ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2025Справа № 910/4980/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/4980/24
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21»
про стягнення 12907,23 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21» (далі - відповідач) про стягнення 12907,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.140892 від 07.08.2019 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4980/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У вступній частині позовної заяви позивачем було зазначено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за умовами частини 3 статті 50 Господарського процесуального кодексу України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Отже, з аналізу положень вищенаведених статей вбачається, що суд розглядаючи клопотання про залучення третіх осіб, у кожному конкретному випадку повинен встановити чи може рішення у справі вплинути на права і обов'язки таких осіб, при цьому, за необхідності, суд може залучити третіх осіб у справу з власної ініціативи, якщо встановить, що рішення у справі впливатиме на їх права та обов'язки.
У даному випадку, позивач зазначаючи у вступній частині позовної заяви третіх осіб, не наводить будь-яких доводів та аргументів щодо доцільності їх залучення у справу, як і не зазначає яким чином рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов'язки, водночас суд при оцінці спірних правовідносин, предмету та підстав позову, не встановив підстав для їх залучення.
При цьому, суд наголошує, що зазначення певних осіб як третіх осіб лише у вступній частині позовної заяви не вважається заявою про залучення третіх осіб, у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, яка підлягає розгляду судом.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.05.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7.
З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 була отримана відповідачем - 20.05.2024.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім, відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
07.08.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спайс Ленд», як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.140892 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 21.08.2019 по 20.08.2020.
18.05.2020 року приблизно о 11 год. 05 хв. в м. Києва на пл. Амурській відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 , а саме: ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 при перестроюванні не надав переваги в русі автомобілю, що рухався в попутному напрямку, по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував під керуванням ОСОБА_2 , у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.06.2020 у справі №752/10172/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
18.05.2020 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування на рахунок - СТО.
Згідно рахунків, виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм-Авто», №74-20-05-18 від 18.05.2020 та №88-20-06-15 від 15.06.2020 загальна вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 44863,01 грн.
13.11.2020 року позивачем був складений та підписаний страховий акт №UA2020051800024/L01/02, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 43433,06 грн.
На підставі складеного страхового акту №UA2020051800024/L01/02 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.140892 від 07.08.2019, перерахував на рахунок СТО - ТОВ «Прайм-Авто» суму страхового відшкодування в розмірі 43433,06 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512,514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що транспортний засіб марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «Nissan Almera Classic», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21» на підставі права власності та знаходився під керуванням ОСОБА_1 , який станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, що встановлено Голосіївським районним судом м. Києва під час розгляду справи №752/10172/20.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З аналізу наведених норм права вбачається, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку та повинна бути відшкодована Товариством з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21», як роботодавцем винної у вчиненні ДТП особи.
При цьому, судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АО6652599, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 », номер кузова НОМЕР_3 , який був діючим на момент ДТП - 18.05.2020.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації автомобіля марки «Daf», державний номерний знак НОМЕР_2 », номер кузова НОМЕР_3 , була застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 Цивільного кодексу України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
При цьому, за приписами п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У той же час, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, треті особи, як страховики відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюють відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та за мінусом франшизи, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Під час розгляду справи встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, визначеного полісом №АО6652599 розмірів лімітів відповідальності та франшизи, було прийнято рішення про сплату на рахунок позивача страхового відшкодування в загальному розмірі 30525,83 грн, що підтверджується довідкою ПАТ «СК «ПЗУ Україна» про надходження коштів від ПАТ «НАСК «Оранта» по страховій справі №228291, договір №АМ.140892.
Отже, різниця між завданою шкодою (43433,06 грн) та страховим відшкодуванням (30523,83 грн) складає 12907,23 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, зважаючи на вимоги статті 1194 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), суд прийшов до висновку про наявність у відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи, у відповідності до приписів статті 1172 Цивільного кодексу України обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму, яка є різницею між фактичним розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням, в сумі 12907,23 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 14, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21» про стягнення 12907,23 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буддизайн-21» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7; ідентифікаційний код 24093124) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40) страхове відшкодування у розмірі 12907 (дванадцять тисяч дев'ятсот сім) грн 23 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2025.
СуддяТ.В. Васильченко