05.02.2025 Справа № 914/2475/24
м. Львів
За позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , м. Львів
про стягнення 125 119,22 грн
Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА
Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ
Представники сторін:
від позивача: Трофимчук О.В.
від відповідача: Оприско М.В.
Суть спору: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію за період з 01.11.2022 по 30.06.2024 р в розмірі 125119,22 грн, з яких 116481,50 грн основного боргу, 1389,72 грн пені, 5220,57 грн індексу інфляції та 2027,43 грн 3% річних.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судового засідання, зокрема 08.01.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 05.02.2025.
В судове засідання 05.02.2025 з'явилися представники сторін, надали пояснення щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі (вх.№593/25 від 08.01.2025 року).
Відповідач в обґрунтування заяви вказує, що позов у цій справі не стосується господарських правовідносин, а дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, виходячи із наступного. Згідно з Інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру речових прав, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 площею 749,4 кв.м. належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_1 , яка не здійснює у зазначеному приміщенні жодної господарської діяльності. Натомість дане нежитлове приміщення передане в оренду саме орендодавцем - фізичною особою ОСОБА_1 , а не фізичною особою-підприємцем. Також відповідач звертає увагу, що всі розрахунки, листування та інші складені позивачем документи щодо приміщення по АДРЕСА_1 площею 749,4 кв.м. адресовані також фізичній особі ОСОБА_1 , а не фізичній особі-підприємцю. На основі наведеного представник відповідача просить закрити провадження у справі.
Позивач письмових пояснень чи заперечень не подав, представниця позивача в судовому засіданні 05.02.2025 щодо вказаної заяви заперечувала усно, зазначила, що статус фізичної особи-підприємця відповідачки не припинено, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед видів діяльності зазначено надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, відтак на думку позивача відповідно до судової практики справа має розглядатися в господарському суді.
Розглянувши заяву відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає таке.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Згідно ст.ст. 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч.1 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст.20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18).
Разом з тим відповідно до частини першої ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У відповідності до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Суд враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц та від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.
Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію за період з 01.11.2022 по 30.06.2024 р в розмірі 125 119,22 грн, з яких 116 481,50 грн основного боргу, 1389,72 грн пені, 5 220,57 грн індексу інфляції та 2 027,43 грн 3% річних, при цьому вказує про відсутність договірних відносин.
Суд зазначає, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень площею 749,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
З долученого витягу також встановлено, що 17.12.2020 року зареєстровано право користування (найму оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами їх окремими частинами. Орендарем зазначено ПП «Мережа-Сервіс-Львів», орендодавцем зазначено ОСОБА_1 як фізичну особу.
Представник відповідача вказує, що Договір оренди було укладено ОСОБА_1 як фізичною особою, та звертає увагу на відмінність між договорами які укладаються фізичною особою та фізичною особою - підприємцем.
В доданих позивачем документах, а саме Рахунках за послугу з постачання теплової енергії та гарячої води платником вказано ОСОБА_1 (як фізичну особу, а не як ФОП), надсилалися такі рахунки на ім'я ОСОБА_1 як фізичної особи, також лист від 31.07.2024 року та Акт звіряння адресований ОСОБА_1 як фізичній особі.
Також варто зазначити, що в Актах-приписах щодо адреси АДРЕСА_1 , які долучив позивач користувачами зазначено маг. «Близенько», маг. «Чарка до свята».
Відтак, докази використання відповідачкою спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності та в межах правовідносин сторін у матеріалах справи відсутні.
Щодо посилання представниці позивача на постанови Верховного суду, суд вказує, що такі не є релевантними до вказаних правовідносин.
Якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19).
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Зважаючи на вказане, суд роз'яснює позивачу, відповідно до частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, що розгляд даної справи відноситься до цивільної юрисдикції.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, 234 ГПК України, суд -
1. Закрити провадження у справі №914/2475/24 за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 125 119,22 грн.
2. Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.254-257 ГПК України.
Суддя Щигельська О.І.