Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4473/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, місто Харків,
до Фізичної особи-підприємця Сафонової Євгенії Геннадіївни, місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Сафонової Євгенії Геннадіївни, про стягнення коштів у загальному розмірі 246 821,84 грн, з них: 138 168,15 грн - сума боргу з орендної плати за договором № 1946-Н від 16.09.2005 року, 22 399,59 грн - пеня, 3 973,27 грн - 3% річних, 7 533,63 грн - інфляційні втрати, 40 377,22 грн - сума боргу з податку на землю за договором № 18 від 16.09.2005 року, 5 482,40 грн - пеня, 1 691,34 грн - 3% річних, 2 033,49 грн - інфляційні втрати, 20 222,28 грн - сума боргу з відшкодування витрат на утримання будівлі за договором № 18 від 16.09.2005 року, 3 663,26 грн - пеня, 709,30 грн - 3% річних, 567,91 грн - інфляційні втрати.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4473/24. Розгляд справи № 922/4473/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0610216632500, ухвала суду від 17 грудня 2024 року є повернутою за датою 25.12.2024 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до пункту 5частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження фізичної особи-підприємця належить до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації фізичної особи-підприємця у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 17 грудня 2024 року, а саме до 09.01.2025 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, 16.09.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавцем), фізичною особою-підприємцем Сафоновою Євгенією Геннадіївною (орендарем) та університетом (балансоутримувачем) укладено договір оренди № 1946-Н на нежитлові приміщення в будівлі головного корпусу університету: приміщення буфету на 7-му поверсі хімічної сторони - 117,2 м, та частину приміщення коридору на 6-му поверсі хімічної сторони - 8,0 м?, загальною площею 125,2 м, розміщені за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 4 (далі - «Договір оренди»). Згідно з п. 10.1 договору оренди договір укладено на 11 місяців до 15.08.2006 включно. Строк дії договору оренди продовжувався додатковими угодами № 2, № 3, № 4, № 5, № 7, № 8, № 9, № 10, № 12, № 13, № 14, № 15, № 17, № 18, № 20. Відповідно до договору № 20 від 16.11.2021 договір оренди № 1946 від 16.09.2005 викладено у новій редакції. Згідно з п. 12.1 розділу І «Змінювані умови договору» (далі - змінювані умови) договору оренди (у редакції договору № 20 від 16.11.2021) строк договору оренди було продовжено до 11.05.2026. Відповідно до пункту 9.1 змінюваних умов договору оренди (у редакції договору № 20 від 16.11.2021) місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 15580,06 грн. Пунктом 16 змінюваних умов договору оренди (в редакції договору № 20 від 16.11.2021р.) встановлено, що орендна плата перераховується: балансоутримувачу 50% суми орендної плати, державному бюджету 50% суми орендної плати. Відповідно до пункту 3.3. незмінюваних умов договору оренди (в редакції договору № 20 від 16.11.2021) орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 змінюваних умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством) щомісяця до 15 числа поточного місяця - для орендарів, які отримали майно за результатами аукціону. Згідно з п. 3.7 незмінюваних умов договору оренди (в редакції договору № 20 від 16.11.2021) орендна плата, перерахована не своєчасно або в неповному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу). Відповідно до п. 3.8 незмінюваних умов договору оренди (в редакції договору № 20 від 16.11.2021) на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати. Крім того, на виконання пп. 9.2 та 6.5 договору оренди між фізичною особою-підприємцем Сафоновою Євгенією Геннадіївною та університетом 16 вересня 2005 року було укладено договір № 18 про відшкодування Орендарем земельного податку, вартості комунальних послуг та витрат на утримання будівлі, в якій орендується приміщення університету за договором оренди (далі - «Договір про відшкодування»). Пунктами 4.1, 4.2 договору № 18 визначено, що цей договір укладено на термін дії договору оренди № 1946-Н з 16.09.2005 до 15.08.2006 включно. Пролонгація договору відбувається, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору, шляхом обміну листами на строк, передбачений договором оренди приміщення. Відповідно до п. 2.1 договору № 18 Орендар зобов'язується щомісяця, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, відшкодовувати вартість отриманих комунальних послуг, теплопостачання в розмірі згідно розрахунку (додаток № 1). У разі зміни тарифів на комунальні послуги сплачувати з урахуванням нових тарифів з дня їх введення, без укладання додаткових угод, на підставі наданих Балансоутримувачем розрахунків.
Як зазначає позивач, університет неодноразово направляв листи на адресу відповідача з вимогою погашення заборгованості, що виникла на підставі договору оренди та договору № 18. Усі листи поверталися з поміткою пошти «за закінченням терміну зберігання». Загальна заборгованість відповідача, як зазначено у позові, складає 138 168,15 грн - сума боргу з орендної плати за договором № 1946-Н від 16.09.2005 року, 22 399,59 грн - пеня, 3 973,27 грн - 3% річних, 7 533,63 грн - інфляційні втрати, 40 377,22 грн - сума боргу з податку на землю за договором № 18 від 16.09.2005 року, 5 482,40 грн - пеня, 1 691,34 грн - 3% річних, 2 033,49 грн - інфляційні втрати, 20 222,28 грн - сума боргу з відшкодування витрат на утримання будівлі за договором № 18 від 16.09.2005 року, 3 663,26 грн - пеня, 709,30 грн - 3% річних, 567,91 грн - інфляційні втрати.
11.01.2024 університет звернувся до відповідача листом № 0614/1 з проханням звільнити орендоване майно та погасити заборгованість, що склалася перед університетом, а також підписати акт повернення з оренди орендованого майна. 12.02.2024 р. рекомендований лист з проектом акту повернення майна було повернуто оператором поштового зв'язку з поміткою «за закінченням терміну зберігання». Паралельно із цим університет звертався листами до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, яке є орендодавцем державного майна за договором оренди, з проханням вжити заходів для повернення нерухомого майна балансоутримувачу та погашення заборгованості орендаря перед університетом. 20.05.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернулося до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором оренди № 1946-Н та зобов'язання звільнити приміщення, за результатами розгляду якої Господарським судом Харківської області 15.07.2024 було прийнято рішення (справа № 922/1745/24), яким позов було повністю задоволено та стягнуто з фізичної особи-підприємця Сафонової Євгенії Геннадіївни заборгованість, яка склалася за договором оренди перед Державним бюджетом, а також зобов'язано фізичну особу-підприємця Сафонову Євгенію Геннадіївну звільнити державне майно за договором оренди. Таким чином, вищевказаним рішенням суду договір оренди було припинено. Разом з тим питання погашення заборгованості відповідача перед балансоутримувачем Господарським судом не розглядалося.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ТА ПОХІДНИХ ВИМОГ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначено позивачем та вбачається із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Байбак О.І.) від 15 липня 2024 року, яке набрало законної сили, у справі № 922/1745/24 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Фізичної особи-підприємця Сафонової Євгенії Геннадіївни. Підставою позову, зокрема, визначено договір оренди № 1946-Н від 16.09.2005 року, який є підставою позову і в цій справі (№ 922/4473/24).
Як вже встановлено судом у справі № 922/1745/24, 16.09.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, як орендодавцем та ФОП Сафоновою Євгенією Геннадіївною, як орендарем, укладено договір оренди № 1946-Н, відповідно до умов якого (п. 1.1.) орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення буфету на 7-му поверсі хімічної сторони - 117,2 м2 та частину приміщення коридору на 6-му поверсі хімічної сторони - 8,0 м2, загальною площею 125,2 м2, розміщені за адресою: м. Харків, пл. Свободи, буд. 4, що знаходяться на балансі Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (далі балансоутримувач). У подальшому до договору оренди між сторонами укладено двадцять додаткових угод, якими вносились зміни до вказаного договору.
Зокрема, договором № 20 договір оренди № 1946-Н викладено в новій редакції. За умовами даного договору в редакції названих змін, місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону 15580,00 грн без податку на додану вартість. Протокол електронного аукціону № LLP001-UA-20210922-78235 від 21.10.2021. Цей договір продовжено строком на 5 років, що діє з 11.05.2021 до 11.05.2026. Співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу 50 відсотків від суми орендної плати, державному бюджету 50 відсотків від суми орендної плати. Відповідно до змісту п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. На підставі п. 3.4 договору орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше, ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість. Згідно з п. 3.8 договору на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення нарахування орендної плати. За змістом п. 3.10 договору його припинення не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності). На виконання умов договору позивач актом приймання-передачі орендованого майна б/н від 16.09.2005 передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення, визначені умовами договору.
Позивачем в межах справи № 922/4473/24 заявлено до стягнення заборгованість з орендної плати за період з лютого 2023 року по липень 2024 року.
Перевіривши наданий розрахунок, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення 138 168,15 грн суми боргу з орендної плати за договором № 1946-Н від 16.09.2005 року.
Крім того, визначаючи розмір основної заборгованості за Договором, судом перевірено правомірність нарахування похідних вимог.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Позивачем заявлено до стягнення 3 973,27 грн - 3% річних та 7 533,63 грн - інфляційних втрат.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі № 910/18557/20, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 3% річних у сумі 3 973,27 грн - 3% річних, 7 533,63 грн - інфляційних втрат.
Також, позивачем заявлено до стягнення 22 399,59 грн пені.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3.8 незмінюваних умов договору оренди (в редакції договору № 20 від 16.11.2021) на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме у сумі 22 399,59 грн.
З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означені вище суми не були оплачені.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ТА ПОХІДНИХ ВИМОГ
На виконання пп. 9.2 та 6.5 договору оренди між фізичною особою-підприємцем Сафоновою Євгенією Геннадіївною та університетом 16 вересня 2005 року було укладено договір № 18 про відшкодування Орендарем земельного податку, вартості комунальних послуг та витрат на утримання будівлі, в якій орендується приміщення університету за договором оренди. Пунктами 4.1, 4.2 Договору про відшкодування визначено, що цей договір укладено на термін дії договору оренди № 1946-Н з 16.09.2005 до 15.08.2006 включно. Пролонгація договору відбувається, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору, шляхом обміну листами на строк, передбачений договором оренди приміщення. Відповідно до п. 2.1 Договору про відшкодування Орендар зобов'язується щомісяця, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, відшкодовувати вартість отриманих комунальних послуг, теплопостачання в розмірі згідно розрахунку (додаток № 1). У разі зміни тарифів на комунальні послуги сплачувати з урахуванням нових тарифів з дня їх введення, без укладання додаткових угод, на підставі наданих Балансоутримувачем розрахунків. Згідно з п. 2.2 Договору про відшкодування Орендар зобов'язується щомісяця, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, відшкодовувати Балансоутримувачу земельний податок, пропорційно долі приміщення, яке знаходиться в оренді, в розмірі 220,22 грн згідно розрахунку (додаток № 2). У разі зміни ставок чи коефіцієнтів земельного податку компенсувати його з урахуванням нових ставок чи коефіцієнтів з дня введення їх згідно нового розрахунку, без укладання додаткових угод. Відповідно до п. 2.3 Договору про відшкодування Орендар зобов'язується щомісяця, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, відшкодовувати Балансоутримувачу витрати на вивіз твердих побутових відходів в розмірі 15,00 грн та витрати на утримання будівлі, в якій орендується приміщення, в розмірі 505,00 грн. Додатковою угодою № 1 були внесені зміни до п. 2.3 Договору про відшкодування, згідно з якими слова «витрати на утримання будівлі, в якій орендується приміщення, в розмірі 505,00 грн» були замінені словами «витрати на утримання будівлі, в якій орендується приміщення, згідно з розрахунку, що додається (додаток № 3)». Згідно з п. 3.1 Договору про відшкодування при несвоєчасному внесенні плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Позивачем заявлено до стягнення 40 377,22 грн - сума боргу з податку на землю за договором № 18 від 16.09.2005 року, а також похідні вимоги до цієї вимоги, а саме 5 482,40 грн - пеня, 1 691,34 грн - 3% річних, 2 033,49 грн - інфляційні втрати.
Також, позивачем заявлено 20 222,28 грн - сума боргу з відшкодування витрат на утримання будівлі за договором № 18 від 16.09.2005 року, 3 663,26 грн - пеня, 709,30 грн - 3% річних, 567,91 грн - інфляційні втрати.
Здійснивши перевірку нарахованої основної суми заборгованості за Договором про відшкодування, а також похідних вимог, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а отже стягнення 40 377,22 грн - сума боргу з податку на землю за договором № 18 від 16.09.2005 року, 5 482,40 грн - пеня, 1 691,34 грн - 3% річних, 2 033,49 грн - інфляційні втрати, 20 222,28 грн - сума боргу з відшкодування витрат на утримання будівлі за договором № 18 від 16.09.2005 року, 3 663,26 грн - пеня, 709,30 грн - 3% річних, 567,91 грн - інфляційні втрати.
З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означені вище суми не були оплачені.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сафонової Євгенії Геннадіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61022, місто Харків, майдан Свободи, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02071205) суму боргу з орендної плати за договором № 1946-Н від 16.09.2005 у розмірі 138 168,15 грн, пеню у розмірі 22 399,59 грн, 3% річних у розмірі 3 973,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 533,63 грн, суму боргу з податку на землю за договором № 18 від 16.09.2005 у розмірі 40 377,22 грн, пеню у розмірі 5 482,40 грн, 3% річних у розмірі 1 691,34 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 033,49 грн, суму боргу з відшкодування витрат на утримання будівлі за договором № 18 від 16.09.2005 у розмірі 20 222,28 грн, пеню у розмірі 3 663,26 грн, 3% річних у розмірі 709,30 грн та інфляційні втрати у розмірі 567,91 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 961,86 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "12" лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко