10 лютого 2025 року справа №200/6458/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., секретар судового засідання - Никифорова І.М., за участю представника позивача - Жабровець О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року про залишення позову без розгляду (головуючий суддя І інстанції - Михайлик А.С.), складену в повному обсязі 12 грудня 2024 року, у справі № 200/6458/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо невчинення дій з виключення з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі;
зобов'язати виключити з військового обліку в зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Як підстави для залишення позовної заяви без розгляду, судом вказано, що позивачем не надано суду доказів зацікавленості бути обізнаним щодо спірного питання з 2013 року, тобто більше 10 років, відтак існує триваюча пасивна поведінка позивача, яка не свідчить про дотримання строку звернення до суду.
Не погодившись із вищевказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначив, що відповідач допустив триваючу бездіяльність щодо невиключення позивача з військового обліку, тобто триваюче невиконання своїх повноважень та обов'язків.
Вказав на порушення права позивача на доступ до правосуддя.
Вважає, що підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити.
Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 1,3 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, та строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Початок строку - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення.
Приписами ч. ч 1, 2, 3 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Спірним у даній справі є триваюча бездіяльність відповідача, яку допускає останній з 2013 року.
При цьому, позивач зазначає, що строк звернення до суду у даній справі розпочав свій перебіг 20 серпня 2024 року, тобто після отримання його представником відповіді на адвокатський запит від 19 серпня 2024 року з вимогою про надання інформації щодо стану перебування позивача на військовому обліку.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону.
Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2021 року у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Тобто в даному випадку бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення (зняття з обліку або відмови у знятті з обліку) є триваючим правопорушенням.
Тому оскільки присічного строку, з настанням якого держава може вважатися вільною від виконання відповідного обов'язку, не існує, то в даному випадку триваюче правопорушення у вигляді протиправної бездіяльності припиняється з моменту виконання обов'язку щодо прийняття відповідного рішення.
Суд вважає, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності.
Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. У протилежному випадку - суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Вказане узгоджується також з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 26 січня 2023 року у справі №200/9654/21.
При цьому, встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, встановити наявність або відсутність бездіяльності (у т.ч. триваючої) органу щодо незняття позивача з військового обліку з 2013 року можливо тільки під час розгляду справи по суті вимог та наданні аналізу законодавства щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду діяв передчасно, з порушенням норм процесуального права, а, відтак, ухвала суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню та направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на положення ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 310, 320, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 200/6458/24 - задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 200/6458/24 - скасувати, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 10 лютого 2025 року
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 лютого 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць