12 лютого 2025 року справа №200/4568/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 200/4568/24 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 16.11.2017 року по 28.02.2018 року включно;
- зобов'язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 16.11.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 14724 гривні 64 копійки;
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2021 року включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 року по 11.11.2021 року включно у загальній сумі 198 015 гривень 09 копійок відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі ч. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі ч. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2018 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 14724 гривень 64 копійок;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2021 року включно індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн., відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2021 року включно у загальній сумі 198 015,09 грн. відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 8 жовтня 2024 року виправлено описку шляхом зазначення в абзаці 3 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі № 200/4568/24 вірної дати початку періоду для нарахування індексації грошового забезпечення «16 листопада 2017».
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду та залишити без розгляду через порушення норм матеріального, процесуального права.
Апелянт зазначив вважає, що згідно пункту 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки позовна заява у цій справі не підписана особою, яка подала позовну заяву.
На думку апелянта, підписи представника позивача на позовній заяві та на двох клопотаннях: про розгляд справи за відсутності позивача та про витребування доказів судом, ідентичні. У відповідача є риторичне питання: а чи можливо підписати 3 різних документи повністю ідентичним підписом. Суд мав можливість порівняти між собою три підписи, а не намагатись перемістити підпис відносно іншого тексту.
Також, суд, зокрема, розглянув справу в порушення основних принципів адміністративного судочинства, а саме змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Аналіз особистих карток на грошове забезпечення дозволяє констатувати, що позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення в період з 16.11.2017 по 28.02.2018.
Водночас, позивачу нараховувались та здійснювались додаткові, понад грошове забезпечення виплати, а саме щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889, яка виплачувалась військовослужбовцям Національної гвардії України згідно з Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.01.2015 №72, і суми такої виплати мають враховуватись при розрахунку недоплаченої індексації. 3.51. Але, оскільки суд розглядав справу без фактичних даних про виплат, він це не врахував та обрахував сумі індексації невірно.
Щодо періоду з 01.03.2018 по 31.01.2020 апелянт зазначив наступне.
Представник позивача у розрахунку індексації стверджує, що дохід позивача в березні 2018 року не підвищувався. Водночас дані особистих карток на грошове забезпечення спростовують такі твердження сторони позивача.
На думку апелянта, результати розгляду справи №200/4671/24 суттєво впливають на рішення у цій справі, оскільки індексація-різниця в сумі 413,15 грн., враховуючи такі результати, має нараховуватись в період з 01.03.2018 по 31.12.2019.
Крім того, враховуючи підвищення посадового окладу позивача в січні 2020 року та січні 2021 року, відповідач повинен перерахувати позивачу виплачену суму індексації за 2020 - 2021 рік та врахувати суму переплати по індексації при виконанні рішення у цій справі.
Також, вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду через порушення строку звернення до суду.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16.11.2017 року №244 солдата військової служби за контрактом позивачку 16 листопада 2018 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11.11.2021 року №224 позивачку з 11 листопада 2021 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
25 червня 2024 року позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила, зокрема, надати інформацію чи виплачувалась їй індексація грошового забезпечення за спірний період із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. В разі невиплати просила провести виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи індексацію-різницю).
Листом відповідача від 24.05.2024 №0564 повідомлено, що надати довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача з 16.11.2017 по 10.11.2021 та копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 16.11.2017 по 10.11.2021 не має можливості у зв'язку з тим, що особисті картки на грошове забезпечення за 2016-2022 роки відправленні до Центрального архівного відділу НГУ.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) у період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року відповідачем суду не надано. Витребуваних архівних відомостей про розмір грошового забезпечення позивача також не надано.
Щодо строку звернення до суду з цим позовом.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до з 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
В рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не пропущено процесуальний строк звернення до суду з цим позовом.
Згідно статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
За ч.ч. 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.ст. 1, 2, 4 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За ч.ч. 1, 2 статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
За п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За ст. 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Кечко проти України від 8 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічного правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17.
Отже, ненарахування та невиплата в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період проходження військової служби позивачем, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України №1282-XII та Порядку №1078.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, суд враховує наступне.
Згідно абз. 1, 2 пункту 4 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 01 січня 2015 року) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
За абз. 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно п. 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній до 01 грудня 2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
З 01 грудня 2015 року редакція пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз редакцій норми пункту 5 Порядку № 1078 дозволяє зробити висновок, що до 01 грудня 2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації.
Відтак, до 01 грудня 2015 року базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання тарифних окладів працівника.
Проте, редакція пункту 5 Порядку № 1078, яка діє з 01 грудня 2015 року, покладає обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів).
Отже, з 01 грудня 2015 року зміна базового місяця для нарахування індексації залежить від підвищення тарифних ставок (окладів).
За п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Згідно абз. 3 пункту 10-1 Порядку №1078, у редакції, чинній до 01 грудня 2015 року, визначалось, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Порядок №1078 доповнено пунктом 10-2 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №526 від 13 червня 2012 року, яка діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року.
Пункт 10-2 Порядку №1078 застосовується з 01 грудня 2015 року та встановлює, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01 грудня 2015 року положення пункту 10-2 Порядку №1078 застосовуються до новоприйнятих працівників.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені, зокрема, Додатками №1-7 до Постанови №1294.
01 березня 2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), положеннями якої встановлено розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.
Отже, в період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача.
Відповідачем не заперечується проведення ним обчислення індексації грошового забезпечення позивача не з урахуванням місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця (базового місяця 01 січня 2008 року), а обчислення індексації з розрахунку збільшення розміру його грошового забезпечення.
Апеляційний суд погоджує здійснений судом першої інстанції наступний розрахунок розміру належної позивачу індексації за період з 09 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно року за формулою:
І = Д x Кі / 100, де:
І сума індексації;
Д індексований дохід (в межах прожиткового мінімуму);
Кі коефіцієнт індексації (величина приросту індексу споживчих цін).
За наслідком такого розрахунку розмір індексації грошового забезпечення позивача за період з 16 листопада року по 28 лютого 2018 року включно склав:
за листопада 2017 року - 1948,39 грн;
наростаючий індекс споживчих цін 331,40%. Сума індексації: 1684,00 грн (дохід в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 231,40% (величина приросту індексу споживчих цін) / 100 = 1948,39 грн;
за грудня 2017 року - 4258,75 грн;
наростаючий індекс споживчих цін 341,70%. Сума індексації: 1762,00 грн (дохід в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 241,70% (величина приросту індексу споживчих цін) / 100 = 4258,75 грн;
за січень 2018 року - 4275,75 грн;
наростаючий індекс споживчих цін 341,70%. Сума індексації: 1762,00 грн (дохід в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 241,70% (величина приросту індексу споживчих цін) / 100 = 4258,75 грн;
за лютий 2018 року - 4258,75 грн;
наростаючий індекс споживчих цін 341,70%. Сума індексації: 1762,00 грн (дохід в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 241,70% (величина приросту індексу споживчих цін) / 100 = 4258,75 грн;
Всього, за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року індексації склав 14724,64 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2018 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 14724 гривень 64 копійок.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2021 року із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078, суд враховує наступне.
Згідно ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
За ст. ст. 18, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За абз. 8 пункту 4 цього Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок № 1078.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивачки та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала.
Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття не містили.
Цей термін фігурував у додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21.
Крім того, Постановою №1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у ньому, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Суд враховує, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
З системного аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 вбачається, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, тому повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Таким чином, у спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення місяця підвищення тарифних ставок (окладів) для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.
Такі висновки у згоджуються з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 23.05.2023 у справі №380/7782/21 і від 18.05.2023 у справі №400/7421/21.
З урахуванням того, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
При цьому, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 суд касаційної інстанції зазначив наступне:
«…104. Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд звертає увагу на таке.
105. Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
105.1. розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
105.2. суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
105.3. чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
106. Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
106.1. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
107. Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
108. Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
109. Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А) ".
При вирішенні питання про те, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, з наданої представником позивача форми ОК-5 вбачається що саме Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України проводилась виплата грошового забезпечення позивача.
Суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року суд визначає як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 %.
В березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн., а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30 %.
Згідно абз. 5 п. 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділений на 100:
1 762,00 грн х 253,30 % / 100 = 4 463,15 грн.
Таким чином, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становила 4463,15 грн.
Відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. 00 грн. = 4463,15 грн.
Отже, розрахунок, наданий представником позивача за цей період в сумі 198015,09 не спростовується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки, як зазначалося судом вище, жодних доказів розміру підвищення доходу позивача в березні 2018 року; суму можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, контррозрахуноку індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.11.2021 включно 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 198 015 гривень 09 копійок, відповідно до ухвали суду від 12.07.2024 відповідачами суду не надано.
В матеріалах справи відсутні докази про нарахування та виплати відповідачем суми індексації-різниці.
Отже, в період з 01.03.2018 року по 11.11.2021 року включно позивач мав право на нарахування і виплату індексацію-різниці.
Спірний період з 01.03.2018 року по 11.11.2021 року включно складає 44 місяця та 11 днів листопада.
Таким чином, сума індексації-різниці, яка мала бути нарахована та виплачена позивачу, за період з 01.03.2018 року по 11.11.2021 року включно становить: 4463,15 грн. х 44 місяців + (4463,15/30х11) = 198015,09 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2021 року включно індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн., відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. за період з 01 березня 2018 року по 11 листопада 2021 року включно у загальній сумі 198 015,09 грн. відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078.
Щодо доводів апелянта про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач зазначив, що 4 липня 2024 року представник за довіреністю Дяченко Олексій Володимирович у власному Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи сформував, підписав кваліфікованим електронним підписом та направив до Донецького окружного адміністративного суду первинну заяву у форматі електронного документа, до якої долучив в якості додатку електронну копію паперової позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, проте електронна копія паперової позовної заяви містить лише графічне відтворення підпису представника позивача, а кваліфікований електронний підпис представника позивача засвідчує лише відповідність електронної копії позовної заяви оригіналу паперової позовної заяви.
Підроблення представником позивача власноручного підпису легко розпізнати по наступним ознакам: підписи представника позивача під позовною заявою та доданим клопотанням (клопотаннями) з процесуальних питань виконані абсолютно ідентично, що неможливо відтворити за умови власноручного підписання документів; при збільшенні відображення підпису стає помітним, що тло навколо підпису відрізняється за кольором від решти забарвлення сторінки.
При цьому представник відповідача посилається на те, що представник позивача Дяченко О.В. неодноразово звертається до різних адміністративних судів з позовними заявами від імені колишніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та під час розгляду одного з таких позовів Київським окружним адміністративним судом виявлено, що на поданій до суду позовній заяві відсутній власноручний підпис представника позивача, який подав позов, а міститься його відтворення. З огляду на це ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року по справі №320/42687/23, адміністративний позов повернуто з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України як такий, що не підписаний особою, яка його надала.
На думку відповідача, при створенні електронних копій позовних заяв та клопотань, представник позивача доставляє у графічному редакторі зображення свого підпису, об'єднує зображення різних документів в одному файлі, який зберігає в форматі .pdf. Потім цей файл представник позивача приєднує до первинної заяви у форматі електронного документі у Електронному кабінеті в якості додатку, та за допомогою функціоналу підсистеми Електронний Суд направляє до відповідного окружного адміністративного суду.
Відповідач зазначає, що неможливість використання відтворення підпису замість власноручного підпису підтверджена правовим висновком, який наведений у п. 12 постанови Верховного Суду від 08.02.2023 по справі № 160/11874/22, згідно з яким нормами КАС України не передбачено випадків, коли допускається подання позовних заяв із факсимільним підписом, як і не передбачено інших способів звернення до суду, окрім особистого звернення заявника та підписання заяви уповноваженою особою, а тому подання відповідних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису певної особи, який є фактично штампом із зображенням певного підпису фізичної особи, не відповідає вимогам КАС України та не може бути доказом волевиявлення певної особи на підписання документа.
Також відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 лютого 2024 року по справі №466/76/22 (адміністративне провадження №К/990/33701/22), у якій до апеляційної скарги в якості додатку було долучено адвокатський ордер, якій не містив власноручного підпису адвоката, але скаржник посилався на те, що додатки до поданої апеляційної скарги також підписуються кваліфікованим електронним підписом.
Таким чином, відповідач вважає, що подана 04.07.2024 року представником позивача позовна заява не містить ані власноручного, ані кваліфікованого електронного підпису представника позивача, тобто не підписана.
Апеляційний суд вважає такі доводи відповідача помилковими та погоджує висновки суду першої інстанції в ухвалі від 30 вересня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі ч. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Згідно ч. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
За п.п. 1-3, 6 ч. 1, ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно ч.2 ст.160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особливості використання електронного підпису або засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
За ч.ч. 7-8,10 ст. 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення).
Пунктом 5 розділу І Положення визначено, що у цьому Положенні терміни вживаються в таких значеннях:
електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію;
електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов'язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора;
електронний кабінет - персональний кабінет (вебсервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) ЄСІТС, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів ЄСІТС або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу;
користувач ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень;
паперовий документ - документ, інформація в якому зафіксована на папері, у тому числі обов'язкові реквізити документа, який засвідчений особистим підписом автора;
підписувач/підписувачі (рішення, судового рішення, іншого документа) - особа або особи, які відповідно до норм законодавства мають підписати відповідний документ.
Пунктом 8 Положення визначено, що підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - це підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.
Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення).
Пунктом 24 Положення визначено, що підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) є підсистемою ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Згідно з пунктом 26 Положення, електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.
Згідно п. 27 Положення, до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.
Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду.
Верховний Суд у справі № 755/1549/22 (постанова від 22 березня 2023 року) досліджував поняття електронного документу та електронного підпису.
Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (
За ч.ч. 1, 2, 4-6 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Згідно ч. 1 статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Створення паперового примірника електронного документа відбувається шляхом його виготовлення на папері разом з усіма обов'язковими для даного виду документа реквізитами з дотриманням встановленого законодавством порядку їх розміщення, а також з іншими наявними необов'язковими реквізитами (пункт 2 глави 6 розділу ІІ Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2014 року № 1886/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2014 року за № 1421/26198, у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги в електронній формі).
Електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» в редакції, чинній на момент подання апеляційних скарг).
Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч. 4 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Відповідно до пункту 31 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними.
Перевірка кваліфікованого електронного підпису чи печатки проводиться будь-якою особою з метою отримання інформації про дійсність чи недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки (п. 82 Вимог у сфері електронних довірчих послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2018 року № 992).
Суд, отримавши процесуальні документи в електронній формі, має здійснити перевірку, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, а тому суд має можливість та зобов'язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного.
Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №466/566/22.
Дослідивши матеріали адміністративної справи № 200/4568/24 в КП «ДСС», суд зазначає, що пакет документів містить позовну заяву, сформовану за допомогою засобів Електронного Кабінету та підписану представником позивача, яка проте не містить викладу позовних вимог та їх обґрунтування, однак у тексті позовної заяви зазначено, що адміністративний позов з додатками підписаний ЕЦП додається.
У якості додатку по позовної заяви додано кольорову сканкопію паперової позовної заяви у форматі рdf, яка містить відображення власноручного підпису представника позивача, виконане синім кольором.
Суд не може погодитись, що із доводами відповідача, що власноручний підпис представника позивача відтворено за допомогою факсиміле, оскільки однозначно встановити це не можливо, поряд із цим, графічне відображення власноручного підпису не переміщується відносно іншого тексту, у інший спосіб не редагується, а при збільшенні зображення відмінності суд не виявив, що може бути особливостями кольоропередачі окремої комп'ютерної техніки.
Щодо посилання відповідача на висновки постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року по справі №320/42687/23, суд їх не враховує з огляду на вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України. Поряд із цим, Верховним Судом у справі №320/42687/23 відкрито касаційне провадження, за наслідком якого рішення Верховним Судом не прийнято.
Щодо посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2023 у справі № 160/11874/22 щодо неможливості використання відтворення підпису замість власноручного підпису, суд дослідивши усі процесуальні документи судів усіх інстанцій у справі у справі № 160/11874/22 дійшов висновку, що позовну заяву було подано до суду у паперовому вигляді.
Щодо посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 лютого 2024 року по справі №466/76/22, у якій до апеляційної скарги в якості додатку було долучено адвокатський ордер, якій не містив власноручного підпису адвоката, але скаржник посилався на те, що додатки до поданої апеляційної скарги також підписуються кваліфікованим електронним підписом, суд зазначає, що у справі № 200/4571/24 позовна заява містить відображення власноручного підпису, тому такі висновки Верховного Суду не є релевантними.
Стосовно доводу апелянта про неможливість розглянути справу до набрання законної сили судового рішення у справі № 200/4671/24, яке, на його думку, суттєво впливає на рішення у цій справі, то апеляційний суд не погоджується із зазначеним доводом, оскільки зазначене рішення суду не стосується спірних правовідносин, які виникли між сторонами.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії та у рішенні від 28.10.1998 у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Bellet v. France та Nunes Dias v. Portugal).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain).
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах Zubac v. Croatia, Beles and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France, № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі П/9901/736/18 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Цей висновок також підтримано Верховним Судом в постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 560/11012/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 200/4568/24 за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Т.Г. Гаврищук