05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 761/23237/20
провадження № 61-10136св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кононенком Олегом Івановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він працював у ФГВФО на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків.
27 травня 2020 року відповідач видав наказ № 279-кпро його звільнення з роботи з 28 травня 2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
При його звільненні із займаної посади відповідач порушив частину третю статті 40 КЗпП України, оскільки його звільнено під час тимчасової непрацездатності, що підтверджується документом лікувального закладу.
Крім того, відповідач не врахував наявність у нього, як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській AEC II категорії, переважного права на залишення на роботі, яке гарантоване пунктом 7 статті 20, пунктом 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач не дотримав його прав та гарантій, як працівника, передбачених частиною другою статті 40 та статтею 49-2 КЗпП України, а саме відсутність відмови працівника від запропонованих йому вакансій.
Вказував, що незаконним звільнення роботодавцем завдано йому моральну шкоду, яка полягала в надмірних хвилюваннях, а також необхідності захищати свої порушені права.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 27 травня 2020 року № 279-к; поновити його на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000,00 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року у складі судді Саадулаєва А. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 28 травня 2020 року на 06 червня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відбулося саме скорочення штату працівників, а саме посади провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків, яку займав позивач. Позивачу були запропоновані всі вакантні посади, які були вільні у ФГВФО на час його звільнення. Позивач не повідомив відповідача, як роботодавця, про його перебування на стаціонарному лікуванні з 28 травня 2020 року по 05 червня 2020 року, ФГВФО дізнався про вказане лише при ознайомленні з матеріалами справи, що унеможливило дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.
Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. На виконання частини першої статті 42 КЗпП України, пункту 7 статті 20, пункту 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивача ознайомлено з вакантними посадами у ФГВФО, про що свідчить його підпис на додатку до попередження про звільнення, однак він відмовився від надання письмової згоди або відмови від запропонованих вакантних посад, що підтверджується відповідним актом про відмову від підпису.
Отже, звільнення позивача з займаної посади згідно пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Правові підстави для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. Оскільки позовна вимога по відшкодування моральної шкоди є похідною від інших вимог, вона також не підлягає задоволенню.
Суд вважав за необхідне зазначити, що з урахуванням гарантії щодо заборони звільнення під час лікарняного, необхідно усунути негативні наслідки шляхом зміни дати звільнення позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Кононенком О. І. , задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано наказ ФГВФО від 27 травня 2020 року № 279-к про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків департаменту ліквідації банків ФГВФО з 28 травня 2020 року.
Стягнуто з ФГВФО на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 458 181,47 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ФГВФО у дохід держави судовий збір у розмірі 30 478,60 грн.
Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано.
Справу № 761/23237/20 в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-3827св22).
Отже, судове рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди залишено без змін, так як не оскаржувалося.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва 08 вересня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення з посади ОСОБА_1 відбулося у встановленому КЗпП України порядку. Позивач не мав переважного права на залишення на роботі, оскільки роботодавцем було проведено аналіз всіх працівників, посади яких скорочувалися та які могли бути звільненими, на предмет їх кваліфікації й продуктивності, і на підставі цієї інформації відповідач ухвалив рішення про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 із займаної посади.
На підтвердження проведення такого аналізу відповідачем було долучено відповідні докази під час нового розгляду справи та суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду при скасуванні судового рішення, прийняв їх до матеріалів справи й врахував при розгляді справи по суті, відхиливши заперечення сторони позивача щодо долучення таких доказів і клопотання про призначення у справі судової експертизи давності складення відповідних доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кононенко О. І.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи безпідставно взяв до уваги нові докази, які були ключовими для ухвалення правильного судового рішення, а саме на підтвердження здійснення аналізу продуктивності та ефективності праці відповідач надав суду копії подань, підписаних керівником структурного підрозділу Школьною М. В. та працівником відділу правління та розвитку персоналу Токарєвою О. М. , які містять оцінку кваліфікації і продуктивності праці за період з 20 лютого 2019 року до 20 лютого 2020 року щодо працівників ФГВФО, посади яких підлягали скороченню на підставі наказу ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».
Апеляційний суд не звернув увагу, що відповідач не навів поважних причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, а також не врахував заперечень сторони позивача з посиланням на те, що такі докази було підроблено, а саме складено вже під час розгляду справи в суді, а не на час звільнення.
Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи для підтвердження того, що докази було складено вже після звільнення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року ФГВФО подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, а постанови Верховного Суду, на які посилається заявник, є нерелевантними до розгляду цієї справи, тому просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі відмови в такому -залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Зазначається, що нові докази апеляційний суд досліджував на виконання вимог статті 417 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
07 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював у ФГВФО на посаді провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків.
24 лютого 2020 року прийнято наказ ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким було скорочено ряд посад, у тому числі, посаду, на якій працював ОСОБА_1 .
Згідно зі штатним розписом, у відділі організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків скорочувалося 9 штатних одиниць провідного професіонала з питань ліквідації банків з 22 посад, аналогічних посаді позивача.
Відповідно до листа-ознайомлення з наказом ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_1 був ознайомлений зі вказаним наказом.
З огляду на попередження від 02 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений з подальшим скороченням його посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, де проставив підпис та дату ознайомлення.
