Справа № 285/3467/24
провадження № 1-кп/0285/352/25
12 лютого 2025 року м. Звягель
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
у складі головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, -
Прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів. В обгрунтування клопотання посилається на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , та на наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Потерпілий та його представник підтримали клопотання прокурора.
Захисник заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Посилалась на відсутність ризиків, наведених у клопотанні прокурора.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши думки учасників процесу, розглянувши клопотання, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно ст. 178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Статтею 29 Конституції України встановлено право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (Рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (Рішення ЄСПЛ у справах: «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Ілійков проти Болгарії»).
Слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ухвалою слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28.05.2024 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 27.07.2024, який було продовжено судом.
У зв'язку з неможливістю завершення судового розгляду до спливу строку дії запобіжного заходу, прокурором подано клопотання про його продовження.
При вирішенні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , його особу та наявність ризиків, що можуть зашкодити судовому розгляду кримінального провадження.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавленням волі.
Враховуючи тяжкість покарання, яке може бути призначено у випадку доведеності вини ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Суд також визнає обгрунтованими посилання прокурора на ризик незаконного впливу на недопитаних свідків.
Підстави, за яких слідчим суддею було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики не зменшились, що унеможливлює застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Пунктом 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року визначено, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку, що існують ризики завдання шкоди суспільним інтересам, які не можуть бути усунуті застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, та вважає можливим допустити обмеження прав обвинуваченого ОСОБА_6 шляхом продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Керуючись ст.ст. 27, 107, 177, 193, 331, 369-372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 12.04.2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1