(ЗАОЧНЕ)
Єдиний унікальний номер №943/2100/24
Провадження №2/943/269/2025
11 лютого 2025 року
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,
при секретарі Пирка В.М.
за участі позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних, інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду. Мотивує тим, що у відповідачки ОСОБА_4 , починаючи з 03.12.2015 року, наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 12555,7 дол. США (12190 доларів США та 3% від суми боргу 365,70 доларів США), що станом на 01.09.2024 року становить 517170,54 грн. за офіційним курсом НБУ. Рішенням Буського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року у справі № 440/1373/15-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики в сумі 12190 доларів США, 3% річних від суми боргу 365.70 доларів США, та судових витрат. У зв'язку з неможливістю виконання даного рішення, 04.05.2017 року Буським районним судом Львівської області у справі № 440/1298/16-ц постановлено ухвалу, якою визнано мирову угоду по справі. Згідно такої ОСОБА_4 не заперечує проти визнання за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 , терміном на п'ять років, з травня 2017 року по травень 2022 року, за цей період зобов'язується погасити заборгованість згідно рішення Буського районного суду від 03.12.2015 року. Та визнати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 , терміном на п'ять років, з травня 2017 року по травень 2022 року, останній зобов'язується не виселяти боржника та членів її сім'ї з даної квартири. Однак ОСОБА_4 добровільно, ні рішення суду, ні умови ухвали про затвердження мирової угоди, не виконує, на день звернення позивачем до суду з означеним позовом 16.09.2024 року, не виконала. Просить стягнути з відповідачки на його користь три відсотки річних у розмірі 3287, 87 дол. США; інфляційні втрати у розмірі 373384,70 грн та суму сплаченого судового збору.
Позивач позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просив його задоволити.
Відповідач за викликом суду не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, поштовим рекомендованим повідомленням та оголошенням на сайті суду, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про слухання справи у його відсутності, пояснень, заперечень, відзив на позов, не подала. Поштовий конверт, направлений відповідачці, за вказаю у позові адресою, повернувся на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Враховуючи, що судом неодноразово відкладався розгляд даної справи через неявки відповідачки, зважаючи на те, що розгляд справи був призначений завчасно, неявки відповідачки є систематичними, така проінформована судом про день та час розгляду справи належним чином, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних матеріалів справи, за відсутності відповідачки, з постановленням заочного рішення, проти чого позивач не заперечує.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, враховуючи клопотання позивача, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, приходить до висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.3 ст.12 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що на підставі вище рішення Буського районного суду від 03.12.2015 року для відповідачки ОСОБА_4 виникло зобов'язання перед позивачем ОСОБА_1 зі сплати заборгованості.
Так, рішенням Буського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року у справі № 440/1373/15-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики в сумі 12190 доларів США, 3% річних від суми боргу 365,70 доларів США, та судових витрат. Суд вирішив, зокрема, стягнути з ОСОБА_4 , солідарнов користь ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , заборгованість за договором позики в сумі 12190 доларів США, що еквівалентно 265011 (двісті шістдесят п'ять тисяч одинадцять) гривень 00 копійок; та 3% від суми боргу 365,70 доларів США, що еквівалентно 7950 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень 33 копійки.
Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
Позивач ОСОБА_1 відкупив у ОСОБА_5 борг відповідачки, тому до нього перейшло право вимоги повернення такого, стягнення з відповідачки.
У зв'язку з неможливістю виконання даного рішення, 04.05.2017 року Буським районним судом Львівської області у справі № 440/1298/16-ц постановлено ухвалу, якою визнано мирову угоду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третіх осіб Буського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області, Органу опіки та піклування Буської РДА про заміну способу виконання рішення Буського районного суду від 03.12.2015 року. За умовами такої:
- ОСОБА_4 не заперечує проти визнання за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 , терміном на п'ять років, з травня 2017 року по травень 2022 року, за цей період зобов'язується погасити заборгованість згідно рішення Буського районного суду від 03.12.2015 року;
- Визнати за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 , терміном на п'ять років, з травня 2017 року по травень 2022 року;
- ОСОБА_1 зобов'язується не виселяти ОСОБА_4 і членів її сім'ї з житлової квартири за адресою АДРЕСА_1 , на час сплати заборгованості ОСОБА_4 . Після сплати такої, ОСОБА_1 зобов'язується переоформити право власності на вище згадану квартиру на ОСОБА_4 .
Провадження у справі закрито.
Постановами заступника начальника відділу ВДВС Буського РУЮ ОСОБА_6 серії ВП № 49853631 від 19.01.2016 року, серії ВП № 49853270 від 19.01.2016 р., серії ВП № 49853522 від 19.01.2016 р., серії ВП № 49720023 від 24.12.2015 року відкрито виконавче провадження про виконання вищезгаданого судового рішення.
Однак добровільно ухвалу Буського районного суду від 04.05.2017 року та рішення суду від 03.12.2015 року, ОСОБА_4 не виконала, борг не погасила.
Позивач неодноразово звертався до суду з заявами, зокрема роз'яснення рішення суду, зміну способу та порядку виконання такого. Поряд з такими судом вирішувалися питання про забезпечення позову, накладення арешту на майно (спірну квартиру), обмеження у праві виїзду за кордон відповідачки, за заявами позивача, однак такі не вплинули на виконання відповідачкою рішення суду.
Зокрема, в ухвалі Буського районного суду Львівської області від 17.07.2024 року у справі № 440/1373/15 ц, зазначено «як убачається із матеріалів заяви про забезпечення позову та матеріалів цивільних справ № 440/1298/16-ц та 440/1373/15 ц, між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існує спір щодо повернення заборгованості, згідно рішення Буського районного суду від 03.12.2015 року та ухвали цього ж суджу від 04.05.2017 року про затвердження мирової угоди».
Станом на день звернення позивача до суду, 16.09.2024 року, у ОСОБА_4 , починаючи з 03.12.2015 року наявна заборгованість перед ОСОБА_1 , у розмірі 12555,7 дол. США (12190 доларів США та 3% від суми боргу 365,70 доларів США), що станом на 01.09.2024 року становить 517170,54 грн. за офіційним курсом НБУ.
Ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц та постанові від 19.06.2019 року в справі № 646/14523/15-ц).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (див. п. 85 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 420/2411/19).
Таким чином, рішення Буського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року у справі № 440/1373/15-ц, є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦПК України у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, визначеного таким судовим рішенням.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідачки сплатити заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відтак, судом встановлено, що зобов'язання, яке виникло між сторонами, є грошовим.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання судового рішення про стягнення з відповідачки заборгованості, позивач ствердив що борг не погашено. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов'язання, судом не встановлено.
Відтак, за встановленого, позивач має право вимагати від відповідачки сплати інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання.
Суд погоджується з наданим розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, та на підставі викладеного, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3287, 87 дол. США (12555, 7 х 3186 х 3 |: 100 | :365).
Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦКУ, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції - це показник, шо характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Підставою для нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України є рішення Буського районного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року, у якій визначено зобов'язання у доларах та, еквівалентно, у гривні. Загальний розмір зобов'язання за таким рішенням суду становить 272 961, 33 грн, що і підлягає індексації, у даному випадку.
Інфляційні нарахування на суму боргу за період з 13.12.2015 року по 01.09.2024 року становлять 373 384,70 грн, які підлягають стягненню з відповідачки в користь позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, а тому вони підлягають до повного задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволених вимог позивача в повному обсязі, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4070,50 грн за подання позовної заяви позивачем і підлягають стягненню в користь позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 жителя АДРЕСА_2 , у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення грошових коштів - три відсотки річних у розмірі 3287, 87 дол. США; інфляційні втрати у розмірі 373 384, 70 грн та 4070,50 грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Б. М. Журибіда