Згідно з додатком до попередження станом на 02 березня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений з переліком вакантних посад 12 березня 2020 року.
Наказом № 123 від 24 березня 2020 року встановлено, що з 24 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
ОСОБА_1 був ознайомлений з переліком вакантних посад 26 травня 2020 року.
Згідно з наказом № 134 від 03 квітня 2020 року з 04 квітня 2020 року по 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Наказом № 147 від 24 квітня 2020 року встановлено, що з 25 квітня 2020 року по 11 травня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Згідно з наказом № 159 від 08 травня 2020 року з 12 травня 2020 року по 22 травня 2020 року ОСОБА_1 оголошено простій.
Наказом № 174 від 22 травня 2020 року внесено зміни до пункту 1 наказу ФГВФО від 08 травня 2020 року № 159 «Про оголошення простою деяким працівникам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб», замінивши цифри і слово «22 травня», цифрами і словом «27 травня».
Згідно з актом від 26 травня 2020 року, складеним та підписаним Токарєвою О. М. , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на пропозицію провідного інспектора відділу управління та розвитку персоналу Токарєвої О. М. , щодо надання письмової згоди/відмови від запропонованих вакантних посад в попередженні про скорочення посади від 02 березня 2020 року, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 02 березня 2020 року, останній відмовився. Заява на переведення до відділу управління та розвитку персоналу ОСОБА_1 не надавалася.
У протоколі № 1 засідання постійно діючої комісії для вирішення питання щодо переважного права на залишення на роботі працівників ФГВФО при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва від 27 лютого 2020 року рекомендовано директору-розпоряднику ФГВФО при вивільненні працівників врахувати переважне право в залишенні на роботі, зокрема, ОСОБА_1 .
В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 була оголошена догана на підставі наказу від 18 лютого 2019 року за неналежне виконання посадових обов'язків. Дисциплінарне стягнення знято з 31 травня 2019 року.
При скороченні зазначених посад ОСОБА_1 мав переважне право залишення на роботі, оскільки має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії.
26 травня 2020 року на момент звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з посади до виходу на пенсію йому залишалося менше одного року.
Наказом ФГВФО № 279-к від 27 травня 2020 року звільнено ОСОБА_1 , провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків, 28 травня 2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до листка непрацездатності серії АДТ № 087832 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 28 травня 2020 року по 05 червня 2020 року.
На підтвердження здійснення аналізу продуктивності та ефективності праці, під час нового розгляду справи, ФГВФО надав апеляційному суду копії подань, підписаних керівником структурного підрозділу Школьною М. В. та працівником відділу правління та розвитку персоналу Токарєвою О. М. , які містять оцінку кваліфікації і продуктивності праці за період з 20 лютого 2019 року до 20 лютого 2020 року щодо працівників ФГВФО, посади яких підлягали скороченню на підставі наказу ФГВФО № 76 «Про запровадження змін в організації виробництва та праці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року № 824/3229/14-а, від 19 грудня 2023 року у справі № 295/5301/21,
від 12 листопада 2023 року у справі № 499/895/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме, постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кононенка О. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Отже, при наявності на підприємстві декількох працівників, які займають аналогічні посади, частина з яких скорочується, роботодавець в обов'язковому порядку на виконання вимог статті 42 КЗпП України повинен здійснити порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці таких працівників для визначення того, хто з працівників має переважне право на залишення на роботі. У разі не проведення такого аналізу та звільнення працівника на власний розсуд роботодавець є таким, що порушив переважне право працівника на залишення на роботі, що є підставою для поновлення такого працівника на роботі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що його звільнення з посади відбулося у встановленому КЗпП України порядку, а позивач не мав переважного права на залишення на роботі, оскільки роботодавцем було проведено аналіз всіх працівників, посади яких скорочувалися та які могли бути звільненими, на предмет їх кваліфікації і продуктивності, і на підставі цієї інформації відповідач ухвалив рішення про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 із займаної посади.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи безпідставно взяв до уваги нові докази у справі, є помилковими, оскільки відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд вказав, що апеляційним судом було зроблено передчасні висновки, що ОСОБА_1 мав переважне право залишення на роботі, а відповідач при його звільненні порушив частину першу статті 42 КЗпП України та зазначив, що ця обставина підлягає перевірці.
Перевіряючи при новому розгляді справи, чи проводився роботодавцем аналіз кваліфікації і продуктивності праці працівників, посади яких підлягали скороченню, у тому числі ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано долучив до матеріалів справи та врахував нові докази у справі, які були надані суду ФГВФО при новому розгляді справи та які вказують на те, що відповідний аналіз щодо кваліфікації та продуктивності праці працівників проводився відповідачем перед ухваленням рішення про звільнення ОСОБА_1 з роботи, оскільки перевірка вказаних обставин була обов'язковою для правильності вирішення спору та була вказівкою суду касаційної інстанції, яка є обов'язковою для врахування відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у задоволення клопотання про призначення судової експертизи для підтвердження того, що докази було складено вже після звільнення, не є підставою для скасування законного судового рішення, так як процедура доведення фальшивості доказу здійснюється у порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 83 ЦПК України, у тому числі і на стадії апеляційного розгляду.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осібпро закриття касаційного провадження у справі відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кононенком Олегом Івановичем,залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець