12 лютого 2025 р. Справа № 520/21766/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, по справі № 520/21766/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати:
- податкове повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019781-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 12325,80 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік;
- податкове повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік.;
- стягнути судовий збір у сумі 5276, 00 грн.;
- стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000, 00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Позивач не погодилася з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 (колиш. Суєвова - свідоцтво про зміну імені від 07.09.2018 серія НОМЕР_1 ).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта позивачка є власницею, зокрема, нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 .
ГУ ДПС в Харківській області нараховані суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за податкові періоди 2019-2021 роки та прийнято податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 0019781-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 12325,80 грн. за 2021 рік;
- податкове повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік;
- податкове повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік.
Позивачка не погоджуючись з рішеннями податкового органу звернулась до суду з відповідним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду належних доказів щодо неправомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень або порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Згідно із приписами п.п. 4.1.1, 4.1.3. п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах зокрема як загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу вимог п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов'язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже, платник податків зобов'язаний сплатити відповідні податки у встановленому законом розмірі та у встановлений строк, в свою чергу невиконання чого тягне за собою притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.
Відповідно до приписів ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з підпунктом 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
У відповідності до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 п.12.3 ст. 12цього Кодексу (п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України ).
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно пунктів 1-3 додатку № 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 542/7 від 22.02.2017 "Про місцеві податки та збори у місті Харкові", ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток. Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.
Згідно пунктів 1-3 додатку № 1 рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання №1284/18 від 28.11.2018 "Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток. Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка.
Судовим розглядом встановлено, що позивачці на праві приватної власності належать нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення 5-го поверху № 170-196, 2/3 частини приміщення № 145, загальною площею 1113,9 кв. м, 4-го поверху № 143, загальною площею 19,7 кв. м та № 146-153, загальною площею 194,4 кв. м, 2 -го поверху № 39-53,67-75, загальною площею 1590 кв. м); АДРЕСА_2 , загальною площею 1089,1 кв. м. Вказані нежитлові приміщення належать до класу «Будівлі промислові та склади», що підтверджується технічним паспортом на виробничий будинок № 3053 від 13.10.2005, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Крім того, позивачем надано експертний висновок АС5 № 2103910 від 08.02.2021 щодо вірності здійсненої ФОП ОСОБА_2 класифікації об'єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 . В даному висновку зазначено, що використання при проведенні ФОП ОСОБА_2 класифікації об'єктів нерухомого майна виключно класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 є правомірним.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Податковим кодексом України встановлено, що ставка податку на нерухоме майно має бути визначена за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також з урахуванням додатково поданих документів, зокрема технічного паспорту, експлікацією якого визначено функціональне призначення приміщень.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що клас приміщень, які належать ОСОБА_1 , «Будівлі промислові та склади», то вказані приміщення повинні оподатковуватися за ставкою - 0,1%.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що контролюючим органом до позивачки помилково застосована відсоткова ставка з податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 %, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Проте, суд першої інстанції не вірно надав оцінку обставинам справи, та прийняв рішення з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік; податкового повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік, з ухваленням в цій частині постанови про задоволення позову.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення-рішення № 0019781-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 12325,80 грн. за 2021 рік, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач стверджує, що оскаржуваного заявником правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень не існує, оскільки рішення такого змісту суб'єктом владних повноважень не приймалось.
Проте, згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України ця обставина не звільняє суд від обов'язку надати правову оцінку наявному в матеріалах справи податковому повідомленню-рішенню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та і інтересів у поєднанні із доведеністю факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки контролюючий орган заперечує саме існування відповідного акту індивідуальної дії, а отже і не визнає за ним зміст податкових зобов'язань платника податків, тому суд дійшов висновку, що відсутність оскарженого правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень як речі матеріального світу - рішення контролюючого органу зумовлює відмову у задоволенні позовної вимоги, адже неіснуюче податкове повідомлення - рішення об'єктивно не здатне призвести до порушення прав та інтересів платника податків. Зворотного позивачем не доведено.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0019781-2405-2031 від 28.02.2023р., яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 12325,80 грн. за 2021 рік задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою в загальній сумі 15 000,00 грн. понесених в суді першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із прибуттям сторін та їх представників належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2023 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Мишир В.О. укладено Договір про надання правової допомоги № 01/02-2716319249.
Відповідно до п. 3.4 Договору сторони погодили погодинну форму оплати правової допомоги на рівні 2000, 00 грн. за одну годину роботи адвоката.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: Договір про надання правової допомоги № 01/02-2716319249 від 01.02.2023; акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 18.12.2023 з детальним описом наданих послуг адвокатом, квитанція № 18/12 від 18.12.2023, ордер від 18.12.2023 Серія ХВ №000022, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю адвоката Книш С.І. серія ПТ № 1728.
Згідно вищевказаних документів вбачається, що позивачу надано послуги з правничої допомоги у загальному розмірі на суму 30 000,00 грн.
Отже, вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
Відповідачем було подано до суду першої інстанції заперечення на заяву про розподіл судових витрат, в якій він зазначає, що заявлений представником позивача розмір гонорару адвоката є занадто завищеними, а отже сума витрат на правову допомогу має бути зменшена.
Дослідивши подані позивачем докази, враховуючи результат розгляду апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції, складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 3, 6 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області в розмірі 12 880,55 грн.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21766/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік; податкового повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а отже підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині постанови про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21766/23 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік; податкового повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік; податкового повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік.
Ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити.
Скасувати податкове податкове повідомлення-рішення № 0038157-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 123258,80 грн. за 2021 рік; податкове повідомлення-рішення № 0038160-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 88939,21 грн. за 2020 рік; податкове повідомлення-рішення № 0019775-2405-2031 від 13.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 65346,00 грн. за 2021 рік; податкове повідомлення-рішення № 0019777-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1182,00 грн. за 2021 рік; податкове повідомлення-рішення № 0019779-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11664,00 грн. за 2021 рік; податкове повідомлення-рішення № 0019780-2405-2031 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 95400,00 грн. за 2021 рік; податкове повідомлення-рішення № 000/12024-2405-2031 від 15.05.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 76481,59 грн. за 2019 рік; податкове повідомлення-рішення №0062112-2405-2031-UА63120270000028556 від 28.02.2023р., яким здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 52950,00 грн. за 2021 рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви (5 152, 22 грн.) та апеляційної скарги (7 728, 33 грн.) у розмірі 12 880 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 55 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисячі) грн. 00 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі № 520/21766/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко