12 лютого 2025 р.Справа № 160/4458/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.02.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смірнов Андрій Андрійович звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 , нарахованої та не виплаченої пенсії померлої матері ОСОБА_2 за період з 14.12.2018 року по 30.06.2021 року у сумі 168989,20 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 за період з 14.12.2018 року по 30.06.2021 року у сумі 168989,20 грн.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом приписів п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Предметом оскарження в даному позові є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 , нарахованої та не виплаченої пенсії померлої матері ОСОБА_2 за період з 14.12.2018 року по 30.06.2021 року у сумі 168989,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що є спадкоємцем померлої матері ОСОБА_2 , відтак, отримавши свідоцтво про спадщину звернулась до відповідача, однак останній листом від 11.10.2024 року №0400-010406-8/204156 відмовив у виплаті пенсії за рішеннями суду.
Статтею 61 Закону 2262-XII передбачено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Подібний порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2023 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), якою передбачено, що:
- сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали;
- члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини;
- у разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну;
- у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст положень частини 3 статті 52 Закону № 1058-IV узгоджується зі змістом статті 1227 Цивільного кодексу України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Таким чином, Закон визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді зокрема пенсії, яка належала померлому пенсіонеру, але не була ним одержана за життя. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного осіб, для яких спільно з отримувачем цих сум, які є доходом сім'ї.
У разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкування, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Цей висновок стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізували своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною 1 статті 52 Закону № 1058-IV та частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (частина 2 статті 52 Закону № 1058-IV), проте не отримали таку виплату й оскаржують прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Такий підхід до визначення правової природи спірних правовідносин відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у поставах від 11.04.2024 року у справі №160/26335/23, від 06.04.2022 року у справі №200/10136/20, від 30.01.2020 року у справі №200/10269/19-а.
Отже з аналізу вищевказаного вбачається, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.
Іншого випадку стосуються висновки Великої Палати Верховного Суду (справа №286/3516/16-ц). Так, у зазначеній справі позивачка зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14 979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14 979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. Суд дійшов висновку, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 року у справі №808/1346/18. Суд у цій справі виходив з того, що на дату смерті батька позивачки судові рішення про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем виконані не були. Вказане стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом до органу пенсійного фонду про визнання бездіяльності відповідача протиправною і зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до судових рішень. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Крім того, такий підхід застосований також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 09.10.2019 року у справі № 355/323/17, де Суд, вирішуючи питання наявності у особи права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії) її померлого чоловіка вказав, що аналіз статей 1218 1219 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але неодержаної пенсії (доплат до пенсії). Суд виходив з того, що оскільки особі за життя було здійснено перерахунок пенсії на підставі судових рішень, позивач як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після його смерті, а тому набула права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії). Суд також наголосив, що стягнення у судовому порядку нарахованої на підставі вказаних рішень, але невиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії, не призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум.
Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 року у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 року у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 року у справі № 638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера).
Указані правові позиції сформовані за обставин, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії), а спори вирішено у порядку цивільного судочинства.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви в даному випадку до складу спадкового майна входить доплата до пенсії померлої матері у сумі 179960,37 грн, спадкоємцем якої є її донька. Позивачка як спадкоємець за заповітом в установленому законом порядку прийняла спадщину після матері та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.12.2021 року на доплату до пенсії у сумі 179960,37 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії.
Отже, спірна сума 179960,37 грн. пенсії включена нотаріусом до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Відтак, невиплачена за життя сума пенсії входить до складу спадщини.
Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 26-30 ЦПК України.
За таких обставин, суддя дійшов висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі, оскільки дана справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 170, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/4458/25 за позовом ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна