12 лютого 2025 року м. Чернівці Справа № 600/4162/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України в частині відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та прийняти рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - відповідач).
Водночас, його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 582539 від 10.10.2023.
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав 02.08.2024 рапорт про звільнення з військової служби до відповідача. Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає дії відповідача протиправними.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду витребувано з військової частини НОМЕР_2 письмові докази по справі.
Про відкриття провадження в даній адміністративній справі та призначення її до розгляду повідомлено відповідача за адресою зазначеною позивачем в позовній заяві, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно якого відповідач отримав поштове відправлення 26.10.2023.
Пунктом 1 ч. 6 ст. 251 КАС України передбачено, що днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.
Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі.
Відповідач відзиву на позов або заяву про визнання позову до суду не надав.
Враховуючи положення ст. 159, 162 КАС України, суд вважає, що ненадання відповідачем до суду заяви по суті не є перешкодою для розгляду справи за наявних в справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 18.07.2020, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 18.07.2020, про що 18.07.2020 складено відповідний актовий запис № 632. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 ; дружини - ОСОБА_4 .
Дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 582539 від 10.10.2023.
Як зазначав позивач в позовній заяві, 02.08.2024 він звернувся до військової частини НОМЕР_2 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової частини НОМЕР_2 на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку із необхідністю постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду рапорту, командир військової частини НОМЕР_2 направив на адресу позивача лист від 21.08.2024 за вих. № 50/113/12-1109, яким повідомив про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби в запас, передбачені абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування відмови у звільненні з військової служби відповідач, посилаючись на положення п.п. «г» п.3 ч. 5, абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зазначав наступне:
«Вивченням рапорту старшого сержанта ОСОБА_5 від 02.08.2024 встановлено, що до нього долучено копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №582539 від 10.10.2023, відповідно записів якої, слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до осіб з інвалідністю ІІ групи з 10.10.2023 за загальним захворюванням, якій протипоказана праця з звичайних виробничих умовах. У даній довідці до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №582539 від 10.10.2023, відсутні будь-які записи про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду.
До рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, старшим сержантом ОСОБА_6 , додано копію висновку ЛКК КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 433 від 29.11.2023, згідно якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із наявними у неї захворюваннями потребує постійного стороннього догляду.
Однак, надана копія висновку ЛКК КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 433 від 29.11.2023 не відповідає формі медичного висновку, яка встановлена та передбачена п .1 ч. 1 наказу МОЗ України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» від 09.03.2021 № 407, а саме: формі первинної облікової документації № 080-4/0 «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду та на непрофесійній основі", а тому додана копія висновку ЛКК від 29.11.2023 № 433, не може бути взята до уваги.
На підставі вище зазначеного, відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби в запас, передбачені абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Крім того, в листі відповідачем роз'яснено позивачу право оскаржити прийняте рішення до суду, у разі незгоди з ним.
Вважаючи дії відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Як видно з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку з необхідністю постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Щодо звільнення позивача з військової служби, у зв'язку з необхідністю постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, суд зазначає таке.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII.
Так, за змістом п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною 7 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (п. 12.11 Інструкції).
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (п. 5 Додатку 19 до Інструкції).
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин.
Для звільнення за цих обставин військовослужбовець зобов'язаний подати, зокрема, рапорт та документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, в даному спорі докази необхідності здійснювати позивачем постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Як свідчать матеріали справи, позивач подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з необхідністю постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Як доказ наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту наступні документи:
паспорт та довідку про зареєстроване його місце проживання;
паспорт та довідку про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 ;
свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.07.2020;
довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №582539 від 10.10.2023;
висновок ЛКК №433 від 28.11.2023.
Розглядом справи по суті встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 18.07.2020, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 18.07.2020, про що 18.07.2020 складено відповідний актовий запис № 632. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 ; дружини - ОСОБА_4 .
Дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 582539 від 10.10.2023.
Відповідно до Висновку ЛКК № 433 від 28.11.2023, виданим комунальним некомерційним підприємством «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» 28.11.2023 № 973, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду рапорту, командир військової частини НОМЕР_2 направив на адресу позивача лист від 21.08.2024 за вих. № 50/113/12-1109, яким повідомив про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби в запас, передбачені абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування відмови у звільненні з військової служби відповідач, посилаючись на положення п.п. «г» п. 3 ч. 5, абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зазначав наступне:
«Вивченням рапорту старшого сержанта ОСОБА_5 від 02.08.2024 встановлено, що до нього долучено копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №582539 від 10.10.2023, відповідно записів якої, слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до осіб з інвалідністю ІІ групи з 10.10.2023 за загальним захворюванням, якій протипоказана праця з звичайних виробничих умовах. У даній довідці до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №582539 від 10.10.2023, відсутні будь-які записи про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду.
До рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, старшим сержантом ОСОБА_6 , додано копію висновку ЛКК КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 433 від 29.11.2023, згідно якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із наявними у неї захворюваннями потребує постійного стороннього догляду.
Однак, надана копія висновку ЛКК КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 433 від 29.11.2023 не відповідає формі медичного висновку, яка встановлена та передбачена п. 1 ч. 1 наказу МОЗ України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» від 09.03.2021 № 407, а саме: формі первинної облікової документації № 080-4/0 «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду та на непрофесійній основі", а тому додана копія висновку ЛКК від 29.11.2023 №433, не може бути взята до уваги.
На думку позивача, саме лише посилання відповідача на той факт, що висновок ЛКК не відповідає формі встановленій законом, не може бути підставою для відмови у задоволенні його рапорту, та свідчить про протиправність дій відповідача у спірних правовідносинах.
Отже, спірним у цьому провадженні є питання допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за батьком та можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного убачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Водночас відповідно до пункт 1 розділу III Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.07.2008 за № 589/15280 (далі - Порядок, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК.
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021за № 510/36132, затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021за № 510/36132, затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.09.2013 за № 1666/24198. Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
Зважаючи на такі правові висновки, колегія суддів дійшла висновку, що для осіб, яким встановлено інвалідність, висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду надає медико-соціальна експертна комісія. Виняток становлять лише особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яким висновок про необхідність постійного догляду може надаватись ЛКК закладу охорони здоров'я.
З матеріалів справи видно, що на підтвердження необхідності здійснення за дружиною постійного догляду позивач надав висновок ЛКК КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» № 433 від 29.11.2023, згідно якого ОСОБА_2 , дружина позивача, у зв'язку із наявними у неї захворюваннями потребує постійного стороннього догляду.
При цьому, абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що підставою для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану є саме: необхідність здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Жодного слова про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у висновку, наданого позивачем, немає. Саме по собі поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Оскільки згаданий висновок ЛКК не містить приписів щодо необхідності здійснення постійного догляду, а відтак не є документом, який підтверджує наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.
Як зазначалося вище, щодо осіб, які не відносяться до категорій осіб з інвалідністю, а також особам, яким не визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, ЛКК закладу охорони здоров'я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Дослідженням висновку ЛКК № 433 від 29.11.2023, виданого КНП «Кельменецький центр первинної медико-санітарної допомоги» встановлено, що вказаний висновок складений у довільній формі, згідно якого дружина позивача потребує постійного стороннього догляду. Вказаний висновок не відповідає жодній з перелічених вище встановленій формі висновку, не містить необхідні відомості, притаманні такому медичному висновку, в т.ч. не містить рекомендацій стосовно виду соціальних послуг; мети надання висновку; рівеня обмеження життєдіяльності особи; терміну дійсності.
Таким чином, суд вважає, що надані позивачем документи не є допустимими та належними для цілей підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду як підстави для звільнення згідно абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду позивач не надав.
При цьому, зважаючи, що дружині позивача встановлена інвалідність ІІ групи у зв'язку за загальним захворюванням, то повноваження з надання дружині висновку про необхідність здійснення постійного догляду належали саме медико-соціальній експертній комісії. Водночас, що згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ № 582539 від 10.10.2023, дружина позивача ОСОБА_2 належить до осіб з інвалідністю ІІ групи з 10.10.2023 за загальним захворюванням, якій протипоказана праця у звичайних виробничих умовах. У даній довідці до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №582539 від 10.10.2023, відсутні будь-які записи про те, що дружина позивача ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби згідно абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, оскільки останній не підтвердив наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Доводи позивача щодо протиправної відмови відповідачем у звільненні з військової служби у спірних правовідносинах, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність непогодження відповідачем звільнення його з військової служби.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя В.К. Левицький