця, які подаються для перевезення в контейнері, мають бути масою не більше 80 кг.
Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Крім цього, відповідно до вимог п. 17.15 Правил № 363, після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил навісити бірку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача.
Відповідно до вимог законодавства забороняється перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушенням Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів.
Разом з тим, з наявних в матеріалах справи фотознімків не вбачається, що сідловий тягач з напівпричепом - контейнеровоз перевозив контейнер. Так, з матеріалів фотофіксації адміністративного правопорушення також чітко вбачається відсутність на транспортному засобі відповідного маркування універсального контейнера - відсутні позначення розпізнавального знака; номера контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Більше того, з вказаних матеріалів справи вбачається, що зазначений у постанові сідловий тягач з напівпричепом перевозив контейнер, до конструкції якого внесено зміни - додано тентований верх.
Позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що в момент фіксації адміністративного правопорушення транспортним засобом позивача напівпричепом-контейнеровозом здійснювалося перевезення саме контейнера.
Врахування судом першої інстанції свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на контейнер KOEGEL, як доказу перевезення контейнеровозом контейнеру, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів переведення контейнеровозом саме контейнеру.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що вагові параметри до контейнеровозів можуть бути застосовані лише за наявності двох умов, а саме максимальної довжини транспортного засобу та перевезення контейнеру.
Постановою від 21.10.2024 зафіксовано, що загальна довжина транспортного засобу на момент фіксації порушення становила 15,053 м, що перевищує гранично-допустиму довжину, встановлену для перевезення вантажу контейнеровозом (13,716 м).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказане перевезення в контексті спірних правовідносин не можна кваліфікувати, як контейнерне перевезення, що у свою чергу виключає можливість перевезення вантажу вагою до 42 т.
Натомість, факт порушення позивачем вимог п. 22.5 ПДР України підтверджується інформаційною карткою габаритно-вагового контролю згідно з якою показник зважування «weight-full» (фактична маса) складає 46750 тон, що свідчить про недотримання позивачем вимог, встановлених п. 22.5 ПДР, зокрема щодо допустимої фактичної ваги - 40 тон.
При цьому, формула розрахунку % перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами закріплена в Додатку 1 до Інструкції №512, відповідно до якої: % перевищення = ((Х факт - Х норм - похибка пристрою) / Х норм) х 100 % Х факт - фактично зафіксований параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр); Х норм - нормативно дозволений параметр габариту або ваги відповідно в натуральних одиницях (тонна або міліметр), зазначений відповідно до пункту 22.5 ПДР. Похибка пристрою - регламентовано допустима похибка вимірювального пристрою параметрів габариту або ваги у відсотках відповідно до ДСТУ OIML R 134-1:2010, помножена на Х факт (під час розрахунку використовується у натуральних одиницях (тонна або міліметр).
Як зазначив відповідач, розрахунок відсоткового перевищення загальної маси виглядає так: ((46750 - 40000 - 10%* 46750)/40 000)*100 = 5,188 %.
Зазначені показники зроблені з урахуванням похибки пристрою та відповідають тим, що містить оскаржувана постанова.
Колегія суддів зазначає, що надані відповідачем докази доводять встановлене правопорушення та підтверджують, що останнє зафіксовано щодо транспортного засобу MAN TGX 18/440, днз НОМЕР_1 .
Отже, подія та склад адміністративного правопорушення, які є обов'язковими умовами для притягнення особи до адміністративної відповідальності, належним чином встановлені та відображені у спірній постанові.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності в оскаржуваній постанові відомостей про марку та модель напівпричепу, як на підставу для її скасування, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 283 КУпАП України постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Згідно із пунктом 17 Порядку № 1174 у постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги.
Колегією суддів встановлено, що оскаржувана постанова містить усі відомості, які передбачені статтею 283 КУпАП та Порядку № 1174.
Водночас, зазначення у постанові відомостей щодо марки та моделі напівпричепу за вказаними нормами не є обов'язковим, що спростовує доводи позивача у вказаній частині.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів, дійшла висновку, що спірна постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстав для її скасування немає.
Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
За приписами п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Задовольняючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, складність справи, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, за критеріями обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу та пропорційності до предмета спору, дійшов висновку про те, що заява представника позивача, адвоката Батієнка Ярослава Івановича про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 6000 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду в задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу відсутні, що є підставою для скасування додаткового рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2024 по справі № 541/4066/24.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02.12.2024 та додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2024 по справі № 541/4066/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва