12 лютого 2025 р. Справа № 480/10764/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, м. Суми, повний текст складено 05.11.24 у справі № 480/10764/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі також - відповідачі), в якому просила:
1) визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.09.2023 за №959180112088 про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 29.08.2023 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, у зв'язку із недостатністю терміну проживання в зоні посиленого радіологічного контролю - неправомірним та скасувати його.
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років - з дня подання відповідної заяви, тобто з 29 серпня 2023 року, провести нарахування та виплату пенсії.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.09.2023 за №959180112088 про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 29.08.2023 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, у зв'язку із недостатністю терміну проживання в зоні посиленого радіологічного контролю.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 29 серпня 2023 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років з 29 серпня 2023 року, провести нарахування та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір у сумі 1073 грн 60 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи. Зазначає про неврахування судом першої інстанції того, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи 4 роки у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року, а отже право на переведення її на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалося.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області з 25.10.2016, тобто з часу, коли їй було призначено пенсію за вислугу років як педагогічному працівнику.
29 серпня 2023 року позивач звернувся до територіального відділення Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Звернення щодо призначення пенсії відбулось шляхом реєстрації заяви на порталі Електронних послуг Пенсійного фонду України.
За результатом розгляду поданої ОСОБА_1 заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 06.09.2023 за №959180112088 про відмову в перерахунку пенсії, оскільки за підрахунками відповідача період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 05 днів, тому підстави для здійснення цього виду перерахунку відсутні.
Не погодившись з правомірністю рішення від 06.09.2023 за №959180112088, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, беручи до уваги підтвердження позивачем належними та допустимими документами факту проживання у посиленого радіоекологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, наявності відповідного страхового стажу та досягнення відповідного пенсійного віку, дійшов висновку про необґрунтованість і протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення ід 06.09.2023 за №959180112088, та зобов'язав відповідача з 29 серпня 2023 року перевести позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років з 29 серпня 2023 року, провести нарахування та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 11 Закону №796-XII визначено осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, якими згідно з пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті є:
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до абз.8 ч.3 і ч.4 ст.14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3;
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
За змістом ст.15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-ХІІ.
Так, згідно з ч.1 вказаної норми Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілими від Чорнобильської катастрофи, за змістом абз.5 і 6 п.2 ч.1 ст.55 Закон № 796-ХІІ, вважаються:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. У цьому випадку зменшується вік для виходу на пенсію на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. У цьому випадку зменшується вік для виходу на пенсію на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Водночас початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії до 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (примітка перша до ч.2 ст.55 Закону №796-ХІІ).
Отже, у цьому випадку необхідними умовами виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку для таких осіб, які постійно проживали та/або працювали у зоні посиленого радіологічного контролю, є наявність саме факту проживання та/або виконання робіт у зоні посиленого радіоактивного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993 для можливості виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки та проживання/виконання робіт на такій території ще протягом 9 років для додаткового зменшення пенсійного віку ще на 3 роки.
З наданих позивачем до справи документальних доказів убачається, що позивач має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.06.1993 (а.с.8).
Факт постійного проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю, а саме в с. Степне Шосткинського (колишнього Ямпільського району) Сумської області, не менше чотирьох років згідно з Постановою КМУ від 23.07.1991 №106 підтверджується довідкою №18-13/3-195, виданою 26 липня 2023 року старостою Степненського старостинського округу Ямпільської селищної ради на підставі будинкової книги за пропискою №1, сторінка 29 (а.с.9).
У контексті до наведеного суд зазначає, що додатком №1 до розпорядження КМУ від 12 січня 1993 за N 17-р (чинного на момент видачі позивачу посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю) «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 р. N106» до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - зони посиленого радіологічного контролю віднесено с. Степне Ямпільського району Сумської області.
Отже, вказана обставина ще раз свідчить про те, що позивач проживала не менше 4-х років до 01 січня 1993 року постійно за місцем своєї реєстрації в с. Степне Ямпільського району Сумської області, яке відносилося до IV зони посиленого радіоекологічного контролю.
Тому, з огляду на викладене вище в сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження обставин проживання позивача у період до 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.
У взаємозв'язку із наведеним колегія суддів ураховує, що у період отримання позивачем посвідчення серії НОМЕР_2 діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501, який регулював правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зокрема, відповідно до п.2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ.
Згідно з п.п.6, і 10 цього Порядку громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Видача таких посвідчень іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання, та зокрема громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Отже, за наявності підстав, передбачених ст.14 Закону №796-ХІІ особі видається відповідне посвідчення, яке надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими цим Законом, та після отримання такого посвідчення, особа вважається такою, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.11 Закону.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Системний аналіз положень ст.ст.9, 14 та 65 Закону №796-ХІІ дають підстави для висновку, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, яке відповідно до змісту ст. 14 зазначеного Закону є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст.55 Закону № 796-ХІІ). Водночас, різного роду довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях до 01.01.1993 є лише підставами для визначення в установленому порядку потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Отже, належним і достатнім документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII (зокрема, зменшення пенсійного віку для вирішення питання про призначення пенсії за віком), є саме «посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю».
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а, від 26.03.2020 у справі №652/610/16-а, від 18.06.2020 у справі № 751/2738/17.
Судовим розглядом установлено наявність у позивача вказаного посвідчення, яке є достатнім підтвердженням факту, що позивач протягом 4-х років проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю. На час звернення позивача до суду це посвідчення серії НОМЕР_2 не було скасоване чи визнано недійсним, а отже є таким, що підлягало врахуванню органом Пенсійного фонду України під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком із застосуванням зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до Законів №1058-IV та №796-XII.
Крім того, факт проживання (роботи) позивача на територіях зон посиленого радіоекологічного забруднення упродовж 4-х років станом на 01.01.1993 підтверджуються довідкою про реєстрацію місця проживання особи.
Щодо питання наявності у позивача достатнього пенсійного віку та страхового стажу для призначення відповідної пенсії відповідно до поданої заяви колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на таке.
За змістом ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV.
Так, згідно із положеннями ч.1 ст.26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Тобто, законодавцем чітко визначені умови для призначення особі пенсії за віком: досягнення особою пенсійного віку та наявність у такої особи певного страхового стажу.
Водночас, як вже було зазначено судом вище, у силу абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що страховий стаж позивача складає 30 років 11 місяців 17 днів. Наведені обставини відповідачами не заперечуються.
Разом з цим, відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України позивачу при зверненні до пенсійного органу із заявою про перерахунку пенсії виповнилось повних 55 років (а.с.5).
Отже, враховуючи викладені обставини, беручи до уваги підтвердження позивачем належними та допустимими документи факту проживання у посиленого радіоекологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, наявності відповідного страхового стажу та досягнення відповідного пенсійного віку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення ід 06.09.2023 за №959180112088 про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви від 29.08.2023 про переведення на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, у зв'язку із недостатністю терміну проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, та про задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що порушеному праву позивача кореспондує обов'язок відповідача прийняти законне рішення, і єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 29 серпня 2023 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку як особі, яка станом на 01.01.1993 проживала або відпрацювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років з 29 серпня 2023 року, провести нарахування та виплату пенсії, оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.
Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно з п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
За приписами абзацу першого п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з п. 4.8 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем обробляються в складі електронної пенсійної справи. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі що призначив пенсію.
Відповідно до абз. 12 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Абзацом 3 пункту 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає (перераховує) пенсію».
Згідно з п.10.4 вказаного порядку - після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звертався із заявою про переведення на інший вид пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Після реєстрації звернення в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області обробка заяви позивача проведена за принципом екстериторіальності та вона була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в подальшому - додана до електронної пенсійної справи.
Отже, з огляду на приписи зазначених норм, за принципом екстериторіальності, органом, що має здійснити переведення позивача з одного виду пенсії на інший, є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі № 480/10764/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова