03 лютого 2025 рокуСправа №160/31463/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/31463/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27.11.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 047050026214 від 06.11.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в колгоспі ім. Леніна (у подальшому - «КСП їм. Леніна») з 10.02.1986 по 14.02.1995 з урахуванням до страхового стажу періодів догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за її заявою від 30.10.2024 року про призначення пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.10.2024 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за віком. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 047050026214 від 06.11.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а саме не зарахуванням періоду роботи в колгоспі ім. Леніна та періодів догляду за дітьми. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/31463/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет та отримано 02.12.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
17.12.2024 року відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 років. Водночас страховий стаж позивача становить 30 років 04 місяці 16 днів. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу до страхового стажу не були враховані наступні періоди: роботи в колгоспі ім. Леніна з 10.02.1986 по 14.02.1995 (до дати реорганізації в КСП ім. Леніна - 15.02.1995), згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 від 04.04.1986, оскільки в записах щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) за періоди роботи протягом 1986-1991 років, 1993-1995 років не зазначено номери та дати документів за кожен рік, на підставі яких внесено записи, надано довідку щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), зокрема, за період роботи в колгоспі ім. Леніна, дані якої не враховано при обчисленні страхового стажу, оскільки довідка не містить номеру та дати видачі, тобто, відсутня реєстрація документу та періоди догляду за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтвах про народження дітей відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи, що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дітьми до досягнення ними 3-річного віку. З урахуванням викладеного позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 30.10.2024 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 30.10.2024 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення № 047050026214 від 06.11.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
У рішенні зазначено, що вік заявниці 60 років, страховий стаж особи становить 30 років 04 місяці 16 днів. До страхового стажу не зараховано періоди: роботи в колгоспі ім. Леніна з 10.02.1986 по 14.02.1995 (до дати реорганізації в КСП ім. Леніна - 15.02.1995), згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 від 04.04.1986, оскільки в записах щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) за періоди роботи протягом 1986-1991 років, 1993-1995 років не зазначено номери та дати документів за кожен рік, на підставі яких внесено записи. Надано довідку щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), зокрема, за період роботи в колгоспі ім. Леніна, дані якої не враховано при обчисленні страхового стажу, оскільки довідка не містить номеру та дати видачі, тобто, відсутня реєстрація документу. В зв'язку з цим, вказана довідка не є документом, підтверджуючим страховий стаж; догляд за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтвах про народження дітей відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи, що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дітьми до досягнення ними 3-річного віку. В анкеті-опитуванні заявницею особисто зазначено, що догляд за дитиною дітьми до 3-х років не здійснювала, при цьому за даними трудової книжки наявна інформація про перебування у декретній відпустці.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в зарахуванні окремого періоду роботи в колгоспі, звернуkfся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Згідно пункту 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній необхідних записів.
Суд також зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи «Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників», затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Положення) та підлягають застосуванню на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року N 1545-XII, як такі, що не суперечать Конституції та законом України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень).
Згідно з пунктом 6 Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки, зокрема і трудової книжки колгоспника може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Щодо зарахування періодів догляду за дитиною до досягнення її трирічного віку, суд зазначає наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22.10.1986 року, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати вказана ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 24.02.2024 року (виданого повторно), ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 . Мати вказана ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Пунктом ж) частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Частинами першою та другою статті 179 Кодексу законів про працю України в редакції, яка діяла у спірному періоді, передбачено, що жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню (відповідно до Закону N 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).
Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Статтею 181 Кодексу законів про працю України в той самій редакції встановлено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.
Тобто, за законодавством, яке діяло на час догляду позивачем за дітьми до досягненнями ними шестирічного віку, до загального стажу роботи зараховувався час оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років відповідно до статті 179 КЗпП), а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Оскільки в спірний період позивач вважалася непрацюючою матір'ю, а до страхового (загального) стажу за приведеними правовими нормами зараховувався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, а отже періоди догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з повинні бути зараховані до страхового стажу.
Надання позивачем свідоцтва про народження дитини є достатнім для підтвердження часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, відповідно до вимог пункту 11 Порядку №637.
Щодо зарахування періоду з 10.02.1986 року по 14.02.1995 року, суд зазначає наступне.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 04.04.1986 року наявна інформація, зокрема щодо періоду роботи з 10.02.1986 року по 14.02.1995 року в колгоспі ім. Леніна, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві за спірні роки та наявність особових рахунків.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці колгоспника щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
В свою чергу, за змістом наведених вище положень пункту 3 Порядку №637 надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідачем не зараховано, зокрема не зараховано періоди: роботи в колгоспі ім. Леніна з 10.02.1986 по 14.02.1995 (до дати реорганізації в КСП ім. Леніна - 15.02.1995), згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 від 04.04.1986, оскільки в записах щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) за періоди роботи протягом 1986-1991 років, 1993-1995 років не зазначено номери та дати документів за кожен рік, на підставі яких внесено записи. Надано довідку щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), зокрема, за період роботи в колгоспі ім. Леніна, дані якої не враховано при обчисленні страхового стажу, оскільки довідка не містить номеру та дати видачі, тобто, відсутня реєстрація документу.
В даному випадку суд зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.
При цьому, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначеного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
В свою чергу, як було зазначено вище, позивачу судом до страхового стажу враховано періоди догляду за дитиною до 3 років.
Таким чином, позовні вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі ім. Леніна підлягають задоволенню з 10.02.1986 по 14.02.1995 з урахуванням до страхового стажу періодів догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи та періодів догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, що стало підставою для передчасного прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 047050026214 від 06.11.2024 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В даному випадку, відповідач розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії за віком не розглянув належним чином документи надані на підтвердження страхового стажу та неврахував такий страховий стаж без зазначення причин його неврахування, передчасно дійшов висновку про відмову у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 08.02.2024 року по справі 500/1216/23.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пунктів 4.3, 4.10 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2024 року, з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду роботи з 10.02.1986 по 14.02.1995 та періодів догляду за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено обґрунтованість пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 22.11.2024 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008 м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 047050026214 від 06.11.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.02.1986 по 14.02.1995 з урахуванням періодів догляду за дітьми 14.09.1986 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2024 року щодо призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованого до страхового стажу періоду роботи з 10.02.1986 по 14.02.1995 з урахуванням періодів догляду за дітьми 14.09.1986 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська