11 лютого 2025 року №640/37958/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності (далі - відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.11.2021.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати в період пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах період навчання та роботи з 01.09.1985 по 05.01.1989, з 11.01.1989 по 06.05.1989, з 06.06.1989 до 12.06.1991, 10.09.1991 до 28.02.1997, 01.03.1997 до 14.04.2002;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути мою заяву про призначення пенсії №7180 від 01.11.2021 з урахуванням наданої судом правової оцінки у справі за цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем-1 неправомірно листом відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, , оскільки вважає, що у нього відсутній наявний необхідний стаж, який дає право на пенсію на пільгових умовах, так як не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки через помилки у ній. Позивач зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах. Також позивачем вказано, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача на шахті імені Засядько, оскільки уточнюючі довідки, які підтверджують період роботи на шахті видані організацією, яка перебуває на території непідконтрольній українській владі. Однак позивач вказує, що
Окружним адміністративним судом міста Києва 23.02.2022 (суддя Костенко Д.А.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX cупровідним листом від 17.01.2023 №03-19/3196/23 матеріали справи №640/37958/21 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 03.05.2024 №22032).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/37958/21 передано до розгляду судді Білоноженко М.А., тому ухвалою судді від 27.05.2024 прийнято справу до свого провадження.
Відповідач-1 позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позивач не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, оскільки у нього відсутній наявний необхідний стаж, який дає право на пенсію на пільгових умовах, так як не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки через помилки у ній. Також позивачу не підлягає до зарахування періоді роботи позивача на шахті імені Засядько, оскільки уточнюючі довідки, які підтверджують період роботи на шахті видані організацією, яка перебуває на території непідконтрольній українській владі.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він вважає, що доводи відповідача, які викладені у відзиві є необґрунтованими, а позов таким, що підлягає до повного задоволення.
Ухвалою суду від 21.11.2024 залучено до участі в адміністративній справі №640/37958/21 в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66; РНОКПП 13967927), тому розпочато спочатку здійснення розгляду адміністративної справи.
Відповідач-2 позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позивач не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, оскільки у нього відсутній наявний необхідний стаж, який дає право на пенсію на пільгових умовах, так як не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки через помилки у ній. Також позивачу не підлягає до зарахування періоді роботи позивача на шахті імені Засядько, оскільки уточнюючі довідки, які підтверджують період роботи на шахті видані організацією, яка перебуває на території непідконтрольній українській владі. Також наголосив на тому, що рішення було прийнято Головним управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, а відповідальним працівником Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області лише перевірялось.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 01.11.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 11.11.2021 повідомило позивача, що за наслідками розгляду заяви йому відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у порядку екстериторіальності рішенням відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 через не підтвердження пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах.
Вважаючи вказану відмову протиправною, тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Згідно п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого ПКМУ від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним Фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Тобто, виключно у випадку не підтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків чи звернення до даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 через не підтвердження пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, так як не зараховано період його роботи згідно трудової книжки через помилки у ній (наявне виправлення в даті на прийняття).
Суд зазначає, що копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 дійсно містить записи про періоди навчання та роботи позивача з 01.09.1985 по 05.01.1989, з 11.01.1989 по 06.05.1989, з 06.06.1989 до 12.06.1991, 10.09.1991 до 28.02.1997, 01.03.1997 до 14.04.2002.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз. 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом приписів п. 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності - архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
Згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, зокрема, у разі недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
З огляду на те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, тому суд вважає, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 оформлена належним чином.
Крім того, однією із підстав для відмови у призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за списком №1 слугувала обставина не зарахування періодів роботи позивача на шахті імені Засядько, оскільки уточнююча довідка, яка підтверджує період роботи на шахті видана організацією, яка перебуває на території непідконтрольній українській владі.
Однак, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Частиною першою статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Так, в рішенні ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 року (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
В даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки позивач отримав право на призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною третьою статті 9 Закону № 1207-VII визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи викладене, в даному випадку можливо застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документу, виданого закладом, що знаходиться на не підконтрольній Україні території, як доказу, оскільки його неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину України.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30.10.2018 у справі № 234/3038/17, від 11.12.2018 у справі № 360/1628/17, від 31.01.2019 у справі № 233/1181/17, від 17.07.2019 у справі № 302/757/17-а, від 02.10.2018 у справі № 569/14531/16-а, від 31.03.2021 у справі № 0440/6809/18, від 01.03.2021 у справі № 426/12447/17, від 25.02.2021 у справі № 522/6812/17.
Суд також зазначає, що право особи на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, оскільки збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність. Крім того, позивач набув трудовий стаж, коли населений пункт, де здійснювало свою діяльність шахти імені Засядько, в якому працював позивач, перебував під контролем української влади.
Суд зазначає, що неможливість проведення перевірки не ставить у залежність питання про перерахунок пенсії відповідній особі, оскільки це не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений свого права щодо обрахунку розміру пенсії з урахуванням, зокрема, довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 16.7.2021 №318 р/к, виданої державним унітарним підприємством донецької народної республіки «Шахта імені А.Ф. Засядко».
На підставі вищевикладених обставин суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, як наслідок, зобов'язати його зарахувати періоди навчання та роботи позивача з 01.09.1985 по 05.01.1989, з 11.01.1989 по 06.05.1989, з 06.06.1989 до 12.06.1991, 10.09.1991 до 28.02.1997, 01.03.1997 до 14.04.2002 до пільгового страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Стосовно доводів представника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо того, що останнім не приймалось рішення, а лише була вчинена перевірка, то суд наголошує на тому, що у відповіді та у відзиві на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві наголошено на тому, що відповідне рішення прийнято саме Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, належним та допустимих доказів, щодо того, що рішення прийнято Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, представником останнього не надано, а тому такі доводи суд не приймає.
Однак, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву про призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень дійшов висновку зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, як територіального органу ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача, повторно розглянути заяву позивачки від 01.11.2021 про призначення пільгової пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд висновує, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 681,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 03.11.2021 №262740004921 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період його навчання та роботи 01.09.1985 по 05.01.1989, з 11.01.1989 по 06.05.1989, з 06.06.1989 до 12.06.1991, 10.09.1991 до 28.02.1997, 01.03.1997 до 14.04.2002 до пільгового страхового стажу, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.11.2021 про призначення пільгової пенсії за віком за списком №1, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) грн 00 коп.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 040583, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код: 13967927, місцезнаходження: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.