судді Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 990/229/24 (провадження № 11-265заі24) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2024
Короткий виклад історії справи
17.07.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Комісії щодо невиконання вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 09.12.2023 № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-ІХ) у частині завершення до 30.06.2024 процедури проведення оцінювання на відповідність займаній посаді його як судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-ІХ проведення оцінювання на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду міста Києва повинне було завершитись протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, а саме до 30.06.2024. Проте на день звернення до суду з цим позовом ВККС України не виконала вимог Закону № 3511-ІХ.
Згідно з оприлюдненою Комісією інформацією позивача включено до графіка проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді на 30.07.2024 (резервні дати 20.08.2024 та 10.09.2024). На думку позивача, зазначене вказує на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання щодо нього Комісією не завершена у визначений законом строк, що, в свою чергу, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Непроведення оцінювання у строк, визначений Законом № 3511-ІХ, ОСОБА_1 вважав таким, що порушило його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам «якості закону», а тому є неправомірним у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). На переконання позивача, здійснення оцінювання поза межами строку, визначеного Законом № 3511-ІХ, ставить під розумний сумнів законність рішень ВККС України, прийнятих за результатами такого оцінювання, та свідчить про порушення його прав у частині правової визначеності в питанні продовження суддівської кар'єри, а також правомірних очікувань щодо проведення оцінювання на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Належним способом захисту порушених прав та інтересів у межах спірних правовідносин вважав визнання протиправною бездіяльності ВККС України щодо невиконання зазначених вище приписів Закону № 3511-ІХ, а саме в частині завершення до 30.06.2024 процедури проведення оцінювання на відповідність займаній посаді його [ОСОБА_1] як судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Касаційний адміністративний суд рішенням від 24.10.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання бездіяльності протиправною відмовив повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк, встановлений пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX, має виключно процедурний характер і не є присічним за своєю правовою природою. Сплив цього строку не призводить до втрати повноважень ВККС України щодо завершення процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Відповідно, правомірність дій та рішень Комісії, здійснених у межах процедури оцінювання після спливу зазначеного строку, не може бути поставлена під сумнів виключно на підставі його спливу.
За висновком Касаційного адміністративного суду, оскаржувана позивачем бездіяльність ВККС України щодо невиконання приписів пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ стосовно строку, в який би мала завершитись процедура кваліфікаційного оцінювання позивача, не містить ознак протиправності, оскільки зумовлена обставинами, які знаходяться поза межами волевиявлення відповідача.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 24.10.2024, вважаючи, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 24.10.2024, вважаючи, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач наголошує, що він як суддя Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває у процедурі кваліфікаційного оцінювання вже понад 6 років. Має право бути переведеним на посаду судді до іншого суду того самого рівня без конкурсу. Таке право набув з часу ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва, а саме з 15.12.2022, відповідно до частини третьої статті 82 Закону № 1402-VIII. Однак таке переведення без конкурсу до новоствореного суду (Київського міського окружного адміністративного суду) чи іншого суду у зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києві державою не здійснювалось.
Позивач доводить, що законодавець визначив присічний строк для завершення всіх процедур оцінювання на відповідність займаній посаді судді. Пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX безпосередньо стосується ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки він має намір бути переведеним у законний спосіб до суду того ж рівня без конкурсу на підставі положень статті 821 Закону № 1402-VIII та має сподівання щодо застосування до нього належних процедур згідно із законом у питаннях щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання.
Позивач наполягає на бездіяльності Комісії щодо непроведення його кваліфікаційного оцінювання, оскільки в проміжок часу із 30.12.2023 (дата набрання чинності Закону № 3511-IX) по 30.06.2024 (дата завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, визначена Законом № 3511-IX) Комісія не завершила кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, незважаючи на те що новий склад ВККС України призначено 01.06.2023, однак лише 19.06.2024 її рішенням № 199/зп-24 визначено графік складення іспиту для 105 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, у тому числі і щодо нього [ ОСОБА_1 ], тобто за 10 днів до закінчення строку, встановленого пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX.
Крім того, позивач укотре наголошує, що непроведення кваліфікаційного оцінювання у визначений пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-IX строк порушує його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам «якості закону», а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції.
За твердженням позивача, проведення процедури оцінювання на відповідність займаній посаді поза межами строку, встановленого Законом № 3511-IX, суперечить його змісту та поставить під розумний сумнів законність прийнятих за наслідком такого оцінювання рішень ВККС України. Наведене свідчить про порушення прав позивача в частині правової визначеності в питанні продовження суддівської кар'єри, а також правомірних очікувань щодо проведення відносно нього оцінювання на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Підсумовуючи наведене, позивач наполягає, що оскаржувана бездіяльність відповідача є прямим порушенням прав, гарантованих законами № 1402-VIII та № 3511-IX, статтями 3, 8 та 19 Конституції України, статтею 8 Конвенції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач не погоджується з твердженнями позивача про те, що незавершення кваліфікаційного оцінювання щодо нього [ ОСОБА_1 ] в межах установленого строку унеможливлює продовження його суддівської кар'єри та перешкоджає переведенню без конкурсу до іншого суду того ж самого рівня. Представник відповідача вказує, що незавершення процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді саме по собі не створює непереборних перешкод для його суддівської кар'єри, а лише визначає необхідність дотримання додаткових процедурних вимог, таких як участь у конкурсі.
Представник відповідача також уважає помилковими доводи позивача щодо природи строку, визначеного в підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, оскільки вказана норма не змінює порядку проведення оцінювання судді на відповідність займаній посаді, не визначає наслідків проведення такого оцінювання поза межами такого строку та є за своєю природою дорученням законодавця.
Відповідач не погоджується також із доводами позивача про те, що проведення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого в підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ, порушує принцип правової визначеності та його [ОСОБА_1] правомірні очікування щодо проведення оцінювання з дотриманням законодавчо встановленого порядку, та зазначає, що відсутність у Законі № 3511-ІХ правових наслідків недотримання шестимісячного строку вказує на те, що його пропуск не може бути розцінений як порушення принципу правової визначеності. Цей Закон не встановлює обмежень щодо проведення кваліфікаційного оцінювання позивача після спливу встановленого законом строку.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
23.01.2025 постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № № 990/229/24 залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду щодо відсутності в діях Комісії протиправної бездіяльності, оскільки загальний контекст обставин перебігу процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, критика (розбір) конкретних дій та рішень ВККС України в масиві питань, пов'язаних з кваліфікаційним оцінюванням великої кількості суддів України, та в аспекті «перманентного» регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання законодавцем, а також характерний зміст власної поведінки судді, стосовно якого провадиться кваліфікаційне оцінювання, зокрема судді ОСОБА_1 , дисципліна останнього під час проходження кваліфікаційного оцінювання впродовж 2019 року, зокрема й час та чинники, які зумовили звернутися до суду саме тоді, коли звернувся, а не раніше, якщо після настання певної події в його суддівській кар'єрі суддя мав право перевестися до іншого суду за прийнятними для нього правилами, коли таки насправді мав щире бажання змінити місце своєї суддівської кар'єри, в своїй сукупності не дозволяють визнати, що ВККС України принаймні стосовно особи судді ОСОБА_1 допустила бездіяльність у формі зволікання проведення процедури кваліфікаційного оцінювання та несвоєчасного її завершення загалом до певної дати, зокрема до 30.06.2024.
Отже, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки від початку процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно судді ОСОБА_1 (червень 2018 року) й до початку оскарження ним протиправної бездіяльності ВККС України до запровадженої законом дати завершення процедури кваліфікаційного оцінювання сплинув встановлений законом шестимісячний строк, а сам по собі пропуск цього строку в контексті доводів позовної заяви, які ще раз були артикульовані в апеляційній скарзі, не можна віднести до протиправної бездіяльності.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС України безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею певного суду чи залишитися позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар'єрі, а саме бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суддя ОСОБА_1 не навів обґрунтування, яким саме чином факт незавершення ВККС України кваліфікаційного оцінювання в межах передбаченого законом шестимісячного строку вплинуло на його права чи інтереси і на які саме, яким чином поведінкова діяльність ВККС обмежила його здатність володіти статусом судді або безповоротно звузила поступ у його суддівській кар'єрі. Без такого обґрунтування порушеного права з боку особи, яка заявляє про нього, вимоги останньої про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною не можуть (не повинні) отримати судового захисту, оскільки не містять ознак юридичного спору і виражають лише стороннє судження (бачення) певного правничого явища, яке така особа не схвалює і намагається отримати судову оцінку цього явища, але не захищатися від нього.
Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином визнання протиправною бездіяльності Комісії захистить (відновить) його порушене право.
В аспекті наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незавершення такої обов'язкової процедури (у визначений строк) ніяким чином не порушує право позивача на правову визначеність у питанні продовження його суддівської кар'єри та правомірних сподівань щодо проведення в майбутньому відносно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Те, що ВККС України вчасно не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно нього, не означає що суддя ОСОБА_1 перестав бути суддею певного суду чи залишився позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар'єрі, зокрема бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
Що ж до обґрунтованих сподівань позивача бути переведеним до іншого суду на підставі згаданої статті Закону № 3511-IX, то Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке переведення можливе тільки у випадку підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді. Тому Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними посилання позивача на порушення ВККС України принципу правової визначності, оскільки позивач, коли послався на порушення цього принципу, мав би обґрунтувати не тільки те, яких актів права не дотрималися органи публічної влади, чи не виконали своїх обіцянок, але й те, чи вони (приписи) давали надію, «пробуджували» правомірне сподівання позивача, що реалізація приписів актів права дозволить набути право на щось конкретне.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Не погоджуюсь із висновком Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з таких міркувань.
Спірним питанням у цій справі є встановлення наявності або відсутності бездіяльності ВККС України у процедурі проведення (завершення) кваліфікаційного оцінювання позивача у строк до 30.06.2024, визначений пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-ІХ.
Оцінка поведінки суб'єкта владних повноважень за критерієм правомірності судом при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, натомість важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, важливість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки, встановлені правовою нормою для прийняття зобов'язаним суб'єктом рішення (вчинення певної дії / дій), поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № П/9901/137/18 (№ 800/426/17), від 27.02.2020 у справі № 800/304/17, а також у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № 12-1393а17.
Підтримуючи висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності ВККС України, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС України безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею.
Не погоджуюсь з наведеним висновком з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з тим, ні у листі від 18.07.2024 № 21-3904/24 на звернення позивача, ні у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу позивача, Комісія не наводить об'єктивних обставин, які стали підставою непроведення або неможливості проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді до 30.06.2024 відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ.
Таким чином, ВККС України не довела, що існували дійсно поважні або непереборні обставини, які завадили їй виконати вимоги закону щодо завершення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді в строк до 30.06.2024.
З огляду на недоведеність ВККС України існування зазначених обставин вважаю, що суд першої інстанції та ВККС України дійшли помилкового висновку про відсутність протиправної бездіяльності Комісії щодо невиконання вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3511-ІХ у частині завершення до 30.06.2024 процедури проведення оцінювання на відповідність займаній посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1
Нагадаю, що 15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону встановлено, що Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
30.12.2023 набрав чинності Закон № 3511-IX, яким Закон № 1402-VIII доповнено статтею 821 такого змісту:
«1. Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу лише у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
2. Переведення судці до іншого суду в порядку дисциплінарного стягнення здійснюється на підставі подання органу, який ухвалив рішення про притягнення судці до дисциплінарної відповідальності».
Указаним законом розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено пунктом 61 такого змісту:
«Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому такий суддя обіймає посаду, може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
У позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач, зокрема, наголошує, що тривале незавершення його оцінювання унеможливлює продовження його суддівської кар'єри (здійснення правосуддя) та перешкоджає переведенню без конкурсу до іншого суду того ж самого рівня.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював особливу роль у суспільстві судової влади, яка як гарант правосуддя та основоположної цінності у правовій державі повинна користуватися довірою громадськості, якщо це необхідно для успішного виконання нею своїх обов'язків [пункт 165 рішення у справі «Бака проти Угорщини» (Baka v. Hungary)]. З огляду на важливе місце, яке посідає судова влада серед державних органів у демократичному суспільстві, та зростаюче значення, що надається принципу поділу влади й необхідності гарантувати незалежність судової влади (див. пункт 196 рішення від 06.11.2018 у справі «Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії» [ВП] (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) [GC], заява № 55391/13 та 2 інших), Суд приділяв особливу увагу захисту представників судової влади від заходів, що впливають на їхній статус або професійну діяльність і можуть загрожувати незалежності та автономії суддів.
У своїх рішеннях ЄСПЛ також зазначав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), пункт 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом» (рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, пункт 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (рішення від 16.12.1992 у справі «Німітц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), пункт 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення від 28.05.2009 у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви», заяви № 55480/00 та 59330/00, пункт 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пункти 22-25). Схожим чином звільнення з посади було визнане втручанням у право на повагу до приватного життя (рішення від 19.10.2010 у справі «Озпінар проти Туреччини», заява № 20999/04, пункти 43-48). Насамкінець, стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, пункт 35; рішення від 09.04.2009 у справі «А. проти Норвегії» (А. v. Norway), заява № 28070/06, пункти 63 та 64).
Крім того, слід нагадати, що у рішенні від 22.07.2021 у справі «Гуменюк та інші проти України», заява № 11423/19, Суд визнав порушення статті 8 Конвенції з огляду на характер і тривалість негативних наслідків, які призвели до перешкоджання заявникам у виконанні ними своїх суддівських функцій. За висновком ЄСПЛ у згаданій справі, головним негативним наслідком, на який скаржилися заявники, була неможливість виконувати свої суддівські функції як суддів Верховного Суду після вжиття оскаржуваних заходів. У зв'язку із цим Суд зауважив, що навіть якщо припустити, що заявники не зазнали суттєвої фінансової шкоди, оскаржувані заходи позбавили їх можливості продовжувати свою суддівську діяльність та життя у професійному середовищі, де вони могли б досягти власних цілей професійного та особистого розвитку.
На моє переконання, непроведення протягом тривалого часу відносно позивача кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та, як наслідок, неможливість йому [ ОСОБА_1 ] реалізувати своє право бути переведеним без конкурсу до іншого суду того ж самого рівня значною мірою впливає на його [ОСОБА_1] приватне життя, що включає право на доступ до професії, і таке втручання порушує статтю 8 Конвенції.
У цьому аспекті також заслуговують на увагу доводи позивача про порушення принципу юридичної визначеності щодо проведення його кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, правомірних очікувань судді щодо можливості продовжувати здійснювати правосуддя (у тому числі й переведення без конкурсу на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD (2011) 003rev), зазначено, що держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими, точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа № 1-123/2018(4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Отже, з прийняттям Закону № 3511-ІХ судді, які перебувають у процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення, мали правомірні очікування, що здійснення такого оцінювання буде проведено із застосуванням належних процедур і строків згідно із законом.
Підсумовуючи наведене, не погоджуюсь з висновком Касаційного адміністративного суду, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, про те, що оскаржувана позивачем бездіяльність ВККС України щодо невиконання приписів пункту 3 розділу ІІ Закону № 3511-ІХ щодо строку, в який мала б бути завершена процедура кваліфікаційного оцінювання позивача, не містить ознак протиправності та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Натомість вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2024, а позов задовольнити.
Суддя Н. В. Шевцова