12 лютого 2025 р. Справа № 440/9069/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Ясиновський І.Г., м. Полтава, по справі № 440/9069/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач1), відповідно до якої просив:
- визнати незаконним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 164150000276 від 16.07.2024 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області №02/3124/24-вих. від 02.07.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 01.01.2024 здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області №02/3124/24-вих. від 02.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вказує на протиправну, як на його думку, поведінку відповідача, який, неправомірно відмовив у здійсненні перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі оновленої довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області. Позивач вважає, що такими своїми діями відповідач порушив гарантоване право на належне щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року залучено до участі у справі № 440/9069/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області № 164150000276 від 16.07.2024 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області №02/3124/24-вих. від 02.07.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області з 01.01.2024 здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області №02/3124/24-вих. від 02.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (вул. Кравчука, буд.22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, ідентифікаційний код 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 у справі № 440/9069/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишено у розмірі 2102 грн., що свідчить про правомірність спірного рішення відповідача.
Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 09.07.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою щодо перерахунку пенсії. Для визначення права на перерахунок пенсії згідно заяви від 09.07.2024 позивачем було надано довідку №02/3124/24 від 02.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, видана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області .
За принципом екстериторіальності, заяву гр. ОСОБА_1 опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого № 164150000276 від 16 липня 2024 року відмовило Позивачу у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою № 02/3124/24 від 02 липня 2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового судді у відставці виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
У відповідності до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закону № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
У відповідності до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
У відповідності до ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, від 12.09.2024 року у справі № 580/2522/24.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при обчисленні суддівської винагороди.
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Отже, суддівська винагорода позивача має бути розрахована на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16.07.2024 №164150000276 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області з 01.01.2024 здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області №02/3124/24-вих. від 02.07.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 по справі № 440/9069/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова