Справа № 517/1588/24
Провадження № 2/517/32/2025
12 лютого 2025 року с-ще Захарівка
Фрунзівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Тростенюка В.А.,
секретаря судового засідання Грабовій І.Г.,
за участю:
представника позивача Скибінської Є.С. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 в якому просить визнати недійсним шлюб, укладений між позивачем та відповідачем, що зареєстрований 13 грудня 2022 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за актовим записом № 3061;
Анулювати актовий запис цивільного стану громадян № 3061 від 13 грудня 2022 року про укладення шлюбу між позивачкою та відповідачем, зареєстрований Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
В позовній заяві посилається на те, що сторони уклали шлюб 13 грудня 2022 року, який зареєстровано Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3061.
Зазначає, що даний шлюб є фіктивним, оскільки його укладено сторонами без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Сторони не були знайомі до дати реєстрації шлюбу, ніколи спільно не проживали та не вели спільного господарства, не мають спільних дітей, і жодних намірів, які б свідчили про бажання створити сім'ю вони не мали.
Вказує, що реєстрація шлюбу відповідачу була необхідна для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки позивач має статус особи з інвалідністю 2 групи.
Сторони зустрічалися лише один раз, а саме 13 грудня 2022 року під час реєстрації шлюбу. З того часу жодної комунікації і спілкування між ними не було і не відбувається по сьогоднішній день.
За таких обставин, позивачка вимушена звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним.
Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 06.12.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження.
24 грудня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Скибінської Є.С. до суду надійшла заява, в якій вказала, що позовні вимоги позивач та її представник підтримують в повному обсязі, просить суд розглядати справу без їх участі. Зазначила, що проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує. Проте, представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Скибінська Є.С. прийняла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримавши позовні вимоги, просила суд їх задовольнити. Вказала, що даний шлюб є фіктивним, оскільки його укладено сторонами без наміру створення сім'ї. Також зазначила, що відповідач уклав шлюб з позивачем, яка є інвалідом, оскільки йому була необхідна відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання 27 грудня 2024 року, 17 січня 2025 року та 12 лютого 2025 року не з'явився, натомість належним чином повідомлявся про час, день та місце розгляду справи, шляхом скеровування кореспонденції суду по місцю реєстрації, однак відзив не подав, причини поважності неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. При цьому, конверт з кореспонденцією суду про виклик в судове засідання, надісланий на адресу місця реєстрації відповідача, повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 2, 4, 6, 7 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
При вирішенні питання щодо можливості проведення судового розгляду за відсутності відповідача суд враховує, що провадження по даній справі відкрито 06.12.2024 року, строки для подання заяв по суті справи, визначених статями 191, 193, 199 ЦПК України сплинули, а відзив та зустрічний позов на позовну заяву в строки встановлені ухвалою суду від 06.12.2024 відповідачем подано не було.
Поряд з цим, частина 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати права позивача на своєчасний судовий розгляд справи.
Згідно відповіді № 950566 від 06.12.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд вважає, що відповідач не з'явився до суду без поважних причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони представника позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, вивчивши матеріли справи, вислухавши представника позивача, проаналізувавши надані у справі докази, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 506299 (а.с. 7).
В позовній заяві позивач зазначає, що 13 грудня 2022 позивачка ОСОБА_2 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 , який зареєстровано Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3061, однак оригіналу свідоцтва про укладення шлюбу чи його копії, а також витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбудо матеріалів справи додано позивачем не було.
Також в позові зазначає, що даний шлюб є фіктивним, оскільки його укладено сторонами без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Сторони не були знайомі до дати реєстрації шлюбу, ніколи спільно не проживали та не вели спільного господарства, не мають спільних дітей, і жодних намірів, які б свідчили про бажання створити сім'ю вони не мали. Реєстрація шлюбу відповідачу була необхідна для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки позивач має статус особи з інвалідністю 2 групи.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частиною 1 ст.14 Сімейного Кодексу України передбачено, що сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.
Статтею 40 СК України визначено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Частиною першою статті 43 СК України визначено, що розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
В абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.
За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК). Шлюб не може бути визнано недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, а також положень Сімейного кодексу України та зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Стаття 41 СК України містить вичерпний перелік підстав, за якими шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, а саме: якщо він був зареєстрований: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 цього Кодексу; між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
Згідно зі статтею 45 СК України шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
Отже, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним внаслідок його фіктивності, повинна підтвердити належними доказами свої посилання про відсутність у осіб, які уклали шлюб, наміру створити сім'ю.
Крім цього, як вбачається із позиції, що міститься у ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02жовтня 2013року у справі №6-569Ісв13, причому відсутність мети щодо створення сім'ї може стосуватися як бажань однієї особи, що реєструє шлюб за ситуації існування мети створення сім'ї у іншої особи, так і двох осіб одночасно за їх взаємною згодою та обізнаністю. Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують
Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, а також положень СК та зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Однак самі по собі доводи заявника про те, що метою укладення шлюбу було отримання певних переваг, не дають підстав суду для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанови Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 750/6471/15-ц та від 05.12.2018 у справі № 591/1860/16-ц).
Також у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 752/2337/16-ц суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Добровільність шлюбу є однією з основних засад сучасного сімейного права. Тому порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і або) не могла керувати ними. У разі коли особа страждала тяжким психічним розладом, вона, тез сумніву, не могла сповна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту відсутності у відповідача реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя, як і не надано доказів на підтвердження того, що шлюб відповідачем було укладено з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Доводи позивача про те, що сторони не вели спільного господарство, не мають спільних дітей і не мали жодних намірів створити сім'ю, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до ст. 40 Сімейного кодексу України.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та не підтвердженим належними та допустимими доказами, а відтак правові підстави для його задоволення відсутні.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним - відмовити.
Відповідно до статті 283 ЦПК України направити відповідачу копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення через Фрунзівський районний суд Одеської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 лютого 2025 року.
Суддя: