12 лютого 2025 року Справа № 640/25053/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі матеріали справи №640/25053/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,-
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №640/25053/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якій просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 34658,40 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, з урахуванням індексації, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку щодо стягнутої судом заборгованості.
08 жовтня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
Вирішуючи подане клопотання та питання дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно ст. 233 Кодексу законів про працю України, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.
Водночас, цей спір виник в зв'язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні.
Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Отже, спір у цій справі стосується невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №640/22254/21.
Попри часткову відмінність фактичних обставин (одноразова грошова допомога та вихідна допомога) слід застосувати змістовний критерій, адже сам Верховний Суд у своїй постанові фактично прирівняв ці категорії з огляду на зміст відповідних виплат.
Тотожні правові висновки наявні і у постанові Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/14858/21.
Окрім цього, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.07.2023 року у справі №380/6555/21 прямо вказано, що до «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат
Отже, позивач не обмежений будь-який строком при зверненні з цим позовом.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні клопотання відповідача належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 121-123, 240, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про залишення без розгляду позову у справі №640/25053/21 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко