12 лютого 2025 р. Справа № 520/13481/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Панов М.М.) від 26.08.2024 року по справі № 520/13481/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_2 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:
визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-9535-50 щодо оплати заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску відносно ОСОБА_1 у розмірі 26539,26 грн. сформовану Головним управлінням ДПС у Харківській області;
зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків (єдиного внеску) ОСОБА_1 шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 26539 грн 26 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-9535-50 щодо оплати заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску відносно ОСОБА_1 у розмірі 26539,26 грн сформована Головним управлінням ДПС у Харківській області, є протиправною та такою, що прийнята всупереч нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року по справі № 520/13481/24 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-9535-50 щодо оплати заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску відносно ОСОБА_1 у розмірі 26539 грн 26 коп сформовану Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Харківській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків (єдиного внеску) ОСОБА_1 шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 26539 грн 26 коп.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що згідно з даними, що містяться в інформаційних базах ГУ ДПС, по інтегрованій картці платника податків (далі - ІКП) ФОП ОСОБА_1 по коду бюджетної класифікації 71040000 «єдиний соціальний внесок» для фізичних осіб - підприємців в автоматичному режимі відбулися нарахування: за 2017 рік в сумі 8448,0 грн; за 1 кв. 2018 року в сумі 2457,18 гривень; за 2 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 4 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 1 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 2 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн. За результатами нарахувань в автоматичному режимі станом на 01.11.2019 виникла заборгованість в сумі 26539,26 грн. Також, встановлено, що відповідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) відсутні відомості щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017 рік, 2018 рік та 3кв. 2019 року. У зв'язку з цим, ГУ ДПС в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 13.11.2019 № Ф-9535-50 на суму 26539,26 гривень, що відповідає вимогам статті 25 Закону № 2464-VI, абзацу 2 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року по справі № 520/13481/24 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Зокрема, позивач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення на поштову адресу, зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_1 (нова назва вулиці - Гончаренка Олександра), але до суду повернувся поштовий конверт із відміткою органу поштового зв'язку: «за закінченням терміну зберігання». У наданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, позивач просила розгляд справи проводити за її відсутності. Відповідач повідомлений про розгляд справи, про що свідчать довідки про доставку електронних листів в підсистемі «Електронний суд».
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.04.2024 позивачу стало відомо про те, що відносно неї відкрито виконавче провадження на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9535-50 виданої 13.11.2019 Головним управлінням ДПС у Харківській області по стягненню із неї як фізичної особи-підприємця заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску в загальній сумі 26539 грн 26 коп.
Також, судом встановлено, що 23.03.2010 позивач була взята на облік як фізична особа-підприємець, але як зазначає ОСОБА_1 не працювала жодного дня та будь-якого доходу від підприємницької діяльності не отримувала і до цього часу працює на різних підприємствах.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9535-50 від 13.11.2019, позивач звернулася до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач, у період нарахування їй контролюючим органом єдиного соціального внеску, була найманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від підприємницької діяльності у даному періоді доходів не отримувала, відповідачем безпідставно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок за спірною вимогою № Ф- 9535-50 виданої 19.11.2019 в загальній сумі 26539 грн 26 коп.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 4 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною 1 статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі- єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI).
Приписами пунктів 3, 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники- роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною 2 статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Колегія суддів вважає, що у позивача був наявний обов'язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.
В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що за спірною вимогою, податковим органом донараховано позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ за такі періоди: за 2017 рік в сумі 8448,0 грн; за 1 кв. 2018 року в сумі 2457,18 гривень; за 2 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 4 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 1 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 2 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн. За результатами нарахувань в автоматичному режимі станом на 01.11.2019 виникла заборгованість в сумі 26539,26 грн.
В свою чергу, в обґрунтування доводів позовної заяви, з якими погодився суд першої інстанції, позивач вказувала, що вона підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснювала, а працювала найманим працівником, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, які містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025 р. витребувано у Головного управління ДПС у Харківській області витяг з інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду бюджетної класифікації 71040000 “єдиний соціальний внесок» для фізичних осіб-підприємців, в якій міститься інформація про нарахування ЄСВ: за 2017 рік в сумі 8448,0 грн; за 1 кв. 2018 року в сумі 2457,18 гривень; за 2 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 4 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн ; за 1 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 2 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 3 кв. 2019 року в сумі 2457,18 грн.
Цією ж ухвалою запропоновано ОСОБА_3 надати до суду копію довідки за формою ОК-5, з 2017 року по 3 кв. 2019 р., тобто за періоди, за які податковим органом донараховано позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ.
Копію ухвали відповідачем отримано через підсистему «Електронний суд», а позивачу копія цієї ухвали направлялася на електронну адресу, а також на поштову адресу, з якої позивачем направлявся відзив на апеляційну скаргу.
На виконання вимог цієї ухвали, відповідачем надано витяг з інтегрованої картки платника податків ФО-П ОСОБА_1 з інформацією про нарахування ЄСВ за відповідний період.
В свою чергу, позивачем копію довідки за формою ОК-5 за періоди, за які податковим органом донараховано позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ до суду не надано.
Положеннями ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений ст. 71 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Тобто, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач також повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21).
Дослідивши зміст наявної в матеріалах справи довідки за формою ОК-5 судом встановлено, що в ній містяться відомості про застраховану особу - ОСОБА_2 за періоди: з жовтня 2004 року по 2015 рік та з лютого 2020 року по березень 2024 р. та зазначені відомості про страхувальників застрахованої особи (а.с. 29-32).
Разом з тим, у цій довідці відсутня інформація про періоди працевлаштування на інших підприємствах, зокрема, з 2017 року по 3 кв. 2019 р., тобто за періоди, за які податковим органом донараховано позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що у період нарахування контролюючим органом єдиного соціального внеску, позивач була найманим працівником та роботодавець сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.
У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № 9535-50 на суму 26539,26 грн сформована правомірно та підстави для її скасування відсутні.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року по справі № 520/13481/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов