06 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1179/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва"
на рішення Господарського суду Львівської області
у складі судді Крупник Р. В.,
від 09 травня 2024 року
та на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желіка М. Б.
від 29 серпня 2024 року (повний текст складений 09 вересня 2024 року)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді",
2) ОСОБА_1 ,
третя особа на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГаджетМобайл",
про визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" від 12 серпня 2019 року № 1208/19-2, акта приймання-передачі обладнання від 12 серпня 2019 року № 1, витребування обладнання з чужого незаконного володіння,
за участю представників:
від позивача: Матвіїв В. М.
від відповідача-1: Дудяк Р. А.
від відповідача-2: Гурин В. А.
від третьої особи: не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" та ОСОБА_1 про:
1) визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року в частині формування додаткового вкладу до статутного капіталу цього товариства за рахунок рухомого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва";
2) визнання недійсним акту приймання-передачі обладнання № 1 від 12 серпня 2019 року, складеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" в частині передання до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" наступного рухомого майна:
- формуючої машини, виробник ТОВ «ТехноШок НН», модель AS-275.2, 2006 р.в.;
- вертикального холодильного тунелю, виробник ТОВ «ТехноШок НН», модель AS-275.2, 2006 р.в.;
- холодильного компресора, виробник Bitzer, модель 4PCS-42P, 2006 р.в.;
- темперзбірників, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р.в. у кількості 5 штук;
- жиротопки - 1000 кг, виробник УкрЮжМолпром», модель СВВ-1,25М, 2008 р.в.;
- машини для намазування вафельних блоків, виробник Nagema, модель 38-704, 1985 р.в.;
- холодильного тунелю, 14 м, 2009 р.в.;
- машини для порізки вафельних блоків, 2009 р.в.;
- глазурувальної машини, виробник ПП «ДАН», 2004 р.в.;
- холодильного тунелю, 10 м;
- турбоміксера для приготування тіста, виробник Franz Haas Wien XXI, модель ТМ40, 2010 р.в.;
- печі вафельної, марки Haas, 1996 р.в.;
3) витребування майна з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді", а саме такого обладнання:
- автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AS-275.2., яка складається з формуючої машини, вертикального холодильного тунелю та холодильного компресора моделі 4PCS-41P, виробництво Bitzer (Німеччина) (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - формуюча машина, виробник ТОВ «ТехноШок НН», модель AS-275.2, 2006 р.в.; вертикальний холодильний тунель, виробник ТОВ «ТехноШок НН», модель AS-275.2, 2006 р.в.; холодильний компресор, виробник Bitzer, модель 4PCS-42P, 2006 р. в.);
- темперзбірника /1 (станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500), який є додатковими автономними агрегатами до автоматичної лінії AS-275.2 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі № 1 від 12 серпня 2019 року - темперзбірник, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р. в.);
- темперзбірника /2 (станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500), який є додатковими автономними агрегатами до автоматичної лінії AS-275.2 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі № 1 від 12 серпня 2019 року - темперзбірник, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р. в.);
- темперзбірника /3 (станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500), який є додатковими автономними агрегатами до автоматичної лінії АС-275 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - темперзбірник, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р. в.);
- темперзбірника /4 (станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500), який є додатковими автономними агрегатами до автоматичної лінії АС-275 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - темперзбірник, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р. в.);
- темперзбірника /5 (станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500), який є додатковими автономними агрегатами до автоматичної лінії АС-275 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - темперзбірник, виробник ТОВ «ТехноШок НН», 2 тонни, 2006 р. в.);
- жиротопки на 2000 л (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - жиротопка 1000 кг., виробник УкрЮжМолпром, модель СВВ-1,25М, 2008 р.в.);
- турбоміксера для приготування вафельного тіста Franz Haas Wien XXI, модель ТМ 40 (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - турбоміксер для приготування тіста, виробник Franz Haas Wien XXI, модель ТМ40,2010 р.в.);
- автоматичної лінії для виробництва вафель з електропіччю на 30 матриць (піч-автомат для випікання вафель Е-30) (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - піч вафельна, марки Haas, 1996 р.в.);
- машини порізки вафельних блоків МПВБ 8 шт/мин. (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - машина для порізки вафельних блоків, 2008 р.в.);
- холодильного тунелю 15 м (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - холодильний тунель, 14 м 2009 р.в.);
- холодильного тунелю 10 м (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - холодильний тунель 10 м);
- глазуровочної машини (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - глазурувальна машина, виробник ПП «ДАН», 2004 р. в.);
- автоматичної намазуючої установки (назва обладнання згідно з актом приймання-передачі №1 від 12 серпня 2019 року - машина для намазування вафельних блоків, виробник Nagema, модель 38-704,1985 р. в.).
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірне рухоме майно належить йому на праві власності, однак протиправно вибуло з його володіння та безпідставно було внесене відповідачем-2, як єдиним учасником відповідача-1, до статутного капіталу відповідача-1 за рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року та актом приймання-передачі обладнання № 1 від 12 серпня 2019 року.
За твердженням позивача
- спірне рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року суперечить частині першій статті 316, частині першій статті 317, частинам першій та другій статті 319, частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, частині першій статті 85 Господарського кодексу України частинам першій та четвертій статті 18 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки відподвідачка-2, як єдиний учасник відповідача-1, не була та не є власницею частини рухомого майна, переданого нею до статутного капіталу відповідача-1, не мала правових підстав для прийняття спірного рішення про формування свого додаткового вкладу за рахунок майна, власницею якого вона не є, а здійснила розпорядження майном позивача, зокрема шляхом передачі майна до статутного капіталу іншої юридичної особи, за відсутності волевиявлення позивача на його відчуження;
- спірний акт приймання-передачі обладнання № 1 від 12 серпня 2019 року в частині внесення до статутного капіталу відповідача-1 рухомого майна позивача є у даному випадку правочином, який має юридичні наслідки: факт набуття та припинення права власності на рухоме майно, акт суперечить частині першій статті 203, статтям 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України та є недійсним. Оскарження цього акту в судовому порядку є належним способом захисту порушеного права, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18,
- відповідач-1 протиправно набув спірне рухоме майно від особи (відповідача-2), яка не є власником цього майна, про що відповідач-1 знав та за всіма обставинами не міг не знати, з огляду на що позивач відповідно до статей 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України має право витребувати належне йому на праві власності спірне рухоме майно від відповідача-1, який заволодів цим майном без належної правової підстави.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 19 травня 2020 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 914/1179/20.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
10 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Надстир'я» ЛТД був укладений договір купівлі-продажу № 10-08/10, на підставі якого за актом приймання-передачі майна від 10 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» придбало у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надстир'я» ЛТД обладнання та інше майно для здійснення підприємницької діяльності, а саме:
- автоматичну лінію для виробництва вафель з електропіччю на 30 матриць (піч-автомат для випікання вафель Е-30) вартістю 120 097,50 грн (технічні характеристики: потужність 102 кВт (з них 30 матриць по 3,1 кВт та двигун 9 кВт); довжина 8175 мм; ширина 1785 мм; висота 1937 мм; вага 7070 кг; продуктивність 900 шт./год; час випічки 2 хв.; кількість рядових плит 30 шт.),
- машину порізки вафельних блоків МПВВ 8 шт./мин, вартістю 24 642,00 грн (технічні характеристики: потужність 2 кВт; продуктивність 8 шт./мин; виробник ООО «Система-производство»),
- холодильний тунель 10м, вартістю 29 323,00 грн (технічні характеристики: потужність 10 кВт; ширина транспортної лєнти 600 мм; довжина тунелю 10000 мм; ширина тунелю 800 мм; висота тунелю 1750 мм; швидкість протяжки лєнти транспортера, регульована до 3 м/хв; температура в тунелі С +5+/-10; охолодження фреонове; розхід холода до 11500),
- холодильний тунель 15м, вартістю 32 500,00 грн (технічні характеристики: потужність 15 кВт; ширина транспортної лєнти 600 мм; довжина тунелю 15000 мм; ширина тунелю 800 мм; висота тунелю 1750 мм; швидкість протяжки лєнти транспортера, регульована до 3 м/хв; температура в тунелі С +5+/-10; охолодження фреонове; розхід холода до 11500),
- глазуровочну машину, вартістю 28 760,00 грн (технічні характеристики: потужність 5,1 кВт; ширина транспортної лєнти 600 мм),
- автоматичну намазуючу установку, вартістю 45 320,00 грн (технічні характеристики: з наклейками (значком) «HAAS» та «MADE IN AUSTRIA»; потужність 3 кВт; продуктивність 180-250 кг/год);
08 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва» був укладений договір поставки № 08-05/КП-01/12, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва» обладнання та інше майно, зокрема за актами приймання-передачі № 1 та № 3 від 10 травня 2012 року серед майна, зазначеного у цих актах, значиться таке майне:
- лінія формув. шок. виробів з начинк. AS-275/2/Рос, вартістю 169 680,00 грн,
- глазурувальна машина/1, вартістю 18 000,00 грн,
- глазурувальна машина/2, вартістю 18 000,00 грн,
- тунель холодильний 10м., вартістю 18 000,00 грн,
- тунель холодильний 10м./1., вартістю 18 000,00 грн,
- упаковочна машина - 1, вартістю 18 000,00 грн,
- турбоміксер для приготування ваф. тіста ТМ-1, вартістю 3 600,00 грн,
- УФС-18ПА з 2 ваг. електродозаторами, вартістю 6 000,00 грн,
- упаковочна машина УА-300/2, вартістю 18 000,00 грн,
- жиротопка, вартістю 6 000,00 грн.
29 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» був підписаний акт відповідності товару, поставленого згідно з договором № 08-05/КП-01/12, в якому сторони підтвердили, що найменування деяких позицій обладнання (товару), зазначених у специфікації № 1 від 08 травня 2012 року та супроводжуючих документах (актах приймання-передачі, видаткових накладних) відрізняється від найменування обладнання (товару), наведеного в Комерційній пропозиції від 03 травня 2012 року та від найменування фактично поставленого товару, з огляду на що з метою усунення виявлених невідповідностей, сторони підписали Таблицю відповідності найменування товару від 29 червня 2012 року. У цій Таблиці сторони зазначили, зокрема про таке:
1) під позицією «Лінія формув. шок. виробів з начинк. AS-275/2/Рос», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Автоматичну лінію формування шоколадних виробів з начинкою AS-275.2» (складається з формуючої машини, вертикального холодильного тунелю та холодильного компресора моделі 4PCS-41Р, виробника Bitzer. До складу лінії також входять дві станції зберігання і подачі шоколадної глазурі СП-2500 (темперзбірники)). Дане обладнання ТОВ «Віва» набуло у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Автоматична лінія формування шоколадних виробів з начинкою AS-275.2», як це зазначено в Таблиці № 1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
2) під позицією «Глазурувальна машина/1», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Темперзбірник/1» (станція зберігання та подачі шоколадної глазурі СП-2500). Дана одиниця обладнання є додатковим агрегатом до Автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AS-275.2 та набута ТОВ «Віва» у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Темперзбірник/1», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
3) під позицією «Глазурувальна машина/2», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Темперзбірник/2» (станція зберігання та подачі шоколадної глазурі СП-2500). Дана одиниця обладнання є додатковим агрегатом до Автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AS-275.2 та набута ТОВ «Віва» у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Темперзбірник/2», як це зазначено в Таблиці № 1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
4) під позицією «Тунель холодильний 10м.», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Темперзбірник/3» (станція зберігання та подачі шоколадної глазурі СП-2500). Дана одиниця обладнання є додатковим агрегатом до Автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AС-275 та набута ТОВ «Віва» у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Темперзбірник/3», як це зазначено в Таблиці № 1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
5) під позицією «Тунель холодильний 10м./1», яка зазначена в Специфікації №1 до Договору №08-05/КП-01/12 та Актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Темперзбірник/4» (станція зберігання та подачі шоколадної глазурі СП-2500). Дана одиниця обладнання є додатковим агрегатом до Автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AС-275 та набута ТОВ «Віва» у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Темперзбірник/4», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
6) під позицією «Упаковочна машина - 1», яка зазначена в специфікації №1 до Договору №08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Темперзбірник/5» (станція зберігання та подачі шоколадної глазурі СП-2500). Дана одиниця обладнання є додатковим агрегатом до Автоматичної лінії формування шоколадних виробів з начинкою AС-275 та набута ТОВ «Віва» у власність за відплатним правочином, укладеним з ТОВ «Техношок НН» (ЗДРН 1055248020651).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Темперзбірник/5», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
7) під позицією «Турбоміксер для приготування ваф. тіста ТМ-1», яка зазначена в специфікації №1 до договору №08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Турбоміксер для приготування вафельного тіста Franz Haas Wien XXI, модель ТМ 40» (марка HAAS, модель ТМ-40, потужність 3.3 кВт, швидкість переробки продукції 100-150 кг/год, зав. №2752).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Турбоміксер для приготування вафельного тіста Franz Haas Wien XXI, модель ТМ 40», як це зазначено в Таблиці № 1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
8) під позицією «УФС-18ПА з 2 ваг. електродозаторами», яка зазначена в специфікації №1 до Договору №08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Фасовочно-упаковочний апарат УФС-18ПА» (виробник «Завод упаковочного обородувания «Баленко», Тип (модель) УФС-18ПА, ТУ 29.2-1729208891.007-2003, зав. №П.04.016, потужність 2 кВт, продуктивність 100-150 кг/год).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Фасовочно-упаковочний апарат УФС-18ПА», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
9) під позицією «Упаковочна машина УА-300/2», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Упаковочну машину УА-300/1» (виробник ТОВ «Система-Производство», модель УА-300, продуктивність до 400 шт/хв; 1 двигун; система управління: електромагнітна муфта прискорення/уповільнення, температурні контролери; максимальний діаметр рулону плівки 350 мм, габарині розміри упаковочного продукту: довжина до 50 мм, ширина 12-60 мм, висота до 30 мм.).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Упаковочна машина УА-300/1», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції від 03 травня 2012 року;
10) під позицією «Жиротопка», яка зазначена в специфікації № 1 до договору № 08-05/КП-01/12 та актах приймання-передачі, фактично було поставлено «Жиротопку на 2000 л.» (потужність 15 кВт, напруга 50ГЦ, 380 В, габаритні розміри 1500х2200х2000 мм).
Відтак, сторони погодили, що правильне найменування поставленого обладнання є «Жиротопка на 2000 л.», як це зазначено в Таблиці №1 до Комерційної пропозиції 03 травня 2012 року.
03 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шокобум» (після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГаджетМобайл"), як орендарем, був укладений договір оренди майна з правом викупу № 03 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець зобов'язався передати Орендареві у строкове платне користування майно з наступним переходом права власності на майно від Орендодавця до Орендаря, а Орендар зобов'язався прийняти майно у строкове платне користування, а згодом у власність на оплатній умові, а також сплачувати Орендодавцеві орендну плату.
В пунктах 1.2. - 1.4. договору оренди сторони погодили, що в оренду передається виробниче та офісне обладнання загальною вартістю 422 259,60 грн, перелік якого вказаний в додатках № 1, № 2 та № 3, які є невід'ємними частинами договору, яке фактично розташоване в м. Луцьку на вул. Ківерцівській, 32 (додаток № 1), в смт. Рожище на вул. Гетьмана Мазепи, 2 (додаток № 2) та в смт. Колки на вул. Грушевського, 9 (додаток № 3).
Відповідно до додатків № 1, № 2, № 3 до договору оренди предметом оренди виступало рухоме майно в кількості 377 позицій.
Згідно з пунктом 4.1. договору оренди майно передається в оренду на термін з моменту підписання актів приймання-передачі до 01 листопада 2015 року.
У розділі 8 договору оренди його сторони погодили порядок викупу майна після закінчення терміну оренди, зокрема зазначили, що перехід права власності на майно від Орендодавця, як продавця, до Орендаря, як покупця, оформляється шляхом підписання відповідного акта(ів) приймання-передачі, після здійснення останнім оплати за це майно, розмір котрої сторони визначатимуть спільно, з урахування положень законодавства, яке буде діяти станом на момент закінчення оренди.
Відповідно до пункту 10.4. договору оренди якщо на момент закінчення дії договору Орендар втратив право на викуп майна, то він зобов'язаний повернути майно Орендодавцю протягом одного дня з моменту закінчення (припинення) договору. У такий же термін Орендар зобов'язаний підписати акт приймання-передачі про повернення майна з оренди Орендодавцеві. Якщо Орендар відмовляється та/або зволікає вчинити ці дії, то Орендодавець набуває право заблокувати доступ Орендаря до майна та самостійно повернути його у своє повне розпорядження, володіння та користування.
На виконання умов договору оренди між його сторонами був підписаний акт приймання-передачі від 03 січня 2013 року, на підставі якого була здійснена передача Орендодавцем визначеного у договорі оренди рухомого майна Орендарю.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази повернення Орендарем Орендодавцю орендованого рухомого майна після закінчення встановленого у договорі оренди строку оренди (01 листопада 2015 року), докази пред'явлення Орендодавцем Орендарю вимоги про повернення цього майна або докази вчинення Орендодавцем дії щодо повернення майна, а також відсутні докази оформлення сторонами викупу Орендарем майна після закінчення терміну оренди. Крім цього, в матеріали справи відсутні доказів продовження дії договору оренди на новий строк.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді», є юридичною особою, основним видом діяльності якої є виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів. Єдиним його засновником (учасником), станом на момент подання позовної заяви, є ОСОБА_1 .
12 серпня 2019 року ОСОБА_1 , як учасник Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді», прийняла рішення № 1208/19-2 про збільшення статутного капіталу цього товариства з 2 250 000,00 грн до 26 970 893,00 грн за рахунок внесення додаткового вкладу у негрошовій формі: п'яти кондитерських ліній, що є у власності ОСОБА_1 , а саме:
1) «Пролінової лінії № 1» з вузлами і машинами на загальну суму 3 802 378,00 грн;
2) «Пролінової лінії № 2» з вузлами і машинами на загальну суму 3 366 015,00 грн;
3) «Лінії глазурі і начинок» з вузлами і машинами на загальну суму 5 547 483,00 грн;
4) «Вафельної лінії» з вузлами і машинами на загальну суму 5 595 697,00 грн;
5) «Лінії тортюфель» з вузлами і машинами на загальну суму 6 409 338,00 грн.
12 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді» був підписаний акт приймання-передачі обладнання № 1, на підставі якого кондитерські лінії, зазначені в рішенні учасника Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді» № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року, були внесені до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді». У зазначеному акті наведено перелік вузлів і машин, що входять в склад кожної із кондитерських ліній, зокрема, «Пролінова лінія № 1» складається з 9 вузлів і машин; «Пролінова лінія №2» - з 9 вузлів і машин; «Лінія глазурі і начинок» - з 13 вузлів і машин; «Вафельна лінія» - з 18 вузлів і машин; «Лінія тортюфель» - з 20 вузлів і машин.
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року, про визнання недійсним акту приймання-передачі обладнання № 1 від 12 серпня 2019 року та про витребування майна з чужого незаконного володіння.
3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Львівської області рішенням від 09 травня 2024 року у справі № 914/1179/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року, відмовив у задоволенні позові повністю, судові витрати, пов'язані із розглядом справи № 914/1179/20, поклав на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва», стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «Волді» 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Волді" № 1208/19-2 від 12 серпня 2019 року та акту приймання-передачі обладнання № 1 від 12 серпня 2019 року є неефективними способами захисту порушених прав, задоволення цих вимог не буде мати наслідком реальне відновлення порушених майнових прав та інтересів позивача. Натомість позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача, однак, є необґрунтованою, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що він є власником спірного рухомого майна та факт знаходження спірного рухомого майна у володінні відповідача-1, з наявних в матеріалах справи доказів не можливо ідентифікувати спірне рухоме майно, яке належить позивачу на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу № 10-08/10 від 10 серпня 2010 року та поставки № 08-05/КП-01/12 від 08 травня 2012 року, укладених з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Надстир'я» ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва», з майном, що знаходиться у відповідача-1, яке позивач просить витребувати.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року, а справу № 914/1179/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 4 частини другої статті 287 та пункти 3 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:
- порушили норми процесуального права, а саме: пункт 4 частини п'ятої статті 13 та частину першу статті 89 Господарського процесуального кодексу України та визначені цим кодексом принципи доказування, оскільки безпідставно та необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків та не вирішили клопотання позивача про витребування доказів;
- встановили обставини справи на підставі недопустимого доказу: національного стандарту ДСТУ ГОСТ 2.610:2006, легальний примірник якого відсутній в матеріалах справи, дійшли помилкового висновку про те, що наданий позивачем суду дублікат паспорту на обладнання не відповідає вимогам до паспортів обладнання, встановленим зазначеним ДСТУ, оскільки не врахували те, що ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 не застосовуються до технічних паспортів на обладнання, виготовлене за кордоном (у даному випадку - на території рф);
- дійшли висновків у справі (зокрема про підготовку документів між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва» після виникнення спору у цій справі, про те, що поставка в Україну спірного майна могла бути здійснена не виробником товару, а іншими юридичними особами в порядку перепродажу) на підставі припущень.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга - безпідставною.
Відповідач-2 та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надали.
Позиція Верховного Суду.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, та доводи відповідача-1, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається підставою відкриття касаційного провадження (підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі) скаржник (позивач) визначив пункт 4 частини другої статті 287 та пункти 3 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:
- необґрунтовано відхилили його клопотання про виклик свідків,
- не вирішили його клопотання про витребування доказів.
- встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Розглянувши зазначені доводи скаржника, Верховний Суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
7.1. Щодо доводів про необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотання позивача про виклик свідків.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з клопотанням про виклик свідків ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) від 26 червня 2020 року (вх. № 20650/20 від 26 червня 2020 року, 3-й том справи, а.с. 90) та з клопотанням про виклик свідка ( ОСОБА_7 ) від 21 серпня 2020 року (вх. № 24892/20 від 21 серпня 2020 року, 4-й том справи, а.с. 90). Також позивач надав суду нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яких просить викликати в судове засідання, (крім заяви свідка ОСОБА_7 ). Представниця позивача у засіданні суду першої інстанції, що відбулося 08 листопада 2021 року, оголосила ці клопотання, підтримала їх та в їх обґрунтування послалася на те, що ці свідки можуть повідомити суду обставини, які мають важливе значення для справі, а саме: обставини набуття позивачем права власності на майно, яке позивач просить витребувати у відповідачів, ідентифікуючі ознаки цього майна, обставини передачі цього майна в оренду третій особі, необґрунтованого вибуття майна з власності позивача та знаходження майна у відповідачів. Разом з цим представниця позивача зазначила про те, що вона не може долучити заяву свідка ОСОБА_7 , оскільки зазначена особа не з'явилася до нотаріуса для складання такої заяви.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже, показання свідків є доказами в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (належність доказів).
За змістом частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Відповідно до частин першої та другої статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (частина перша статті 89 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з'ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Крім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, що свідчить про їх неналежність.
За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України суд безпосередньо досліджує докази у справі під час розгляду справи по суті, а не на стадії підготовчого провадження.
Однак, як правильно зазначив місцевий господарський суд в ухвалі від 08 листопада 2021 року у цій справі, норми Господарського процесуального кодексу України не забороняють суду під час підготовчого засідання при вирішенні клопотань про витребування доказів або про виклик свідків здійснювати попередню оцінку на предмет того чи відповідний доказ або засіб доказування є допустимими у справі.
Врахувавши наведені норми процесуального права та надавши оцінку показам свідків на предмет їх допустимості, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що такі обставини справи, як факт набуття особою майна, ідентифікуючі ознаки майна, факт вибуття майна з власності особи, які позивач намагається довести за допомогою допиту свідків, не можуть встановлюватися показаннями свідків, оскільки ці обставини згідно з вимогами чинного законодавства України повинні відображатися у відповідних документах (договорах, інших правовстановлюючих чи правоприпиняючих документах, технічних паспортах та ін.), тобто мають підтверджуватися письмовими доказами.
Верховний Суд зазначає про те, що цей висновок зроблений судом першої інстанції з правильним застосуванням та з дотриманням частини другої статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для виклику судом зазначених позивачем свідків в судове засідання, оскільки обставини набуття позивачем права власності на спірне майно, вибуття майна з його власності, ідентифікуючі ознаки спірного майна не можуть встановлюватися на підставі показань свідків, а мають бути підтверджені відповідними документами.
Крім того, згідно з вимогами процесуального закону виклику судом свідка для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи має передувати долучення до матеріалів справи в строк, встановлений судом для подання доказів, письмової заяви свідка, підпис якого на заяві посвідчено нотаріусом. Крім цього, такою передумовою є також суперечливість обставин, викладених свідком у заяві, іншим доказам, або наявність у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 89 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 910/4771/22.
Однак, матеріали цієї справи не місять письмової заяви свідка - ОСОБА_7 , а відтак місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для її виклику в якості свідка.
З огляду на викладене місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань позивача (вх. № 20650/20 від 26 червня 2020 року та вх. № 24892/20 від 21 серпня 2020 року) про виклик свідків. При цьому, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні зазначених клопотань повивача, дотрималися та правильно застосували норм процесуального права.
У касаційній скарзі позивач також посилається на те, що заявлені ним свідки могли повідомити суду обставини, які б мали значення для правильного вирішення спору у цій справі, зокрема про фактичне місцезнаходження спірного майна, про використання відповідачем-2 спірного майна у власній господарській діяльності та відсутність у відповідача-2 іншого майна, а також зазначив про те, що свідок ОСОБА_7 могла підтвердити те, що належне позивачу обладнання та обладнання, вказане в акті приймання-передачі № 1 від 12 серпня 2019 року, є ідентичним.
Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій дослідили усі наявні в матеріалах справи докази, як окремо, так і у їх сукупності та за результатами їх оцінки дійшли висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що він є власником спірного рухомого майна, яке він просить витребувати у відповідача-1, та факт знаходження спірного рухомого майна у володінні відповідача-1, а також про те, що з наявних в матеріалах справи доказів не можливо ідентифікувати спірне рухоме майно, яке належить позивачу на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу № 10-08/10 від 10 серпня 2010 року та поставки № 08-05/КП-01/12 від 08 травня 2012 року, укладених з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Надстир'я» ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віва», з майном, що знаходиться у відповідача-1, яке позивач просить витребувати. Зазначені доводи позивача фактично зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності здійснення судом касаційної інстанції встановлення обставин справи, оцінки / переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції.
7.2. Щодо доводів про те, що суди попередніх інстанцій не вирішили клопотання позивача про витребування доказів.
Позивач у касаційній скарзі зазначив про те, що він в прохальній частині апеляційної скарги просив суд апеляційної інстанції вирішити його клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Л. С., яке він заявляв в суді першої інстанції. Однак, суд апеляційної інстанції не вирішив зазначене клопотання, в оскаржуваній постанові відсутнє рішення суду апеляційної інстанції стосовно суті цього клопотання.
Однак, Верховний Суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість цих доводів позивача.
Як вбачається з матеріалів справи позивач 17 січня 2024 року звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про витребування доказів від 17 січня 2024 року (вх. № 1705/24 від 18 січня 2024 року) (9-й том справи, а.с. 1 - 5), в якому просив витребувати у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Людмили Сергіївни копії документів, які стосуються кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року і його забезпечення та укладені між ТОВ «Віва» і АКІБ «Укрсиббанк» або видані ТОВ «Віва», а саме:
1) кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року, укладеного між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
2) додаткових угод до кредитного договору №11186682000 від 20.07.2007, укладених між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
3) договору застави майна від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628, укладеного між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк», посвідченого приватним нотаріусом Ковальчук Людмилою Сергіївною;
4) усіх актів опису майна, що передавалося в заставу згідно з договором від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628, укладених між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
5) усіх складських довідок ТОВ «Віва», які видавалися для формування актів опису майна, що передавалося в заставу згідно з договором застави майна від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628.
В обґрунтування цього клопотання позивач послався на те, що докази, які він просить витребувати, необхідні для доведення обґрунтованості позовних вимог та надання всебічної та об'єктивної оцінки висновку експерта № 25854/3398-3413. Вони не можуть бути самостійно отримані позивачем, оскільки позивач не є стороною кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року та договору застави майна від 20 липня 2007 року.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 08 березня 2024 року відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віва» про витребування доказів (вх. №1705/24 від 18 січня 2024 року), оскільки витребовувані позивачем документи є неналежними доказами, не стосуються предмету доказування у цій справі.
21 березня 2024 року до Господарського суду Львівської області надійшло клопотання позивача про долучення доказів (вх. 8071/2024 від 21 березня 2024 року) (9-й том справи, а.с. 194 - 197), у пункті 2 прохальної частини якого позивач просить витребувати у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Людмили Сергіївни копії документів, які стосуються кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року і його забезпечення та укладені між ТОВ «Віва» і АКІБ «Укрсиббанк» або видані ТОВ «Віва», а саме:
1) кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року, укладеного між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
2) додаткових угод до кредитного договору № 11186682000 від 20 липня 2007 року, укладених між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
3) договору застави майна від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628, укладеного між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк», посвідченого приватним нотаріусом Ковальчук Людмилою Сергіївною;
4) усіх актів опису майна, що передавалося в заставу згідно із договором від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628, укладених між ТОВ «Віва» та АКІБ «Укрсиббанк»;
5) усіх складських довідок ТОВ «Віва», які видавалися для формування актів опису майна, що передавалося в заставу згідно договору застави майна від 20 липня 2007 року, реєстраційний номер № 1628.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 01 квітня 2024 року розцінив клопотання позивача про долучення доказів (вх. №8071/24 від 21 березня 2024 року) в частині вимог, зазначених у пункті 2 прохальної частини клопотання, як клопотання про витребування доказів та залишив це клопотання без розгляду, оскільки позивач, ні перед призначенням судових експертиз у справі, ні під час розгляду клопотань експертів жодного разу не вказував про існування документів, які він просить витребувати та не клопотав про їх витребування, а повідомив вперше про існування цих доказів лише після надходження до суду висновків експертів, і такі дії позивача не відповідають вимогам добросовісності щодо своєчасного подання та неприховування доказів, як і не відповідають цим вимогам дії щодо повторного заявлення клопотання, яке вже вирішене судом згідно з ухвалою від 08 березня 2024 року.
Як встановив суд апеляційної інстанції та зазначив про це в оскаржуваній постанові позивач, оскаржуючи в апеляційному порядку рішення Господарського суду Львівської області від 09 травня 2024 року, в своїй апеляційній скарзі висловив незгоду з рядом ухвал суду першої інстанції, зокрема з ухвалами від 08 березня 2024 року та від 01 квітня 2024 року, та зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у витребуванні у приватного нотаріуса доказів.
Верховний Суд не бере до уваги доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про те, що в оскаржуваній постанові відсутні висновки суду апеляційної інстанції стосовно суті клопотання позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Л. С., яке він заявляв в суді першої інстанції, оскільки ці доводи спростовуються змістом самої оскаржуваної постанови. Як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції в описовій частині постанови зазначив короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи позивача, який подав апеляційну скаргу, зокрема зазначив про доводи позивача, що стосувалися оскарження ухвал Господарського суду Львівської області від 08 березня 2024 року та від 01 квітня 2024 року, постановлених за результатами розгляду клопотань позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.
Крім того, суд апеляційної інстанції за результатом розгляду зазначених доводів позивача (заявника апеляційної скарги) в частині оскаржуваних ухвал суду першої інстанції відхилив ці доводи, зазначивши в мотивувальній частині оскаржуваної постанови про те, що суд першої інстанції надав усім заявам та клопотанням позивача належну оцінку, про що йдеться у відповідних ухвалах місцевого господарського суду, а твердження позивача про процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, є безпідставними.
Наведеним спростовуються безпідставні твердження позивача, наведені у касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув ці його доводи.
При цьому, позивач у касаційній скарзі, посилаючись на необґрунтоване відхилення судами його клопотання про витребування у приватного нотаріуса доказів, не зазначає, в чому саме полягає необґрунтованість такого відхилення, які норми процесуального права були при цьому порушені судами.
З огляду на викладене доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, закріплених у пункті 4 частини п'ятої статті 13 та частині першій статті 89 Господарського процесуального кодексу України, про порушення судами визначених цим кодексом принципів доказування, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та необґрунтованими.
7.3. Щодо доводів про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини у цій справі на підставі недопустимого доказу: національного стандарту ДСТУ ГОСТ 2.610:2006, легальний примірник якого відсутній в матеріалах справи, не врахували те, що ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 не застосовуються до технічних паспортів на обладнання, виготовлене за кордоном (у даному випадку - на території рф) та дійшли помилкового висновку про те, що наданий позивачем суду дублікат паспорту на обладнання (на спірне рухоме майно) не відповідає вимогам до паспортів обладнання, встановленим зазначеним ДСТУ.
Однак, Верховний Суд вважє зазначенні доводи скаржника безпідставними з огляду на таке.
Такий стандарт доказування у господарському процесі, як допустимість доказів, закріплений у статті 77 Господарського процесуального кодексі України. Суть цього стандарту доказування полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексі України).
Відповідно до пункту 21 статті 1 Закону України «Про стандартизацію» стандартизація - діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.
Згідно з пунктом 20 статті 1 Закону України «Про стандартизацію» стандарт - нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.
Національний стандарт - стандарт, прийнятий національним органом стандартизації та доступний для широкого кола користувачів (пункт 13 статті 1 Закону України «Про стандартизацію»).
Законодавство України у сфері стандартизації складається з цього Закону, чинних міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у відповідній сфері (статті 3 Закону України «Про стандартизацію»).
Відповідно до статті 27 Закону України «Про стандартизацію» Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, вживає заходів щодо адаптації законодавства України у сфері стандартизації до законодавства Європейського Союзу.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, та національний орган стандартизації в межах своїх повноважень здійснюють співробітництво у зазначеній сфері з відповідними органами інших держав.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, представляє інтереси України в міжурядових організаціях стандартизації, укладає міжнародні договори України про співробітництво та проведення робіт у сфері стандартизації з такими організаціями та відповідними урядовими і міжурядовими органами інших держав відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України".
Національний орган стандартизації представляє інтереси України в міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, приймає рішення про приєднання до них, укладає договори про співробітництво та проведення робіт у сфері стандартизації з національними органами стандартизації інших держав.
Національний орган стандартизації вживає заходів щодо виконання зобов'язань, узятих за результатами участі в міжнародних та регіональних організаціях стандартизації.
У разі якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародних договорів.
13 березня 1992 року між урядами країн Азербайджана, білорусії, Вірменії, Казахстана, Киргизстана, Молдови, Таджикистана, Туркменистана, Узбекистана, України та російської федерації була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації.
Відповідно до статті 1 цієї Угоди сторони, маючи повну самостійність у питаннях формування і реалізації систем стандартизації, метрології і організації робіт цій галузі: використовують основні положення діючих систем стандартизації і метрології і розвивають їх відповідно до ринкової економіки, гармонізуючи з міжнародними нормами і правилами; визнають діючі стандарти "ГОСТ" як міждержавні; зберігають абревіатуру "ГОСТ" за новими міждержавними стандартами, передбачаючи гармонізацію їхніх вимог з міжнародними, регіональними і передовими національними стандартами; виконують роботи із сертифікації на основі загальних організаційно-методичних положень через створюваних урядами національні органи із сертифікації; визнають існуючі державні еталони одиниць фізичних величин як міждержавні; узгоджено вирішують правові, економічні й організаційні питання стандартизації, метрології і сертифікації, зокрема на основі двосторонніх або багатосторонніх договорів, програм і технічних проектів.
Наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2006 року № 372 були затверджені Правила виконання експлуатаційних документів (ГОСТ 2.610 -2006, IDТ) ДСТУ ГОСТ 2.610:2006. Цей національний стандарт відповідає ГОСТ 2.610-2006 «Единая система конструкторской документации. Правила выполнения эксплуатационных документов» (Єдина система конструкторської документації. Правила виконання експлуатаційних документів) та був виданий на підставі Угоди про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації» від 13 березня 1992 року, учасниками якої станом на дату виникнення спірних у цій справі правовідносин (12 серпня 2019 року - дату передачі спірного майна в статутний капітал відповідача-1) та станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі були Україна та рф.
03 травня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вихід з Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, вчиненої 13 березня 1992 року.
З огляду на викладене, враховуючи те, що національний стандарт ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 був виданий на підставі Угоди про проведення узгодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації від 13 березня 1992 року, учасниками якої станом на дату виникнення спірних у цій справі правовідносин та станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі були Україна та рф, цей національний стандарт відповідає міждержавному стандарту ГОСТ 2.610-2006, який був визнаний Україною за зазначеною Угодою, суди попередніх інстанцій правильно застосували при вирішення спору у цій справі національний стандарт ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 для оцінки відповідності наданих позивачем суду паспортів спірного обладнання вимогам, встановленим цим національним стандартом.
Жодних доводів та доказів в обґрунтування невідповідності національного стандарту ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 положенням міждержавного стандарту ГОСТ 2.610-2006, які б підтверджували неможливість застосування цього національного стандарту до технічних паспортів на обладнання, виготовлене на території рф, позивач у касаційній скарзі не навів та не надав.
Наведеним спростовуються безпідставні твердження скаржника про те, що національний стандарт ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 не застосовуються до технічних паспортів на обладнання, виготовлене на території рф.
Крім того, безпідставними є також і доводи позивача про те що суди попередніх інстанцій при вирішення спору у цій справі керувалися неналежним (нелегальним) примірником національного стандарту ДСТУ ГОСТ 2.610:2006, оскільки позивач не навів у касаційній скарзі жодних доводів в обґрунтування невідповідності примірника цього національного стандарту, яким керувалися суди попередніх інстанцій, офіційному тексту цього національного стандарту, отриманому з веб-сайту ДП «УкрНДНЦ», не надав жодних доказів в обґрунтування цих доводів.
Верховний Суд зазначає про те, що ці доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів у справі та встановлених фактичних обставин справи, позивач за рахунок цих доводів намагається домогтися повторного перегляду справи з повторною переоцінкою доказів.
З огляду на викладене доводи скаржника про те, що висновки судів ґрунтуються на підставі недопустимого доказу: ДСТУ ГОСТ 2.610:2006 є безпідставними, недоведеними та необґрунтованими, скаржник не довів допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права при формуванні висновків щодо невідповідності наданого позивачем суду дублікату паспорту на спірне обладнання вимогам до паспортів обладнання, встановленим національним стандартом ДСТУ ГОСТ 2.610:2006.
Решта доводів скаржника про те, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтується на припущеннях не підкріплена жодною підставою касаційного оскарження судових рішень, з огляду на що до уваги Верховним Судом не береться та не оцінюється.
Верховний Суд зазначає про те, що касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судами норм матеріального права, а тому, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не надає оцінку правильності їх застосування судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
З огляду на викладене, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги позивача та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних Рішення Господарського суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року у справі № 914/1179/20.
8. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на те, що наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 та пунктами 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження та є необґрунтованою, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року у справі № 914/1179/20.
9. Судові витрати.
Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Віва" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 серпня 2024 року у справі № 914/1179/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
В. Студенець