Житомирський апеляційний суд
Справа №289/2079/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/224/25
Категорія ч.2 ст.121 КК України Доповідач ОСОБА_2
06 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12023060450000138 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 липня 2024 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Радомишль Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України. Вважає, вирок незаконним та необґрунтованим, таким що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що приймаючи рішення суд першої інстанції належним чином не проаналізував всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, надав невірну оцінки показам обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також письмовим доказам по справі, зокрема: протоколу огляду від 02.07.2023 року, протоколам проведення слідчого експерименту від 03.07.2023 року та 31.07.2023 року, висновкам СМЕ від 04.08.2023 року та 26.07.2023 року. Надає свою оцінку вказаним доказам та вважає, що надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. Вказує, що судом не встановлено механізму нанесення потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень в область шиї, від яких наступила його смерть, тобто не встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення. Зазначає, що свідок ОСОБА_15 не допитувався судом першої інстанції, а тому протокол слідчого експерименту, проведений за його участі, не може братися до уваги судом. Вказує, що орган досудового розслідування не перевірив чому потерпілого ОСОБА_16 знайшли мертвим у светрі, тоді як під час конфлікту з обвинуваченим ОСОБА_9 , він був одягнений в теніску. Вважає, що висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення грунтуються на припущеннях.
Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 липня 2024 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 встановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_9 не обирався.
На підставі ч.7 ст.72 КК України зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з 09.08.2023 року по 08.10.2023 року, з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 01 липня 2023 року близько 17 години ОСОБА_9 разом зі своїм знайомим ОСОБА_11 на лавці біля домоволодіння останнього, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , розпивали алкогольні напої. В цей час до ОСОБА_9 та ОСОБА_11 підійшов спільний знайомий ОСОБА_16 , який в цей час проходив по вулиці Шептицького. Між ОСОБА_9 та ОСОБА_16 виникла словесна суперечка, під час якої у ОСОБА_9 виник протиправний умисел на спричинення ОСОБА_16 тілесних ушкоджень.
ОСОБА_9 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, маючи умисел на нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_16 , під час вказаної вище суперечки, несподівано наніс два удари рукою стиснутою в кулак в область шиї та обличчя ОСОБА_16 в результаті чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді повного перелому щитоподібного хряща, крововиливів у м'які тканини шиї, які мають ознаки тяжкого ступеню важкості від яких останній через декілька годин помер за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Потерпіла ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленою про час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явилась. Клопотання про відкладення апеляційного розгляду не подавала.
Під час апеляційного розгляду жодних клопотань про повторне дослідження доказів від сторони захисту не надходило та в апеляційній скарзі не заявлялося, а колегія суддів не вбачала підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів.
Вказана позиція узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 березня 2021 року в справі № 154/2975/17, від 21 грудня 2022 року в справі № 759/5737/17, згідно якої сам по собі факт незгоди захисника з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов'язково має відповідати положенню ч.3 ст.404 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_16 .. Дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.121 КК України судом кваліфіковано вірно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення не визнав та просив його виправдати, вказавши, що не хотів заподіяти смерть потерпілому ОСОБА_16 та не вбивав його. Показав, що 01 липня 2023 року близько 17 години він з ОСОБА_11 сидів на лавці біля будинку останнього, що розташований по АДРЕСА_2 . До них підійшов ОСОБА_16 , який був в стані сп'яніння та виражався до них нецензурною лайкою, ображав його брата, а тому він підійшов до потерпілого та правою рукою несильно вдарив ОСОБА_16 спочатку у ліве плече, а той замахнувся до нього, але його не вдарив. Натомість ОСОБА_9 вдруге вдарив ОСОБА_16 , але вже у щелепу. ОСОБА_16 від цього удару впав на землю, пошкодив лікоть правої руки, після чого піднявся і продовжуючи лаятись нецензурними словами пішов від них в напрямку будинку своєї сестри. Після цього, він ОСОБА_16 більше не бачив. Наполягав на тому, що ударів в область горла потерпілого він не наносив. Зазначив, що ОСОБА_16 того вечора був одягнутий у футболку та шорти. Після смерті ОСОБА_16 він перед потерпілою не вибачався та будь-яку шкоду їй не відшкодовував.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_9 надав аналогічні пояснення, уточнив, що наніс один удар кулаком в область ключиці та один в область щелепи потерпілого, від якого ОСОБА_16 впав, але потім піднявся та пішов.
Проте, вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, підтверджується сукупністю доказів оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Зокрема, висновки суду ґрунтуються на:
- показах потерпілої ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що потерпілий ОСОБА_16 є її братом. 02 липня 2023 року після 5 години ранку до неї прийшла дружина потерпілого ОСОБА_16 - ОСОБА_17 , і повідомила їй, що потерпілий не дихає, однак що саме сталось з ним вона не знала. Чоловік ОСОБА_10 пішов дізнатись, що сталось, а ОСОБА_10 прийшла до потерпілого трохи пізніше близько 05:30 год., коли за місцем його проживання в літній кухні були вже медики і лікар виписував висновок про смерть. Слідів крові та тілесних ушкоджень на тілі потерпілого вона не бачила. Від сестри ОСОБА_18 їй стало відомо, що зі слів ОСОБА_19 вдарив обвинувачений ОСОБА_9 . Обвинувачений у неї вибачення не просив та шкоду не відшкодував;
- показах свідка ОСОБА_11 , який в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що обвинувачений є його кумом, а потерпілий був йому знайомим, неприязних відносин з ними у нього не має. 01 липня 2023 року близько 17 години в м. Радомишль по вул. Шептицького він сидів разом з обвинуваченим на лавці, а ОСОБА_20 поряд з ними рубав дрова. До них в цей час підійшов ОСОБА_16 , який, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, почав нецензурними словами обзивати ОСОБА_21 та брата обвинуваченого. ОСОБА_9 та ОСОБА_11 намагались заспокоїти ОСОБА_16 . В подальшому ОСОБА_9 підійшов до потерпілого ОСОБА_16 і вдарив його спочатку по голові, а вдруге у щелепу, від чого останній впав на правий бік, подряпав правий лікоть, та коли встав облаяв обвинуваченого та одразу ж пішов від них у бік вулиці Малої Житомирської в напрямку свого будинку. Коли ОСОБА_16 уходив, то не скаржився на біль та крові на його тілі не було. Охарактеризував ОСОБА_16 , як конфліктну людину, що зловживає алкоголем;
- показах свідка ОСОБА_12 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що потерпілий ОСОБА_16 є її рідним братом. Неприязних відносин з потерпілим та обвинуваченим не має. 01 липня 2023 року о 06:30 год. до неї додому прийшов потерпілий і повів коня на пасовище, а вона поїхала до чоловіка у лікарню. Пізніше цього ж дня ОСОБА_16 вона бачила ще о 15 годині, коли він прийшов до неї додому. У нього все було добре. Увечері о 19 годині, будучи в будинку, вона почула, як в дворі хтось кашляє. Вона вийшла і побачила потерпілого ОСОБА_16 , який відхаркував кров, пояснивши, що це через те, що обвинувачений ОСОБА_9 вдарив його по горлу. Синців на його тілі вона не бачила. Через деякий час їй зателефонували з лікарні, тому о 20 годині вона була вимушена піти до лікарні, бо там ще був її чоловік, а потерпілий залишився у неї на подвір'ї. Повернувшись з лікарні на початку 22 години додому ОСОБА_16 у її будинку вже не було. Вранці наступного дня їй зателефонувала ОСОБА_10 і повідомила, що ОСОБА_16 не дихає. З розмови із ОСОБА_22 їй стало відомо, що останній пропонував ОСОБА_16 завезти його до лікарні, однак той відмовився;
- показах свідка ОСОБА_13 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що потерпілий ОСОБА_16 був її співмешканцем, неприязних відносин з ним та обвинуваченим вона не має. 02 липня 2023 року вранці о 5 годині вона виявила тіло потерпілого у літній кухні. Близько 05:30 год. вона пішла до ОСОБА_10 за допомогою. ОСОБА_16 лежав на боку, на його обличчі та одязі крові не було, слідів боротьби на тілі також не було. В чому він був одягнений вона не пам'ятає. Чому після бійки з ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_16 пішов до сестри, а не додому їй невідомо.
Наведені показання свідків суд першої інстанції визнав послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Вони отримані в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, і ними, як процесуальними джерелами доказів, в розумінні ст. 84 КПК підтверджується час, місце та спосіб вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 підтверджується письмовими доказами, які були досліджені судом у відповідності до вимог ст.94 КПК України, зокрема:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023060450000138 від 02.07.2023 року, за ч.2 ст.121 КК України, зі змісту якого вбачається, що 01.07.2023 близько 18 години по АДРЕСА_2 між ОСОБА_9 та ОСОБА_16 виникла словесна суперечка під час якої ОСОБА_9 наніс удари рукою стиснутою в кулак в область шиї та обличчя ОСОБА_16 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження від яких ОСОБА_23 помер за місцем свого проживання в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 28)
У постанові Верховного Суду у справі №761/28347/15-к від 09.09.2020, суд вказав, що реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
Відповідно вказаний витяг, долучений прокурором до матеріалів кримінального провадження, суд вважає електронною базою даних, даний витяг засвідчує факт внесення відомостей до ЄРДР і належність та допустимість доказів, отриманих після внесення вказаних відомостей до реєстру;
- рапортом інспектора-чергового ВП №3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 02.07.2023 року, яким підтверджується те, що 02 липня 2023 року о 05:58 год зі служби «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_24 про вбивство. Останній повідомив, що в будинку за адресою: АДРЕСА_4 виявлено труп ОСОБА_16 з ознаками тілесних ушкоджень (а.с. 29).
Згідно постанов Верховного Суду у справі №606/1634/15-к від 12.04.2019 та у справі №225/1952/17 від 15.10.2020 рапорт немає самостійного значення, однак оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, а відтак вказаний рапорт, долучений прокурором до матеріалів кримінального провадження береться судом до уваги;
- протоколом огляду місця події від 02.07.2023 року та фототаблицями до нього, проведеного в домоволодінні розташованому по АДРЕСА_4 , яким підтверджується те, що в ході проведення огляду у вказаному домоволодінні виявлено труп ОСОБА_16 , який лежав на дивані, слідів боротьби не виявлено, обстановка не порушена. ОСОБА_16 був одягнутий у спортивну кофту з капюшоном синього кольору, спортивні штани зеленого кольору, шкарпетки чорного кольору та труси чорного кольору. Тіло на дотик тепле. Ознаки трупного заклякання відсутні. Трупні плями в основному були розташовані у правій частині тіла (а.с. 31-40);
- заявою ОСОБА_13 від 02.07.2023 року, якою підтверджується надання нею дозволу на проведення огляду сараю та будинку, розташованих за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 30);
- копією лікарського свідоцтва про смерть №538 від 03 липня 2023 року, якою підтверджується факт смерті ОСОБА_16 02 липня 2023 року в АДРЕСА_4 (а.с. 43);
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02 липня 2023 року, яким підтверджується те, що 02.07.2023 року о 10 год. 10 хв. ОСОБА_9 перебував в стані алкогольного сп'яніння (а.с. 44);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 03.07.2023 року, з ілюстративною таблицею до нього та відеозаписом вказаної слідчої дії, згідно якого свідок ОСОБА_11 , в присутності понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , на пропозицію слідчого розповів та показав, яким чином 01 липня 2023 року близько 17 години ОСОБА_9 наніс удари ОСОБА_16 , а саме кулаком правої руки два удари: один удар в область шиї, другий в область щелепи, від другого удару ОСОБА_16 впав на землю на правий бік, але відразу піднявся і пішов. Внаслідок падіння ОСОБА_16 подряпав лікоть правої руки (а.с. 45-48);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 03.07.2023 року та відеозаписом вказаної слідчої дії за участі свідка ОСОБА_15 , яким підтверджується те, що останній в присутності понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , на пропозицію слідчого розповів та показав, яким чином 01.07.2023 року близько 17 години біля домогосподарства ОСОБА_11 , що по АДРЕСА_2 , ОСОБА_9 підійшов до ОСОБА_27 та потім він вже побачив, як ОСОБА_16 впав на руку чи на спину та лежав на землі, потім піднявся та пішов геть (а.с. 49-51);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 31.07.2023 року та відеозапису вказаної слідчої дії, згідно якого підозрюваний ОСОБА_9 , в присутності понятих ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , показав яким чином 01.07.2023 року близько 17 години в АДРЕСА_2 , наносив удари ОСОБА_16 , який підійшов до нього з вул. Малої Житомирської. Зазначив, що двічі вдарив ОСОБА_16 кулаком правої руки: один раз в область шиї, другий раз в область щелепи, після чого останній впав, однак одразу ж підвівся і пішов з вказаного місця (а.с. 52-54);
- протоколом огляду місця події від 04.07.2023 року та ілюстративною таблицею до нього, яким підтверджується те, що в приміщенні Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи було оглянуто светр сірого кольору, який було знято з трупа ОСОБА_16 . Даний светр було упаковано в паперовий конверт та вилучено до ВП №3 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області (а.с. 55-56);
- висновком експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №38 від 26.07.2023 року, яким підтверджується, що причиною смерті ОСОБА_16 стала закрита тупа травма шиї, перелом щитоподібного хряща, яка ускладнилась травматичним шоком тяжкого ступеню, що зумовило зупинку серцевої діяльності, дихання, функцій центральної нервової системи. Смерть його настала протягом декількох годин після отримання тілесних ушкоджень. При судово-медичному досліджені трупа виявлені тілесні ушкодження: у вигляді повного перелому щитоподібного хряща, крововиливів у м'які тканини шиї, які мають ознаки тяжкого ступеню тяжкості, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, могли виникнути від дії твердого тупого предмету і знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю; у вигляді синцю правового передпліччя, який має ознаки легкого ступеню тяжкості, міг виникнути від дії твердого тупого предмету і в причинному зв'язку зі смертю не перебуває, дане ушкодження він не міг отримати внаслідок падіння з положення стоячи на тверду поверхню. При судово-токсикологічному дослідженні в крові виявлено етиловий спирт у концентрації 1,60 проміле, що відповідно до живої особи відповідало би середньому ступеню алкогольного сп'яніння (а.с. 41-42);
- висновком експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №124 від 26.07.2023 року, з якого вбачається, що при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_16 виявлені тілесні ушкодження у вигляді повного перелому щитоподібного хряща, крововиливів у м'які тканини шиї, які мають ознаки тяжкого ступеню важкості, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, могли виникнути від дії твердого тупого предмету і знаходяться в прямому причинному зв'язку із смертю. У вигляді синцю правового передпліччя, який має ознаки легкого ступеню тяжкості, міг виникнути від дії твердого тупого предмету і в причинному зв'язку зі смертю не перебуває. Потерпілий в момент отримання тілесних ушкоджень міг перебувати у вертикальному чи близькому до нього положенні і відносно травмуючого об'єкту перебував правою стороною тіла. Покази, які вказує свідок ОСОБА_11 відповідають механізму тілесних ушкоджень потерпілому, в тій частині, де він вказує, що останньому було спричинено травмуючі дії в праву бокову поверхню шиї. Потерпілий після отримання тілесних ушкоджень міг самостійно пересуватися протягом кількох годин. На думку експерта врятувати життя ОСОБА_16 можна було при наданні йому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги (а.с. 58-59);
- висновком експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №143 від 08.08.2023 року, згідно якого при судово-медичному дослідженні трупа виявлені тілесні ушкодження у вигляді повного перелому щитоподібного хряща, крововиливів у м'які тканини шиї, які мають ознаки тяжкого ступеню важкості, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, могли виникнути від дії твердого тупого предмету і знаходяться в прямому причинному зв'язку із смертю. Покази які надані підозрюваним ОСОБА_9 при проведенні слідчого експерименту відповідають механізму спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_16 в тій частині, де він вказує, що він спричинив останньому травмуючу дію в ділянку правої бокової поверхні шиї (а.с. 69);
- висновком експерта судово-медичної експертизи Житомирського обласного бюро №778 від 08.08.2023 року, яким підтверджується те, що групову належність крові ОСОБА_16 в рідкому вигляді не встановлено через не виявлення групових антигенів. При неодноразовому дослідженні в сухому вигляді виявлено лише антиген Н за ізосерологічною системою АВО. У вирізці із светра знайдено кров людини. При серологічному дослідженні виявлено антиген Н. Походження даного антигену у вказаній вирізці із светра можливе за рахунок крові будь-якої особи, організму якої властивий антиген Н. Такою особою може бути і ОСОБА_16 (а.с. 61-63).
Проаналізувавши сукупність зібраних та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України", заява № 16437/04).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність вказаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожний окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за обставин, встановлених судом.
Доводи обвинуваченого та його захисника про те, що ні на досудовому слідстві, ні під час судового розгляду в суді першої інстанції не було встановлено механізму нанесення потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень в область шиї, від яких наступила його смерть, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки вони є аналогічними тим, що були надані стороною захисту під час розгляду провадження в суді першої інстанції.
Суд першої інстанції такі доводи розглянув та надав їм належну оцінку, відповідним чином мотивувавши свої висновки у вироку суду.
Зокрема, суд зазначив, що показання обвинуваченого про те, що він не вчиняв вказане кримінальне правопорушення та що він вдарив потерпілого у плече, а не в область шиї, суд оцінює критично, оскільки винуватість обвинуваченого у вчиненні вказаного злочину знайшла своє підтвердження під час дослідження судом сукупності вище перелічених доказів, в тому числі протоколів слідчих експериментів від 03.07.2023 року та від 31.07.2023 року (а.п. 45-48, 52-54) проведених, як за участю обвинуваченого, так і за участі свідка ОСОБА_11 , які під час слідчих експериментів показали яким чином ОСОБА_9 наносив удари потерпілому, зокрема спочатку кулаком правої руки в область шиї, другий раз в область щелепи. Під час слідчого експерименту ОСОБА_9 на запитання слідчого без будь-яких сумнівів кілька разів показав особисто, як він наніс перший удар потерпілому в область шиї. Також в судовому засіданні з показань свідка ОСОБА_12 судом встановлено, що о 19 годині 01 липня 2023 року їй безпосередньо з розмови з потерпілим ОСОБА_16 стало відомо, що того дня обвинувачений ОСОБА_9 вдарив ОСОБА_16 по горлу.
На думку суду, вказані показання обвинуваченого надані з метою уникнення ним кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_9 не вчиняв інкримінованого йому злочину, оскільки після конфлікту ОСОБА_16 пішов додому, і помер через декілька годин, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обвинуваченому ОСОБА_9 інкримінується кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України, тобто вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК України), належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).
Окрім того, при вчиненні цього злочину умисел винної особи направлений саме на спричинення тілесних ушкоджень. При цьому ступінь тяжкості ушкодження здоров'я потерпілого в свідомості особи може бути не конкретизованим, тобто щодо наслідків своїх дій вона може діяти з невизначеним умислом. В такому разі відповідальність настає залежно від фактично заподіяної шкоди здоров'ю потерпілому.
У відповідності до роз'яснень, які містяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Згідно висновку експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №38 від 26.07.2023 року (а.п.41-42), причиною смерті ОСОБА_16 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , стала закрита тупа травма шиї, перелом щитоподібного хряща, яка ускладнилась травматичним шоком тяжкого ступеню, що зумовило зупинку серцевої діяльності, дихання, функцій центральної нервової системи. Смерть його настала протягом декількох годин після отримання тілесних ушкоджень. Ушкодження не могли бути отримані внаслідок падіння.
Зазначений висновок також узгоджується з висновками експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №124 від 26.07.2023 року( а.с. 58-59) та №143 від 08.08.2023 року (а.п.69), згідно яких потерпілий в момент отримання тілесних ушкоджень міг перебувати у вертикальному чи близькому до нього положенні і відносно травмуючого об'єкту перебував правою стороною тіла. Покази, які надав свідок ОСОБА_11 та обвинувачений ОСОБА_9 відповідають механізму тілесних ушкоджень потерпілому, в тій частині, де вони вказують, що останньому було спричинено травмуючі дії в праву бокову поверхню шиї. Потерпілий після отримання тілесних ушкоджень міг самостійно пересуватися протягом кількох годин. На думку експерта врятувати життя ОСОБА_16 можна було при наданні йому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_16 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції поза всяким сумнівом було встановлено, що обвинувачений наніс удар в область шиї, зокрема по горлу потерпілому.
Крім того, під час апеляційного розгляду справи обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник не заявляли клопотання про повторне дослідження будь-яких доказів.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку показам потерпілої ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які на його думку надали неправдиві покази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані особи попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів. Крім того, покази зазначених осіб не суперечать письмовим доказам, які були досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду за участю сторін. Вказаним показам суд надав належну оцінку у вироку суду.
Щодо показів свідка ОСОБА_13 , то вона дійсно не є очевидцем побиття потерпілого ОСОБА_16 , однак вона 02.07.2023 року о 05 годині виявила тіло потерпілого в літній кухні домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_4 , та її покази узгоджуються з іншими дослідженими судом першої інстанції доказами.
Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про недопустимість окремих доказів, а саме протоколу огляду місця події від 02.07.2023 року, протоколів слідчих експериментів від 03.07.2023 року та від 31.07.2023 року, проведених за участі обвинуваченого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_15 (а.п.45-54), а також висновків експерта №38 від 26.07.2023 року, №124 від 26.07.2023 року та №143 від 08.08.2023 року, якими суд обгрунтовує вину обвинуваченого, виходячи з наступного.
Згідно положень ч.1 ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно ч.1 ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В свою чергу, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд вказаних вимог закону дотримався, в тому числі і щодо їх оцінки на предмет законності та допустимості.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході проведення вказаних слідчих експериментів обвинувачений ОСОБА_9 добровільно показав на місці події, за яких обставин він наніс ОСОБА_16 тілесні ушкодження, що також підтвердили під час слідчих експериментів свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_15 .. Обвинуваченому ОСОБА_9 та свідкам ОСОБА_11 та ОСОБА_15 були роз'яснення їхні права, а також повідомлено, що проводиться відеозйомка, і вони добровільно та без заперечень розписалися у вказаних протоколах (а.п.45-54).
Таким чином, колегія суддів вважає, що вказані слідчі експерименти проведені з дотримання вимог ст.240 КПК України, а тому є допустимими доказами.
Посилання захисника на те, що свідок ОСОБА_15 не був допитаний судом безпосередньо, а тому протокол слідчого експерименту за його участю є недопустимим доказом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, але такі положення мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК України. При цьому показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів ? протоколом слідчого експерименту.
Заперечення стороною захисту відомостей, які слідчий перевіряв або уточнював під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням установленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
Отже відповідно до ч.1 ст.240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Проведення слідчого експерименту саме у формі, що містить ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, має доказове значення в суді відповідно до ст.94 , ч.1 ст.86 КПК України.
Тому, на переконання колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 від 03.07.2023 недопустимим доказом.
Також, колегія суддів вважає допустими доказами висновки експертиз №38 від 26.07.2023 року, №124 від 26.07.2023 року та №143 від 08.08.2023 року, оскільки судом не встановлено істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України при отриманні зазначених доказів.
Крім того, під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про визнання вказаних доказів недопустимими.
Вказання апелянта про те, що орган досудового розслідування не перевірив чому потерпілого ОСОБА_16 знайшли мертвим у светрі, тоді як під час конфлікту з обвинуваченим ОСОБА_9 , він був одягнений в теніску, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки згідно висновку експерта Малинського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи №143 від 08.08.2023 року, потерпілий після отримання тілесних ушкоджень міг самостійно пересуватися протягом кількох годин. Тобто потерпілий мав можливість самостійно одягнути будь-які речі. Крім того, висновком експерта №38 від 26.07.2023 року підтвержується, що при судово-медичному досліджені трупа ОСОБА_16 виявлені тілесні ушкодження: у вигляді повного перелому щитоподібного хряща, крововиливів у м'які тканини шиї, які мають ознаки тяжкого ступеню тяжкості, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, могли виникнути від дії твердого тупого предмету і знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю та у вигляді синцю правового передпліччя, який має ознаки легкого ступеню тяжкості, міг виникнути від дії твердого тупого предмету і в причинному зв'язку зі смертю не перебуває, дане ушкодження він не міг отримати внаслідок падіння з положення стоячи на тверду поверхню. Більш того, жодних інших тілесних ушкоджень на тілі потерпілого не виявлено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що потерпілому ОСОБА_16 було спричинено лише два вищезазначених тілесних ушкодження, які співпадають з механізмом їх спричинення згідно показів свідків, потерпілої, висновками експертиз та протоколами вищенаведених слідчих експеріментів. А тому доводи апеляційної скарги захисника про те, що вирок суду першої інстанції грунтується на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними ще з огляду на те, що особисто обвинувачений підтвердив нанесення потерпілому ОСОБА_16 двох ударів вплече та в щелепу, як він зазначив.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_9 призначено відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, в межах санкції ч.2 ст.121 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий одружений, обставин, які обтяжують, а саме: вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, та відсутністю обставин, які пом'якшують його покарання.
Призначене покарання, на думку апеляційного суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст. 121 КК України відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_9 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 липня 2024 року щодо ОСОБА_9 -без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді :