12 лютого 2025 р. Справа № 520/34697/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, по справі № 520/34697/23
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства оборони України третя особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- встановити факт проживання однією сім'єю як дружини та чоловіка ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (роки житгя: НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) без шлюбу з серпня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- встановити факт батьківства ОСОБА_4 (роки життя: 18.05.1967- 02 03 2022, РНОКПІІ: НОМЕР_3 ) над ОСОБА_5 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 );
- внести зміни до відомостей актового запису про народження ОСОБА_5 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), вказавши батьком дитини ОСОБА_4 (роки життя: 18.05.1967-02.03.2022, РНОКПІІ: НОМЕР_3 );
- встановити факт батьківства ОСОБА_4 (роки життя: 18.05.1967-02.03.2022, РНОКПП: НОМЕР_3 ) над ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 );
- внести зміни до відомостей актового запису про народження ОСОБА_6 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ), вказавши батьком дитини ОСОБА_4 (роки життя: 18.05.1967-02.03.2022, РНОКПП: НОМЕР_3 );
- зобов'язати Міністерство оборони України (Код ЄДРПОУ: 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 позовну заяву - повернуто позивачу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої порушено норми процесуального права. Скаржник зазначає, що при розгляді справи суди не взяли до уваги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, прийняту щодо аналогічних правовідносин, де вказано, що оскільки вимоги пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою.
Враховуючи, що метою встановлення факту проживання заявниці однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та встановлення факту батьківства мають за основу набуття правового статусу, який має значення суто в публічно-правових відносинах між особою, яка прагне набути такий статус, та органах державної влади, скаржниця вважає, що заявлені в позові вимоги підлягають вирішенню у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року по справі № 520/34697/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства оборони України третя особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2024 зупинено провадження у справі № 520/34697/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року по справі № 520/34697/23 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції в адміністративній справі №120/6486/23.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2025 поновлено провадження у справі № 520/34697/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 по справі № 520/34697/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства оборони України третя особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Згідно із ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2 цієї статті, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що вона та її діти є членами сім'ї померлого військовослужбовця ОСОБА_4 у розумінні Сімейного кодексу України (незважаючи на відсутність державної реєстрації шлюбу між вказаними особами) та має право на отримання одноразової грошової допомоги, у розмірі визначеному пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
Отже, позивачка вважає, що до предмету доказування у цій справі входить встановлення факту проживання однією сім'єю без зареєстрованого шлюбу позивача із померлим військовослужбовцем та та встановлення факту батьківства.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції иходив з того, що спір про визнання факту проживання однією сім'єю позивачки та ОСОБА_4 , а також встановлення батьківства ОСОБА_4 дітей позивачки не є публічно-правовим спором в розумінні частини першої статті 4 КАС України, оскільки вимоги заявлені до фізичних осіб, які не можуть бути відповідачами за позовом іншої фізичної особи (без статусу посадової особи) в адміністративній справі відповідно до приписів ч. 5 ст. 46 КАС України. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 19 КАС України, на спір у цій частині не поширюється.
Відповідно до ч. 6 ст. 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не можуть бути розглянуті в межах даного позову з огляду на наступне.
Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно із частиною другою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.
У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, і вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім'єю позивачки та ОСОБА_4 , а також встановлення батьківства ОСОБА_4 дітей позивачки не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.02.2024 у справі № 120/6486/23.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку повернення судом першої інстанції позивачу її позовної заяви в цій справі переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Оскаржуване судове рішення зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а лише невиконанням нею процесуальних вимог закону щодо форми та порядку подання позовної заяви. Такого змісту дії не можуть свідчити про обмеження її права на судовий захист. Розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання певних вимог, не передбачений положеннями процесуального законодавства.
При цьому згідно із частиною восьмою статті 169 КАС повернення позовної заяви не позбавляє права звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Отже, оскаржуване судове рішення не перешкоджає доступу ОСОБА_1 до суду за умови дотримання нею вимог процесуального закону.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки ОСОБА_7 при зверненні до суду не було належно об'єднано позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги щодо належного оформлення позовної заяви не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 312, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 по справі № 520/34697/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва