печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39271/23-а
пров. 2-а-59/24
Категорія 129
10 лютого 2025 року Печерський районний суд міста Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа № 757/39271/23-а
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Департамент патрульної поліції,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
представник позивача - адвокат Євсюков Ф. Б.
представник відповідача - Олійник І. З.
У вересні 2023 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача інспектора Середи Руслана Олександровича, у якому просить скасувати постанову інспектора 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержанта поліції Середи Руслана Олександровича від 25.08.2023 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAT №7595177, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП України; справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 - закрити.
В обґрунтування поданого позову зазначено, що 25.08.2023 року інспектором 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержантом поліції Середою Русланом Олександровичем винесено стосовно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAT №7595177, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП України, тобто керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом.
Вказує, що дійсно постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.08.2021 року, справа №754/12069/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за вчинення якого на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становило 17 000, 00 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Постанова набрала законної сили 19.11.2021 року.
Вважає, що оскільки він був позбавлений права керування транспортними засобами за рішенням суду від 19.08.2021 року строком на один рік, зазначене адміністративне стягнення накладене на нього перестало діяти ще у 2022 році, тому в його діяннях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, а отже постанова підлягає скасуванню, а справа - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 19).
Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 20).
03.01.2024 року надійшов відзив відповідача інспектора 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержанта поліції Середи Руслана Олександровича, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень частини четвертої статті 258 КУпАП. Відповідач в ході розгляду справи, не перешкоджав позивачу реалізувати свої права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи ті телефонному режимі, тому доводи в адміністративному позові, що йому не надано можливості скористатися послугами адвоката не відповідають дійсності. Також зазначив, що він є неналежним відповідачем у справі (а. с. 21-28).
20.09.2024 року від позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача у справі (а. с. 44-47).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.09.2024 року замінено неналежного відповідача у справі інспектора Управління патрульної поліції в місті Києві Середу Руслана Олександровича на належного - Департамент патрульної поліції (а. с. 48).
22.11.2024 року від представника позивача - адвоката Євсюкова Ф. Б. надійшла заява про продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов?язаних із наданням професійної правничої допомоги, у якому представник позивача просить продовжити строк надання доказів сплати судових витрат, пов?язаних із наданням професійної правничої допомоги протягом 5 днів після ухвалення рішення (а. с. 50-51).
19.12.2024 року від відповідача Департаменту патрульної поліції через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що у Департаменту патрульної поліції відсутні фото - та відеоматеріали, на підставі яких була винесена постанова серії EAT №7595177 від 25.08.2023 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Разом з тим, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення був досліджений та встановлений інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Також, вказує, що інспектором встановлено причини та умови, що сприяли вчиненню даного порушення у відповідності до ст. 245 КУПАП, він виконав умови підготовки адміністративної справи до розгляду, що передбачені ст. 278 КУпАП, вірно кваліфікував склад адміністративного правопорушення та вмотивовано виніс постанову серії EAT №7595177 від 25.08.2023 року. Щодо доводів позивача, що він був позбавлений можливості скористатись правовою допомогою у ході розгляду справи, то інспектор не перешкоджав позивачу реалізувати свої права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи у телефонному режимі, тому доводи в адміністративному позові, що йому не надано можливості скористатися послугами адвоката не відповідають дійсності (а. с. 54-64).
20.12.2024 року від представника позивача - адвоката Євсюкова Ф. Б. через систему «Електронний суд» надійшла заява, у якій просить не враховувати відзив відповідача при вирішення справи (а. с. 65-68).
З метою забезпечення конституційного права особи на доступ до суду, суд вважає за можливе врахувати при розгляді справи відзив відповідача, поданий 19.12.2024 року, а заяву представника позивача - адвоката Євсюкова Ф. Б від 20.12.2024 року - залишити без задоволення.
02.01.2025 року від представника позивача - адвоката Євсюкова Ф. Б. через систему «Електронний суд» надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 69-83).
16.01.2025 року від відповідача Департаменту патрульної поліції через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання (заяву), у якій просить відмовити у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат. Також вказує на не співмірність витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 84-90).
Відповідно до ч. ч. 5, 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Судом встановлено, що 25.08.2023 року інспектором 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержантом поліції Середою Русланом Олександровичем винесено стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAT №7595177, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП України (а. с. 8-10).
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Натомість згідно з п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у випадку якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
В пункті 1.1 ПДР України зазначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.1 а) ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі зокрема посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно із положеннями статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Частиною 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Отже, особа, до якої застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом не має права керувати транспортними засобами протягом строку позбавлення такого права.
Частиною 4 ст. 126 КУпАП передбачено, відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
За правилами ч. 1 ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування здійснюється шляхом внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Отже, приписами ч. 2 ст. 317-1 КУпАП чітко встановлено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом на певний строк після набрання законної сили відповідного рішення суду про позбавлення цього права. При цьому не важливо чи було посвідчення водія тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, чи здано до уповноважених органів Національної поліції.
З аналізу наведених норм чинного законодавства суд приходить до висновку, що законодавцем визначено порядок набуття спеціального права керування транспортними засобами, визначено порядок користування цим правом, а також регламентовані підстави і порядок позбавлення такого права у випадку вчинення грубого, повторного або систематичного порушення порядку користування цим правом. У свою чергу моментом встановлення факту вчинення особою такого порушення законодавець пов'язує із набранням законної сили рішенням суду, під час ухвалення якого суд одночасно вирішує питання про позбавлення наданого особі спеціального права. Вирішення питання про позбавлення особи наданого їй спеціального права є виключною компетенції суду під час розгляду відповідної справи. У свою чергу обов'язковою умовою для визначення моменту початку позбавлення права керування транспортними засобами є дата набрання рішенням законної сили. До цього моменту до порушника може бути застосована процедура тимчасового вилучення посвідчення водія, як захід забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, що за своєю суттю не є позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, в тому числі передбачені 4 ст. 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Крім того, Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, п. 4 якої визначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Таким чином розгляд справи у таких випадках проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу із винесенням постанови у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно із положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, у разі наявності заперечень щодо адміністративного позову, суб'єкт владних повноважень повинен шляхом надання належних та допустимих доказів довести правомірність своїх дій чи рішень.
Суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Також під час розгляду справи суд враховує, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 08.07.2020 (справа № 463/1352/16-а).
Судом встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи оскаржуваної постанови, та як вбачається із відзиву на позов, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400, 00 грн (а. с. 9-10).
Таким чином, для підтвердження правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП відповідачу слід довести як факт керування транспортним засобом особою, так і підтвердити наявність постанови суду, яка набрала законної сили, про позбавлення особи права на керування транспортними засобами.
Так, як вбачається, із постанови від 25.08.2023 року, та підтверджується доводами позивача, після перевірки інспектором 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержантом поліції Середою Русланом Олександровичем особи ОСОБА_1 , ним не було надано посвідчення водія, з огляду на його відсутність у ОСОБА_1 .
Суд вертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Щодо доводів позивача на відсутність правомірної зупинки транспортного засобу та перевірки його документів з боку патрульної поліції, суд вважає безпідставними, адже як зазначає сам позивач його не було зупинено, а він сам звернувся до патрульної поліції для уточнення схеми проїзду, та здійснив зупинку біля них.
Як вказує відповідач, після перевірки даних щодо ОСОБА_1 інспектором 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержантм поліції Середою Русланом Олександровичем було встановлено факт позбавлення водія права керування транспортними засобами.
Однак, жодних доказів на підтвердження зазначено відповідачем не надано.
Разом з тим, як зазначає позивач, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.08.2021 року, справа №754/12069/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за вчинення якого на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становило 17 000, 00 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Постанова набрала законної сили 19.11.2021 року.
Частиною 2 ст. 317-1 КУпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, постановою, та про вилучення посвідчення водія. Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, станом на момент притягнення позивача до відповідальності у цій справі - 25.08.2023 року, встановлений постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.08.2021 року, справа №754/12069/21, яка набрала законної сили 19.11.2021 року, строк закінчився, а отже позивач не був позбавлений можливості звернутись до відповідних органів для повернення посвідчення водія.
Отже, сам факт відсутності у позивача посвідчення водія не свідчить про те, що станом на момент притягнення його до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, він був позбавлений права керування транспортним засобом.
Крім того, ні позивачем, ні відповідачем не надано суду копії постанови Деснянського районного суду м. Києва від 19.08.2021 року, справа №754/12069/21, а також доказів того, що вказана постанова не виконана.
При цьому, суд зазначає, що саме на відповідача покладається тягар доказування у даній справі, однак відповідачем не надано суду жодних доказів, а відзиви не містять додатків, які б спростовували доводи позивача.
У свою чергу наявність іншого рішення суду, яким ОСОБА_1 був позбавлений права керування, під час розгляду справи відповідачем також не доведено.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач допустив правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, суд дійшов висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ №7595177 від 25.08.2023 року підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката
Частиною 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
22.11.2024 року представником позивача подано клопотання про продовження строку надання доказів сплати судовий витрат пов?язаних із наданням правничої допомоги.
02.01.2025 року від представника позивача - адвоката Євсюкова Ф. Б. через систему «Електронний суд» надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір №12/09/2024 про надання правової допомоги від 12.09.2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Євсюковим Федором Борисовичем (а. с. 37-42), ордер (а. с. 72), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність (а. с. 73), додаткову угоду від 27.10.2024 року до договору №12/09/2024 про надання правової допомоги від 12.09.2024 року, якою визначено гонорар адвоката у фіксованому розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 74-77), акт приймання-передачі наданих послуг від 02.01.2025 року (а. с. 78), детальний опис та розрахунок наданих послуг у розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 79).
Відповідач вказував на не співмірність та необґрунтованість вказаної суми гонорару адвоката.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, з врахуванням клопотання відповідача, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, ст. ст. 7, 126, 222, 247, 251, 252, 258, 280, 317-1 КУпАП, ст. ст. 8, 23, 32, 35 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 15, 16 Закону України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, ст. ст. 2, 5, 6, 8, 9, 10, 16, 20, 72-79, 90, 94-95, 132, 134, 139, 143, 241-246, 257-263, 286, 293-297, 15.5) Перехідних положень КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задовольнити.
Скасувати постанову інспектора 3 роти 3 батальйону УПП у м. Києві сержанта поліції Середи Руслана Олександровича від 25.08.2023 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії EAT №7595177, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Шостого апеляційного адміністративного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності КАС України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, адреса: вул. Федора Ернеста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя Г.О. Матійчук