Справа № 464/8145/24
пр.№ 2/464/468/25
11.02.2025 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.,
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТзОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 травня 2020 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №209881074 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Позивач вказує, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Виконання первинним кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів, в свою чергу позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору. Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви за кредитним договором №209881074 від23 травня 2020 року, становить - 23751 грн. 86 коп., яка складається з наступного: 7248 грн. 46 коп. - заборгованість по кредиту; 16503 грн. 40 коп. - заборгованість по несплаченим відсотка за користування кредитом. Дана заборгованість підтверджується випискою по особовому рахунку на період 28 жовтня 2024 року - 01 листопада 2024 року. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТзОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року між первісним кредитором та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01. 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №105 від 27 жовтня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТзОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 18453 грн. 40 коп. 05 серпня 2020 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТзОВ «Таліон Плюс» ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року - якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №7 від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23751 грн. 86 коп. 28 жовтня 2024 року ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №2810/24/Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №2810/24/Е від 28 жовтня 2024 року від ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23751 грн. 86 коп.
17 грудня 2024 року ухвалою суду дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до судового розгляду на 29 січня 2025 року.
13 січня 2025 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила щодо позову, покликаючись на безпідставність нарахування відсотків поза межами строку кредитування. Також зазначила, що у період з 23 травня 2020 року по 13 січня 2025 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сплатила грошові кошти у розмірі 8144 грн., які відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування» у рівному розподілі суми мали погасити тіло кредиту та прострочені відсотки за користування кредитом. Навела свій розрахунок заборгованості, згідно якого розмір заборгованості складає 6635 грн. 48 коп., з яких : 2835 грн. 56 коп. - залишок основної заборгованості, 3799 грн. 92 коп. залишок заборгованості по сплаті процентів за кредитом. Враховуючи зазначене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, додатково долучила до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що після державної реєстрації шлюбу її прізвище « ОСОБА_3 ».
Ухвалою суду від 29 січня 2025 року розгляд справи відкладено на 11 лютого 2025 року, у зв'язку з неявкою сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, одночасно з позовними вимогами просить розгляд справи проводити у його відсутності.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, проте подала заяву, за змістом якої просить розглядати справу у її відсутності.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір в електронній формі з дотриманням вимог ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Як зазначає позивач, відповідачка 23 травня 2020 року підписала кредитний договір №209881074 електронним цифровим підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора RX9S736А. Зокрема, 23 травня 2020 року о 10:50:04 год. відповідачка ввела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 7250 грн., а отже акцептовано умови договору.
Згідно ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови його використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В свою чергу, позичальник зобов'язався своєчасно повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно договору.
Однак, в порушення умов кредитного договору та чинного законодавства України, відповідачка не виконала взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого, станом на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 209881074 від 23 травня 2020 року, заборгованість становить - 23751 грн. 86 коп., яка складається з наступного: 7248 грн. 46 коп. - заборгованість по кредиту; 16503 грн. 40 коп. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, згідно положень ст.1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належним доказом існування боргу.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Враховуючи вищевикладене, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Однак, зазначені виписки позивачем суду не надані, при цьому позивачем також не було заявлено клопотання про витребування доказів, в порядку, передбаченому ст.84 ЦПК України.
Суд вважає, що додатки до договору факторингу (акт прийому-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників, в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові боржника, номер договору, дата його укладання та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримала відповідачка за укладеним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена нею, та яка частина сплачена не була стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.
Отже, розрахунки заборгованості, надані позивачем, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності та розміру заборгованості, на якій наполягає позивач. Самі по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такі розрахунки заборгованості не підтверджують наявності заборгованості у відповідачки перед позивачем.
28 листопада 2018 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01. 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
05 серпня 2020 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТзОВ «Таліон Плюс» ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року - якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін.
Пунктом 2.1 розділу 2 договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року визначено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Тобто предметом договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п.1.3 договору факторингу №05/0820-01, під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
В той же час, відповідно до п.1.5 договору факторингу встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку №1 до цього договору.
Реєстру боржників до даного договору додано не було.
28 жовтня 2024 року ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТзОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 2810/24Е відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №209881074.
За цим договором фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Таким чином, позивачем не доведені належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо правомірності стягнення ним заборгованості за кредитним договором №209881074 від 223 травня 2020 року.
Відповідно до положень ст.ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно з ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, тощо).
Судом встановлено, що позивач мотивує свої вимоги тим, що право вимоги від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТзОВ «Таліон Плюс», від ТзОВ «Таліон Плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс», від ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» до ТзОВ «ФК «Ейс».
Однак, як вже зазначалося вище, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу переходу права вимоги за кредитним договором №209881074 від ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТзОВ «Таліон Плюс», оскільки кредитний договір №209881074 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений 23 травня 2020 року, тобто через два роки після укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу №28/1118-01 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс».
Право вимоги до відповідачки вказано лише у реєстрі прав вимоги і не існувало на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01. Вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідачки на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 не було, та сторони зазначеного договору факторингу не могли передбачити, що 23 травня 2020 року ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» буде укладено кредитний договір з відповідачкою.
Отже, на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, за яким відступлено права вимоги за кредитним договором №209881074, боргові зобов'язання відповідачки перед первісним кредитором ще не існували, відтак і не могли бути відступлені права кредитора за цим договором факторингу. Оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником, то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТзОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01. Крім того, на час укладення такого договору сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, оскільки предмет не індивідуалізовано належним чином.
Як вже зазначалося судом вище, відповідно до сталих правових позицій Верховного Суду, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором №209881074, необхідно відмовити, оскільки позивачем не доведено факт набуття ним права вимоги за кредитним договором, за якими відбувається стягнення, як і не доведено факт наявності та розмір заборгованості за даним договором у відповідачки перед позивачем, а отже, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачки не підлягає стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК