Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
11.02.2025м. ХарківСправа № 922/4149/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12/1)
про стягнення коштів, розірвання договору,зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сім Груп Есет Менеджмент», в якій просить суд:
1. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 7433 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525).
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземною підвуличному пішохідному переході біля станції метро “Історичний музей», розташоване за адресою: м. Харків, м-н Конституції, 17-М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) 38 891,06 грн за Договором оренди нерухомого майна № 7433 від 30.01.2020, з яких:
- 26 601,36 грн - орендна плата за період 21.01.2021 - 30.10.2024;
- 12 289,70 грн - пеня за період 21.01.2021 - 30.10.2024.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) судові витрати у сумі 17 029,70 грн, з яких
- 7 267,20 грн - судовий збір;
- 9 762,50 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4149/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання 18 грудня 2024 року об 11:00.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2024 заяву представника позивача про розгляд справи без участі представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено частково, а саме в підготовчому засіданні 18.12.2024. Підготовче засідання відкладено на 14 січня 2025 року об 11:30.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 заяву представника позивача 09.01.2025 про проведення підготовчого засідання без участі представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Документ сформований в системі "Електронний суд" 08.01.2025, вх.№ 502/25) задоволено. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11 лютого 2025 року об 11:00.
16.01.2025 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи по суті без участі представника позивача (Документ сформований в системі «Електронний суд» 15.01.2025, вх.№ 1152/25).
У судове засідання, призначене на 11.02.2025 об 11:00, представник позивача не з'явився.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе задовольнити заяву позивача про розгляд справи без його участі, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 42 ГПК України, є правом учасника справи, а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання позивача судом не визнавалась.
Відповідач у судове засідання 11.02.2025 не з'явився.
Копія ухвали від 14.01.2025 направлялась відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві, що кореспондується із даними, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та отримана представником відповідача 20.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
У судовому засіданні 11.02.2025 судом підписано скорочене рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2020 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (Орендар) укладено Договір оренди №7433 (далі - Договір).
Відповідно до абз. 1, 3 п.1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземному підвуличному пішохідному переході біля станції метро "Історичний музей" (далі - Майно), розташоване за адресою: м. Харків, Конституції майдан, 17-М та знаходиться на балансі КП «Підземне місто» (далі - Балансоутримувач).
Право на оренду цього Майна отримано орендарем на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №7 від 11.01.2020 «Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об'єкти оренди».
Майно передається в оренду з метою використання: розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (п. 1.2. Договору).
Набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна (п.2.1.Договору).
Передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада м. Харкова, а Орендар користується ним протягом строку дії договору оренди (п. 2.2. Договору).
Пунктом 2.3. Договору визначено, що у разі припинення цього Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві Майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений у листі про непролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі,
Згідно з п. 3.1. Договору вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і становить 123 800,00 грн станом на 14.11.2019.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропозиції її розподілу (далі - Методика)/Додаток №2 до Положення про оренду майна територіальної громади м.Харкова, затвердженого рішенням сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017. Базова орендна плата становить 824,51 грн. без ПДВ за грудень 2019. Ставка орендної плати становить 8% (п. 3.2. Договору).
Нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання- передачі (п. 3.3. Договору).
Нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі Майна або з моменту припинення Договору відповідно до п.10.6 (п. 3.4. Договору).
Орендна плата за орендоване Майно сплачується Орендарем щомісяця за попередній місяць до 20-го числа поточного місяця (п. 3.5. Договору).
Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (п. 3.6. Договору).
Орендна плата перераховується:
- 30% на поточний рахунок Балансоутримувача;
- 70% до бюджету (п. 3.7. Договору).
Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадку зміни Методики її розрахунку, централізованих цін і тарифів, затверджених у встановленому порядку, які безпосередньо впливають на розрахунок орендної плати та в інших випадках, передбачених законодавством (п. 3.8. Договору).
Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь Орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійному облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (включаючи день проплати) (п. 3.10. Договору).
Відповідно до пунктів 4.4., 4.5. Договору Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі) та здійснювати звірку розрахунків орендної плати із Орендодавцем не менш ніж один раз в квартал шляхом підписання акту звірки.
Пунктом 4.11. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору, Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахування нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря.
Пунктом 7.1. Договору оренди визначено, що Орендодавець має право відмовитися від цього Договору і вимагати повернення Майна, що передане в оренду, якщо Орендар, зокрема, не вносить оренду плату протягом трьох місяців.
Підпунктами 4 та 5 пункту 7.2. Договору передбачено, що Орендодавець має право вимагати розірвання цього Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі та якщо Орендар не виконує п.п. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.14, 4.15, 4.16, 4.18, 4.20.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п. 9.1. Договору).
Цей Договір діє з 30 січня 2020 року до 30 січня 2025 року (п. 10.1. Договору).
Зміни та доповнення, що вносяться до договору оренди, розглядаються сторонами протягом 20 днів і оформлюються додатковими угодами або договорами про внесення змін, які нотаріально посвідчуються та є невід'ємними частинами цього Договору (п. 10.2. Договору).
Договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду, суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору (п. 10.3. Договору).
Пунктом 10.5. Договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору протягом 30 днів після закінчення його строку Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна (Додаток №1) від 30.01.2020, начальник Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Солошкін В.М. передав, а директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» Ткачов Є.Ю. прийняв в орендне користування нерухоме майно - частину у підземному підвуличному пішохідному переході біля станції метро "Історичний музей" загальною площею 2,40 кв.м, розташоване за адресою: м. Харків, Конституції майдан, 17-М.
КП "Підземне місто" Харківської міської ради в особі директора Гануса О.А. погодило договір оренди №7433, посвідчений 30.01.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Качур А.В. 30.01.2020, за реєстровим №167.
Додатковою угодою до договору оренди №7433 від 30.01.2020 сторони погодили на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 30.06.2022 №259 "Про внесення змін в договори оренди", приймаючи до уваги звернення КП "Харківський метрополітен" (вх.№2754 від 04.07.2022), в зв'язку зі зміною балансоутримувача об'єкту оренди, сторони прийшли згоди внести зміни до договору оренди №7433 від 30.01.2020, а саме: "Балансоутримувачем об'єкту оренди вважати - Комунальне підприємство "Харківський метрополітен"". Сторони домовились про те, що ця додаткова угода набуває чинності з 01.06.2022 згідно зі ст.631 ЦК України.
Як стверджує позивач, відповідачем належним чином не виконано обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 26 601,36 грн.
На підтвердження зазначеного позивач надав реєстр платежів, а також розрахунок заборгованості по Договору №7433 від 30.01.2020.
В матеріалах справи наявний лист за вих.№3456 від 20.05.2024 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, згідно якого позивач вимагав від відповідача впродовж 10-ти календарних днів сплатити заборгованість, з доказами направлення вказаного листа на адресу відповідача.
Як стверджує позивач, сума заборгованості у розмірі 26 601,36 грн залишається несплаченою відповідачем, що спричиняє збитки до місцевого бюджету. У зв'язку із зазначеним позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 12 289,70 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення позивачем до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою договір оренди №7433 від 30.01.2020 є договором найму (оренди), згідно з яким, за приписами статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із частиною першою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відносини сторін даного договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на дату укладання Договору), який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна, та відповідно до частин 1,2 ст. 1 регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
За змістом статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Аналогічні за змістом підстави визначені ст. 291 ГК України.
27.12.2019 набув чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019, який згідно п.1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020. При цьому, згідно п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 із наступними змінами з дня введення в дію Закону №157-IX визнано таким, що втрачає чинність.
Відповідно до преамбули Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019 цей Закон визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна. майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019, визначено, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019 визначено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Орендна плата визначається за результатами аукціону.
У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.
У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженого рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 року №755/17, зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з рішенням Харківської міської ради 22 сесії 7 скликання від 17.10.2018 року №1252/18) (http://kharkiv.rocks/reestr/672946) (надалі «Методика») передбачено, що перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати визначається розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку за такою формулою:
Опл.міс = Опл./12 х Ід.о х Ім,
де Опл.міс - розмір орендної плати за місяць, грн.;
Опл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, грн.;
Ід.о - індекс інфляції за період з дати проведення оцінки вартості майна до базового місяця розрахунку орендної плати;
Ім - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати.
Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди.
В той же час, розмір річної орендної плати визначається відповідно до положень п.7 Методики, згідно якого: у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 8 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою:
Опл = (Вп х Сор)/100;
де Опл - розмір річної орендної плати, грн.;
Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення оцінки, грн.;
Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2 до Методики.
Укладаючи Договір оренди №7433 від 30.01.2020, відповідач зобов'язався сплачувати орендні платежі за орендоване нежитлове приміщення перераховуючи орендну плату щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця до бюджету (п. 3.5., 3.7. Договору).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як було встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не виконував взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати у строки та у розмірі, погоджені сторонами в Договорі, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати перед позивачем за період з 21.01.2021 по 30.10.2024 року у розмірі 26 601,36 грн.
Вказана заборгованість підтверджується реєстром платежів та розрахунком позивача суми заборгованості відповідача з орендної плати по Договору №7433 від 30.01.2020 за період з січня 2020 року по жовтень 2024 року.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості з орендної плати по Договору за відповідний період матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність заборгованості з орендної плати за період з 21.01.2021 по 30.10.2024 року у розмірі 26 601,36 грн перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду приміщення у розмірі 26 601,36 грн є обґрунтованими, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 289,70 грн.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 3.10. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь Орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
У разі прострочення Орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано (п. 7.3. Договору).
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, судом встановлено, що розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо розірвання Договору оренди №7433 від 30.01.2020, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору - ст. 611 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це створює неможливість для другої сторони досягнення цілей договору, у даному випадку своєчасного надходження коштів за оренду майна на рахунок позивача.
Так, сторони у п. 7.1. Договору погодили, що Орендодавець має право відмовитися від цього Договору і вимагати повернення Майна, що передане в оренду, якщо Орендар, зокрема, не вносить оренду плату протягом трьох місяців підряд.
Підпунктами 4 та 5 пункту 7.2. Договору передбачено, що Орендодавець має право вимагати розірвання цього Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі та у разі, якщо Орендар не виконує п.п. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.14, 4.15, 4.16, 4.18, 4.20.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору не сплачував орендні платежі за орендоване нежитлове приміщення, на підставі чого у останнього утворилась заборгованість, яка складає 26 601,36 грн.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявність заборгованості відповідача з орендних платежів за орендоване нежитлове приміщення за період 21.01.2021 - 30.10.2024 у розмірі 26 601,36 грн, що є істотним порушення умов Договору, позовна вимога про розірвання Договору оренди №7433 від 30.01.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Правові наслідки припинення договору оренди визначені в ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Разом з цим, пунктом 4.11. Договору сторонами передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору, Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря.
За змістом ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У зв'язку з розірванням Договору оренди №7433 від 30.01.2020 правові підстави для зайняття відповідачем орендованих приміщень відсутні.
Беручи до уваги вищезазначене, враховуючи розірвання Договору оренди №7433 від 30.01.2020, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземною підвуличному пішохідному переході біля станції метро «Історичний музей», розташоване за адресою: м. Харків, Конституції майдан, 17-М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Також суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Суд також враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").
Представником позивача до матеріалів справи долучено Договір про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023, укладений позивачем із Адвокатським бюро "Антона Новакова".
Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього Договору надати Позивачу послуги, зазначені в п.п. 1.2., 1.3. Договору, а Позивач прийняти і оплатити ці послуги.
Згідно з п. 1.3. Договору послуги, що надаються за цим Договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (п. 1.3.1 Договору), а також підготовку, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (п. 1.3.2. Договору).
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що послуги надаються виключно після одержання письмових заявок Позивача, в яких будуть зазначені конкретні завдання, строк їх виконання та інші необхідні дані (надалі Заявка).
Згідно з п. 3.1. Договору ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 № 13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що на 01.01.2024 дорівнює 1 775,00 грн без ПДВ.
Позивачем надано Адвокатському бюро «Антона Новакова» заявку №7324 від 03.10.2024, згідно з якою позивач просить Адвокатське бюро «Антона Новакова» здійснити заходи щодо розірвання договору оренди, повернення орендованого майна та стягнення заборгованості з орендної плати та пені в судовому порядку.
На підставі вищевикладеного, в межах Договору Адвокатським бюро «Антона Новакова» було надано Позивачу правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності) у вигляді підготовки для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів згідно заявки №7324 від 03.10.2024 вартістю 9762,50 грн, що підтверджується Актом здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 33 від 11 листопада 2024 року.
Правова допомога позивачу в даній справі надавалась адвокатом Батогом В.В. на підставі ордеру серії АХ № 1178659 від 15.03.2024, ордеру серії АХ № 1229307 від 02.01.2025, виданих Адвокатським бюро "Антона Новакова".
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9762,50 грн.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Суд констатує, що надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на пiдготовку для подання до суду позовної заяви та вiдповiдних матерiалiв (додаткiв) у розмірі 9 762,50 грн, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо зменшення суми судових витрат, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України, прийшов до висновку покласти всі витрати позивача на підготовку для подання до суду позовної заяви в заявленій сумі на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 7433 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525).
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код ЄДРПОУ: 40300525) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземному підвуличному пішохідному переході біля станції метро “Історичний музей», розташоване за адресою: м. Харків, м-н Конституції, 17-М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12/1, код ЄДРПОУ: 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ: 14095412) заборгованість по орендній платі за період 21.01.2021 - 30.10.2024 за Договором оренди нерухомого майна № 7433 від 30.01.2020 у розмірі 26 601,36 грн, пеню за період 21.01.2021 - 30.10.2024 у розмірі 12 289,70 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІМ ГРУП ЕСЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12/1, код ЄДРПОУ: 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ: 14095412) судовий збір у розмірі 7 267,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 762,50 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ: 14095412).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Груп Есет Менеджмент» (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, буд. 12/1, код ЄДРПОУ: 40300525).
Повне рішення складено "12" лютого 2025 р.
Суддя О.О. Присяжнюк