10 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 907/13/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Случа О.В.
розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз"
на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (у складі колегії суддів: Плотніцький Б.Д. (головуючий), Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)
за скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" про визнання неправомірними дій приватного виконавця,
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Закарпатгаз"
про стягнення 1 836 282,71 грн,
1. Короткий виклад обставин справи, що передували прийняттю оскаржуваної постанови
1.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2021 у справі № 907/13/21 з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" (далі - АТ "ОГС "Закарпатгаз", Відповідач, Скаржник) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", Позивач) стягнуто 1 836 282,71 грн заборгованості, у тому числі 1 494 622,86 грн основного боргу, 168 527,42 грн пені, 85 613,46 грн 3% річних, 87 518,97 грн інфляційних втрат.
1.2. Вказане рішення постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 скасовано та прийнято нове, яким у задоволені позову відмовлено.
1.3. У подальшому постановою Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 907/13/21 вказану постанову скасовано, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2021 залишено в силі.
1.4. 27.07.2022 місцевим господарським судом видано накази на примусове виконання судового рішення.
1.5. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.08.2022 відмовлено у задоволенні заяви АТ "ОГС "Закарпатгаз" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2021 у справі №907/13/21.
1.6. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2022, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023:
- відмовлено у задоволенні скарги АТ "ОГС "Закарпатгаз" в частині вимог про визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни (далі - Приватний виконавець) щодо стягнення та перерахування стягувачу коштів у сумі 2 050 609,64 грн у виконавчому провадженні № 69539443 після добровільного виконання боржником рішення у справі № 907/13/21;
- закрито провадження з розгляду скарги АТ "ОГС "Закарпатгаз" в частині вимог про визнання незаконною та зобов'язання Приватного виконавця скасувати постанову від 01.08.2022 про стягнення з боржника основної винагороди в частині стягнення суми у розмірі 186 382,69 грн; визнання неправомірними дій зазначеного приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди у розмірі 186 382,69 грн; зобов'язання приватного виконавця повернути на рахунок Відповідача суму стягнутої основної винагороди у розмірі 186 382,69 грн.
1.7. Вищевказані постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2022 у справі № 907/13/21 постановою Верховного Суду від 13.10.2023 залишено без змін, а касаційну скаргу АТ "ОГС "Закарпатгаз" - без задоволення.
1.8. Західний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 13.09.2023 стягнув з АТ "ОГС "Закарпатгаз" на користь Приватного виконавця 22 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
1.9. Не погоджуючись із вказаною додатковою постановою Відповідач скористався правом на її касаційне оскарження.
2. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
2.1. У своїй касаційній скарзі АТ "ОГС "Закарпатгаз" просить Суд скасувати додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Приватного виконавця та стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
2.2. Підставами касаційного оскарження Відповідач визначає неправильне застосування судом норм матеріального права за неврахування висновків Верховного Суду у справах № 910/12876/19, № 922/3812/19, № 905/1795/18, № 922/2685/19, № 755/9215/15, № 560/9332/22.
Також Скаржник обґрунтовує неспівмірність стягнутих судом апеляційної інстанції витрат на правову допомогу реальній вартості наданих адвокатом послуг з урахуванням вже стягнутої Приватним виконавцем основної винагороди у розмірі 186 382,69 грн.
2.3. У відзиві на касаційну скаргу Приватний виконавець просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
2.4. Позивач не скористався правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.
3. Розгляд справи Верховним Судом
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 19.10.2023 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні.
3.2. У подальшому з метою дотримання єдиної правозастосовної практики провадження у справі ухвалою від 23.11.2023 було зупинено на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 921/357/20.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду ухвалою від 16.08.2024 справу № 921/357/20 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка 18.12.2024 ухвалила постанову, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25.12.2024.
3.3. 14.01.2025 через систему "Електронний суд" до суду касаційної інстанції надійшло клопотання представника Приватного виконавця про поновлення провадження у справі.
3.4. Відповідно до статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі ухвалою від 24.01.2025 поновлено. Одночасно учасникам справи запропоновано надати письмові пояснення з урахуванням правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, до 31.01.2025.
У визначений Судом строк такі письмові пояснення надійшли від Приватного виконавця.
3.5. З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, врахування позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/357/20 та для забезпечення учасникам справи можливості надати Суду пояснення по суті касаційної скарги, колегія суддів розглядає справу в розумний строк.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Розглянувши доводи касаційної скарги у письмовому провадженні, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.3. Так, згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
4.4. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
4.5. Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.6. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
4.7. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
4.8. Згідно з частиною четвертою статті 300 Господарського процесуально кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
4.9. За таких обставин колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 (касаційна скарга, що розглядається, подана 13.10.2023), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі № 907/13/21.
4.10. Вказана постанова винесена у справі, де предметом касаційного перегляду є питання наявності/відсутності підстав для відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги на його дії, підприємством-боржником у справі.
4.11. При цьому Велика Палата Верховного Суду прийшла до наступних висновків.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу, що положення статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22, від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23).
Отже, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як стаття 129 Господарського процесуального кодексу України, так і стаття 130 Господарського процесуального кодексу України містяться в главі 8 "Судові витрати", яка є частиною розділу I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
4.12. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови від 13.09.2023 прийшов до обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.
4.13. Щодо інших доводів касаційної скарги Відповідача колегія суддів зазначає наступне.
4.14. Згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
4.15. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
4.16. Відповідно до вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4.17. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
4.18. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
4.19. Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання зазначених вимог закону суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
4.20. За приписами частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У розумінні положень цієї норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
4.21. Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
4.22. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 цього кодексу, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
4.23. Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про ухвалення додаткового рішення Приватний виконавець просив суд стягнути з боржника 22 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи № 907/13/21. До даної заяви долучено копію Договору про надання правничої допомоги від 28.04.2023, Акт приймання-передачі наданих послуг від 27.06.2023 №10/23 (з переліком всіх наданих послуг та їх вартості), копію платіжної інструкції №27/06/2023 від 27.06.2023.
4.24. Водночас боржником (Відповідачем у справі) не доведено неспівмірності зазначених Приватним виконавцем витрат на оплату правничої допомоги адвоката, як це передбачено частинами п'ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
4.25. За таких обставин суд апеляційної інстанції, оцінивши всі обставини справи у їх сукупності та керуючись власним переконанням, прийшов до висновку про доведеність заявником (Приватним виконавцем) розміру та обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу, та, водночас, недоведеність Відповідачем підстав для зменшення такого розміру.
4.26. При цьому колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі 922/2685/19, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу у розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
4.27. Як вбачається з матеріалів справи, клопотання Відповідача зводиться до відсутності підстав для прийняття додаткового рішення в цілому, і не містить доводів про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та про наявність підстав невідповідності їх розміру реально понесеним витратам.
4.28. В такий спосіб Відповідач не просить про зменшення суми витрат на правничу допомогу, а просить відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення повністю.
4.29. За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про відмінність понять "зменшення судових витрат", яке можливе лише за клопотанням іншої сторони, та "розподіл судових витрат", що є виключно прерогативою суду. Як наслідок, зважаючи на те, що Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надано заперечень щодо їх співмірності та не зазначено, яку саме суму необхідно/можливо стягнути на користь заявника, а Приватним виконавцем, у свою чергу, документально підтверджено суму витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, судом прийнято обґрунтоване рішення про задоволення заяви Приватного виконавця, і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.4. При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції є законною та підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" залишити без задоволення.
2. Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі № 907/13/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
О. Случ