12 лютого 2025 р.Справа №160/493/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/493/25,
установив:
08 січня 2024 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати постанову Управління архітектурнобудівельного контролю Дніпровської міської ради № 8-Ю/26112024 від 26 листопада 2024 року.
06 лютого 2025 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію оскаржуваної постанови управління архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 26.11.2024 року до ухвалення остаточного рішення у справі № 160/493/25.
В обґрунтування поданої заяви представник вказав, що відповідно до постанови управління архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, сума штрафу підлягає стягненню в примусовому порядку. На даний момент із банківських рахунків позивача вже було списано всі наявні кошти, що унеможливлює його подальше існування та нормальну господарську діяльність.
Дослідивши матеріали справи та подану заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про наявність підстав для її задоволенні у повному обсязі, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Суд встановив, що позивач оскаржує постанову Управління архітектурнобудівельного контролю Дніпровської міської ради № 8-Ю/26112024 від 26 листопада 2024 року.
Оскаржувана постанова є виконавчим документом і пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом.
Позивач у своїй заяві про забезпечення позову стверджував, що з банківських рахунків було списано всі кошти, що створює реальну загрозу неможливості відновлення порушених прав.
Суд зазначає, що до заяви про забезпечення позову надано платіжну інструкцію №P1TC0OT7DY від 29.01.2025 р., з якої встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснив сплату суми 74 435,74 грн.
Проте, в матеріалах справи відсутня іфнормація про відкриття виконавчого провадження.
Тобто, твердження позивача про примусове списання коштів не підтверджується матеріалами справи.
У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 640/7046/19) наголошено, що якщо відповідач розпочинає заходи з примусового виконання оскаржуваного рішення, це свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза серйозного ускладнення або навіть неможливості як виконання судового рішення, так і ефективного захисту або відновлення порушених чи оспорюваних прав і інтересів позивача.
Однак, в даній справі відсутні докази того, що з позивача саме примусово списані кошти в рамках виконавчого провадження, оскільки в матеріалах справи відстуня інформація про відкриття виконавчого провадження, та/або вчинення дій щодо примусового виконання оскаржуваної постанови.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
У заяві представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко