10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 505/2128/24
провадження № 61-1320ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» («АТЛАНТІК МЕРІТАЙМ ГРУП ФЗЕ») (далі - Компанія) про стягнення заробітної плати і моральної шкоди,
У 2024 році позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Просив визнати, що трудовий договір від 03 листопада 2021 року є незавершеним та діє до 03 листопада 2024 року, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 48 000,00 дол. США у вигляді компенсації, передбаченою трудовим договором та 102 000,00 дол. США, що загалом складає 150 000,00 дол. США на момент подання позову, та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 03 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Компанією (поштова скринька 6653, Шарджа, Об'єднанні Арабські Емірати, електронна адреса info@amguae.net) укладено трудову угоду, за умовами якої ОСОБА_1 наймається на посаду капітана порту - Саудівська Аравія , тривалістю контракту один рік з можливістю поновлення за взаємною згодою. ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов'язків відповідно до трудової угоди 03 листопада 2021 року та працював до 24 січня 2022 року. У січні 2022 року він повернувся за ротацією до України. Враховуючи те, що Компанія не надала будь-якого повідомлення про продовження випробувального терміну та не повідомляла про будь-які порушення посадових обов'язків, ОСОБА_1 вважає, що випробувальний термін закінчився через 2 місяці після підписання трудової угоди, тобто 03 січня 2022 року.
18 лютого 2022 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов лист від представника Компанії, що ним не було виконано відповідних вимог для успішного проходження випробувального терміну. Також було повідомлено, що вказаний лист необхідно розглядати як офіційне повідомлення про припинення трудових відносин.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач у справі не знаходиться на території України, у тому числі відсутні на території України її філії або представництва, а також відсутнє її рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення. Відсутні також і інші, передбачені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», підстави визначення підсудності справ судам України, як і відсутні передбачені статтею 77 Закону підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом. З огляду на викладене, цей спір не підсудний судам України.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Зазначив, що позивач працював на посаді капітана порту за основним місцем роботи - офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, умовами трудового договору, сторонами погоджено, що умови, викладені у цьому документі, підпадають під дію чинних положень держави, а саме Саудівської Аравії, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 статті 186 ЦПК України. Судом першої інстанції правильно враховано правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/6548/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 520/6550/17, від 22 січня 2020 року у справі №520/6549/17, від 03 травня 2023 року у справі № 947/18611/21.
29 січня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що за проханням відповідача ОСОБА_1 залишився працювати у компанії без ротації до 24 січня 2024 року, з чого вбачається, що між сторонами відсутні будь-які претензії щодо виконання позивачем своїх посадових обов'язків. На підставі пункту 3 трудової угоди встановлено, що співробітник має працювати за ротацією два місяці із заробітною платою та два місяці відпустки без заробітної плати за іншими вказівками операційного менеджера. Договірні зобов'язання щодо проходження ротаційного періоду виконувались позивачем на території України. Одностороннє розірвання угоди здійснено відповідачем, коли позивач перебував на ротації в Україні. Внаслідок безпідставного розірвання трудового договору відповідачем, позивачу завдано моральну шкоду під час перебування на території України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що з позовної заяви та доданої до неї трудової угоди вбачається, що 03 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Компанією укладено трудову угоду, за умовами якої ОСОБА_1 наймається на посаду капітана порту - Саудівська Аравія , тривалістю контракту один рік з можливістю поновлення за взаємною згодою.
З пункту 9 трудової угоди вбачається, що основним місцем роботи ОСОБА_1 є офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, проте працівник повинен працювати на борту будь-якого судна Компанії як капітан допомоги, якщо виникне потреба.
Сторони в трудовій угоді передбачили, що дійсність, тлумачення, побудова, та виконання цієї Угоди регулюються законодавством Саудівської Аравії (підпункт «b» пункту 19 трудової угоди).
ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов'язків відповідно до трудової угоди 03 листопада 2021 року та працював до 24 січня 2022 року. Після завершення двомісячного строку він повернувся за ротацією до України.
18 лютого 2022 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов лист від представника Компанії про те, що ним не було виконано відповідних вимог для успішного проходження випробувального терміну. Також повідомлено, що вказаний лист необхідно розглядати як офіційне повідомлення про припинення трудових відносин.
Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» (стаття 8 КЗпП України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
У частині першій статті 52Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У статті 76 вказаного Закону передбачено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність); якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/6548/17 зазначено, що «у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. […] У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Відтак, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з'ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/2320/19 зазначено, що «згідно з пунктом 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, враховуючи, що згідно з умовами договору спори між сторонами регулюються законодавством Шотландії, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що справа не підлягає розгляду відповідно до цивільного законодавства України, а також у судах України. Сторони не дійшли згоди щодо зміни законодавства Шотландії на законодавство України».
Установивши, що відповідач у справі не знаходиться на території України, у тому числі відсутні на території України філії або представництва Компанії, а також відсутнє її рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, сторони трудової угоди домовились, що місцем роботи ОСОБА_1 є офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, передбачили, що дійсність, тлумачення, побудова, та виконання цієї Угоди регулюються законодавством Саудівської Аравії, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки спори, пов'язані з виконанням умов вказаного договору, підлягають розгляду в суді Саудівської Аравії.
Посилання заявника, що підпункт b пункту 19 трудової угоди не є угодою сторін про передачу спорів, які виникають з договору, на розгляд до державного суду чи арбітражу Саудівської Аравії, не приймається Верховним Судом, оскільки позивач не підтвердив наявність інших, передбачених у статті 76 Закон України «Про міжнародне приватне право» підстав визначення підсудності справ судам України, як і відсутні передбачені статтею 77 Закону підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що договірні зобов'язання щодо проходження ротаційного періоду виконувались позивачем на території України, розірвання угоди здійснено відповідачем, коли позивач перебував на ротації в Україні, позивачу завдано моральну шкоду під час перебування на території України, оскільки сторони трудової угоди передбачили місцем роботи ОСОБА_1 офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія. Тому місце проходження ротаційного періоду, яке працівник обирає на власний розсуд, не має значення для визначення підсудності цієї справи, не свідчить, що шкоду завдано позивачу під час перебування на території України, а вимога про відшкодування моральної шкоди пред'явлена позивачем як наслідок вирішення трудового спору.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвал (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 505/2128/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко