12 лютого 2025 року справа №200/5498/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 р. у справі № 200/5498/24 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання призначити пенсію за віком ,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення № 057050011639 від 29.07.2024 про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050011639 від 29.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.07.2024 за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 (справа № 1-5/2018(746/15), з урахуванням висновків суду в даному судовому рішенні та відповідним перерахунком стажу позивача.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії та стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп., та прийняти нове рішення, яким про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, стягнути на користь позивача сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн., суму гонорару адвоката в розмірі 25 000 грн., суму судового збору в розмірі 1453,44 грн. пов'язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, суму гонорару адвоката в розмірі 19 500 грн. пов'язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції
В обґрунтування зазначено, зокрема, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення
Судом не було враховано, що повноваження державних органів не є дискреційними у даному випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
На думку позивача повним та ефективним поновленням порушеного права в цій частині буде саме зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення, тобто з 22 липня 2024 року. Саме такий спосіб захисту в подальшому унеможливлюватиме відповідачу за формальних підстав відмовити позивачу у призначенні пенсії. Обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є сумісним з вимогами статті 2 та частини першої статті 5 КАС України, відповідає способам захисту порушеного права. Дана правова позиція, крім того, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20 щодо розгляду зразкової справу за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання призначити пенсію, за апеляційною скаргою управління ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року.
Щодо стягнення судових витрат, скаржник зазначає, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн. (платіжна інструкція № 0.0.3807204823.1 від 08.08.2024 року).
Позовна вимога щодо визнання рішення територіального органу ПФУ протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії є позовною вимогою немайнового характеру. У випадку визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та його скасування не можна визначати пропорційність задоволення стягнення судового збору за аналогією вирішення позовної вимоги майнового характеру.
Отже, стягненню підлягає саме судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначав, що не маючи юридичної освіти звернувся за правовою допомогою до адвоката.
10.07.2024 між адвокатом Звонарьовим В.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги та додатковий договір до нього. За умовами договору гонорар адвоката (фіксований) складає 25 000 грн.
Отже, за попереднім (орієнтовним) розрахунком позивач поніс витрати у розмірі 968,96 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу 25 000 грн.
Судом першої інстанції взагалі не було вирішено питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У даному випадку за домовленістю між ОСОБА_1 та адвокатом Звонарьовим В.В. розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування скарги зазначено, що згідно з пунктами 1, 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 виповнився 51 рік.
Так, необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списках № 1 та № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Підтвердження зайнятості повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці є однією з обов'язкових умов при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах (зарахування стажу роботи до пільгового).
Отже, якщо у трудовій книжці не зазначені (зазначені не повні) відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж Позивача станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії становить 26 років 2 місяці 26 днів, у тому числі пільговий стаж для визначення права на пенсію за роботу по Списку № 2 - 9 років 4 місяці 6 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 3 роки 00 місяців 00 днів, що є не достатнім для призначення пенсії відповідно до статті 114 Закону № 1058.
Також скаржник щодо застосування до спірних правовідносин положень Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, зазначає, що з метою врегулювання питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах Закон № 1058 було доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» (статті 114 та 115) Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148). Розділ XIV-1 Закону № 1058 визначає принципи, засади і механізми призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та Списком № 2.
Відповідно до пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
З 01.01.2004 таким законом є Закон № 1058, який був прийнятий на зміну положенням Закону № 1788.
Окрім того, відповідно до абзаців 1-2 пункту 16 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, оскільки і Закон № 1058, і Закон № 1788 регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058 як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону № 1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.
Тобто, саме Закон № 1058 є новим нормативно-правовим актом, норми якого підлягають застосуванню при визначенні права на призначення пенсії Позивачу.
Також скаржник зазначає, що пільговий стаж роботи позивача за Списком № 1 складає 3 роки 00 місяців 00 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах як за нормами статті 13 Закону № 1788 (у редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020), так і згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 114 Закону № 1058 тощо.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача в якій просив залишити її без задоволення, задовольнити скаргу позивача. В обґрунтування наведені обставини та доводи тотожні наведеним у скарзі.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
22 липня 2024 року позивач звернувся через портал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057050011639 від 29 липня 2024 року у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу відмовлено відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного стажа роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2.
З рішення вбачається, що за наданими документами та даними, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_2 складає 26 років 2 місяці 26 днів, в тому числі пільговий стаж для визначення права на пенсію за роботу по списку № 2 - 9 років 4 місяці 6 днів, в тому числі роботи за списком № 1 - 3 роки 00 місяців 00 днів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок та з 01.01.2011 єдиний соціальний внесок.
Страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону №1058 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності (01.01.2004) цим Законом.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній після внесення змін Законом України № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників ( 36-2003-п ), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років та стаж.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі також Рішення № 1-р/2020 ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме зокрема:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам»
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для чоловіків - після досягнення 50 років, при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, та загального стажу.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Правовідносини у цій справі цілком тотожні справі №360/3611/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2021 року у справі №580/492/21 зазначив, що за загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.
Отже, з урахуванням висновків викладених у рішенні Конституційного Суду України та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а не Закону №1058-ІV.
Суди встановили, що позивач має визначений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням Рішення № 1-р/2020) вік.
Так, позивачем до заяви про призначення пенсії на підтвердження періоду навчання додано: диплом НОМЕР_1 від 05.07.1996 року, лист-відповідь від 18.07.2024 року №76/24-854/23 з ДВНЗ “ПДТУ», трудову книжку НОМЕР_2 від 31.01.2003, лист-відповідь від 17.07.2024 № 18-1/258 з ПРАТ “ММК ім. Ілліча».
Як вбачається із записів трудової книжки період роботи з 06 січня 1996 по 27 березня 2005 року позивач виконував роботи на гарячих ділянках робіт, що дають право виходу на пенсію на пільгових умовах: 06 січня 1996 - 27 жовтня 1996 - вогнетривник на гарячих роботах 3 розряду, Цех ремонту металургійних печей ВАТ “ММК ім. Ілліча» (0 років 9 місяців 22 дні); 28 жовтня 1996 - 03 лютого 2002 - змінний майстер на гарячій ділянці робіт, Цех ремонту металургійних печей, ВАТ “ММК ім. Ілліча» (5 років 3 місяці 6 днів); 04 лютого 2002 - 27 березня 2005 - старший змінний майстер на гарячих ділянках робіт, Цех ремонту металургійних печей, ВАТ “ММК ім. Ілліча» (3 роки 1 місяць 24 дні); загалом 9 років 2 місяці 22 дні.
Робота позивача у спірний періоди передбачена Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та підтверджується записами у трудовій книжці
Також, зазначений факт підтверджується іншими документами, які надавались позивачем для призначення пенсії на пільгових умовах.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 відмова ГУ ПФУ в призначенні позивачу, який на час звернення до відповідача досяг необхідного віку, за наявності необхідного стажу, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року « 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Відповідно до п. 4.1, 4.3 Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що належними є способи захисту, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який забезпечує виконання її приписів. Визначення ефективного судового захисту пов'язане з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.
Матеріали справи свідчать, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є не досягнення позивачем пенсійного віку, а саме 50 років, згідно із статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Інших обставин, щодо наявності стажу, відповідність поданих позивачем документів наданих, відповідачем не досліджувалось.
Отже, суд вважає позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію передчасними, оскільки, як вже зазначалось, у даному випадку відповідачем належним чином не розглянуто та не прийнято належне рішення щодо призначення пенсії, зокрема, щодо періоду роботи який зарахований або не зарахований до загального або пільгового стажу.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені норми законодавства, вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення порушеного прав позивача, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків суду.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору за подання позову та витрат на правничу допомоги, вимог апеляційної скарги в частині стягнення сплаченої суми гонорару адвоката за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції та судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1, 3, 6 статті 139 КАС України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Стаття 134 КАС України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Позивач просив стягнути з відповідача суму судових витрат, а саме: судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн та подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн, витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 25 000 грн та апеляційної інстанції в розмірі 12 500 грн.
Матеріали справи свідчать, що при зверненні до суду з позовом позивач просив стягнути на його користь суму судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп..
Так, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.
За положенням частини 3, 4 статті 6 Закону України “Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Отже, якщо вимога підлягає вартісній оцінці, судовий збір при перегляді судового рішення в частині позовних вимог вираховується та сплачується лише щодо частини судового рішення яка переглядається.
Аналіз прохальної частини адміністративного позову дозволяє дійти висновку, що характер спору є немайновим, а усі заявлені вимоги носять похідний характер.
Таким чином, попри часткове задоволення вимог позивача, з огляду на відсутність оспорюваної суми, що підлягає стягнення за судовим рішенням, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат мав стягнути з відповідача усю суму сплаченого позивачем судового збору, що обумовлює зміну рішення суду першої інстанції в цій частині.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог скарги в частині розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Так, при зверненні з позовом позивач просив стягнути на його користь суму гонорару адвоката (витрат на правничу допомогу) в суді першої інстанції в розмірі 25 000 грн.
Проте, судом першої інстанції вказане питання вирішено не було.
Також, як зазначалось, позивач у скарзі просив стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 500 грн.
У підтвердження судових витрат на правничу допомогу матеріали справи містять належні докази.
Відповідач не спростовує надання правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.
Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Верховний Суд, розглядаючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у своїй судовій практиці неодноразово зазначав, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Подібний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 21 червня 2022 року у справі №826/11302/18, а також у додатковій постанові від 10 березня 2023 року у справі №520/2325/21 та ін.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності необхідних і достатніх витрат, виходячи з конкретних обставин справи, складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для учасника справи.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов до висновку щодо зменшення їх розміру та стягненню з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн та апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн.
У відповідності до ч. 1, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 р. у справі № 200/5498/24 - змінити.
Змінити в абзаці п'ятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 р. у справі № 200/5498/24 слова та цифри «484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.» словами та цифрами «968,96 грн»
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 р. у справі № 200/5498/24 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Код ЄДРПОУ 13486010).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Код ЄДРПОУ 13486010).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко