05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 369/12078/21
провадження № 61-13464св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову
за касаційною скаргою адвоката Ненашева Євгена Володимировича як представника ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року у складі судді Янченко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.
У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-яким фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 369/12078/21 перешкоджати ОСОБА_2 спілкуватися та зустрічатися зі своїм малолітнім сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 під час його перебування в Україні можливість спілкування, побачення та спільного проведення часу зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожен перший, третій тиждень місяця - з 16:00 год п'ятниці до 18:00 год неділі поза межами постійного місця проживання дитини до набрання чинності рішенням суду у цій справі;
зобов'язати ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодно спілкуватися із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сприятливий для нього час засобами телефонного зв'язку та/або через мережу «Інтернет» за допомогою додатків до смартфонів (Viber, Skype, WhatsApp, Telegram, Messenger тощо), електронною поштою.
Як на обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні із сином, блокує вхідні дзвінки та електронну пошту, не дозволяє побачень із сином, коли батько перебуває в Україні.
Під час зустрічі ОСОБА_2 із сином в присутності працівників служби у справах дітей ОСОБА_1 зобов?язалась не перешкоджати дитині й батьку спілкуватись телефоном, який позивач за зустрічним надав позовом сину. Однак батько лише двічі додзвонився до сина: в день його день народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 і ІНФОРМАЦІЯ_3 . Матір формує у дитини негативний образ батька, розриваючи емоційний зв'язок між ними.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 08 травня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовив.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник не надав доказів того, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином; не довів необхідності застосування заходів забезпечення позову і того, що невжиття таких заходів може перешкодити виконанню або зробити неможливим виконання судового рішення у цій справі.
У справі не вирішуються вимоги щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі батька у вихованні дитини, тому немає зв'язку між заходом забезпечення позову, обраним позивачем за зустрічним позовом, і предметом позову.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив частково. Зобов'язав ОСОБА_1 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодно спілкуватися із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сприятливий для сина час засобами телефонного зв'язку та/або через мережу «Інтернет» за допомогою додатків та смартфону: Viber, Skype, WhatsApp, Telegram, Messenger, електронною поштою до набрання чинності рішення у цій справі. В іншій частині вимог відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надання батьку можливості спілкування з дитиною через системи телекомунікації за фактичних обставин справи, є виправданим. Вимоги ОСОБА_2 про безперешкодний доступ до дитини, спілкування із нею без визначення зустрічі і без присутності матері є надмірним і не сприятиме найкращим інтересам дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Ненашев Є. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16, від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20, від 17 квітня 2023 року у справі № 203/3174/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач за зустрічним позовом протягом тривалого часу чинить ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з сином, що матиме негативні наслідки для психологічного стану дитини, оскільки син втрачає емоційний зв'язок із батьком, і це ставить під загрозу виконання судового рішення у разі задоволення зустрічного позову.
Вимога зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини.
Неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає з матір'ю.
ОСОБА_2 проживає за межами України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об'єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з одним із батьків повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що той із батьків, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інший з батьків не має права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
В контексті забезпечення права дитини на спілкування з батьком, колегія суддів зауважує, що позивач за зустрічним позовом безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку свого сина, має право та обов'язок піклуватися про його здоров'я, стан розвитку, проводити з сином необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким він буде проживати. Визначення на цьому етапі місця проживання дитини не повинно негативно впливати на його взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині побачень та спільного проведення часу батька із сином, апеляційний суд виходив із того, що такі заходи є надмірними і не сприятимуть найкращим інтересам дитини, однак мотивів цього не навів, не зазначив, які обставини можуть свідчити про необхідність обмеження права батька на спілкування з сином, не встановив чи таке спілкування може негативно вплинути на розвиток або емоційний стан дитини, не дослідив можливості визначити зустрічі дитини з батьком в присутності матері, з урахуванням віку дитини та режиму її розпорядку дня.
Оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об'єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Апеляційний суд належним чином не дослідив всі обставини справи, не надав їм оцінки, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині надання ОСОБА_2 під час його перебування в Україні можливості спілкування, побачень та спільного проведення часу з сином.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Ненашева Євгена Володимировича як представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову скасувати, в цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов