номер провадження справи 9/197/24
04.02.2025 Справа № 908/2920/24
м.Запоріжжя
За позовом: Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄД», м. Запоріжжя
про стягнення суми 3239221,48 грн.
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Лисенко К.Д.
За участю представників:
від позивача: Дорошенко К.В.;
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Запорізької міської ради про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄД» доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 29.11.2017 по 30.05.2024 в розмірі 3239221,48 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 05.11.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2920/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 11.11.2024 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.11.2024, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №908/2920/24 (номер провадження 9/197/24). Постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.12.2024. Ухвалою від 19.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на п'ятнадцять днів та відкладено підготовче засідання. Ухвалою суду від 21.01.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.02.2025.
04.02.2025 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які підтримані позивачем у повному обсязі та мотивовані тим, що після закінчення строку дії договору оренди землі № 201406000100254 від 18.06.2014 ТОВ «ВЄД» використовувало земельну ділянку комунальної форми власності: кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, площею 1,0600 га, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 46, без оформлення правовстановлюючих документів, що посвідчують право оренди (користування). Оскільки відповідач користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України повинен відшкодувати Запорізькій міській раді недоотримані доходи у вигляді безпідставно збереженої орендної плати. Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком за період з 29.11.2017 по 30.05.2024 розмір недоотриманих доходів, який заявлено позивачем до стягнення складає 3239221,48 грн. Позов обґрунтовано ст.ст. 11, 16, 526, 632, 1212, 1214 ЦК України, нормами Земельного кодексу України, Податкового кодексу України та Закону України «Про оренду землі».
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про причини неявки суду не повідомляв; правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов не надав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду також не надходило.
Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
З положень ч. 4 ст. 89 ЦК України слідує, що до єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до відомостей (витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄД», є: 69124, м. Запоріжжя, Хортицьке шосе, буд. 46.
Ухвали суду по даній справі, які направлялись ТОВ «ВЄД» на його зареєстровану адресу місцезнаходження відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, були повернуті підприємством поштового зв'язку до господарського суду без їх вручення адресату, з відмітками: «за закінченням терміну зберігання».
Суд зазначає, що відповідач у даній справі є юридичною особою, на яку відповідно до положень статті 4, частини 1, пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо місцезнаходження юридичної особи та які відповідно до положень статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 916/939/15-г.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Зі змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, за відсутністю відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
18.06.2014 року між Запорізькою міською радою (Орендодавець, позивач у справі) та
Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄД» (Орендар, відповідач у справі) був укладений договір оренди землі № 201406000100254 (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець, відповідно до рішення двадцять восьмої сесії шостого скликання Запорізької міської ради від 28 листопада 2012р. № 96/10 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,0600 га, кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, Хортицьке шосе, 46, для розташування тимчасового ринку (функціональне призначення). Цільове призначення: землі комерційного та іншого використання. Земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: будівлі і забудови орендаря; земельна ділянка передається в оренду разом з будівлями і забудовами орендаря (п.п. 1, 2, 3, 4, 5, 18 Договору).
Вищевказана земельна ділянка була передана орендодавцем у користування орендарю по Акту приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
В пункті 6 Договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11949062 грн 00 коп. в цінах 2012 року.
Відповідно до п. 12 Договору, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі 358471 грн 86 коп., що складає три відсотки нормативної грошової оцінки в цінах 2014 року.
Згідно з пунктом 11 Договір був укладений до 28 листопада 2017 року.
За змістом п. 37 Договору, його дія припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (п.п. 37.1).
В пункті 34 Договору оренди землі встановлені обов'язки Орендаря, зокрема визначено, що Орендар зобов'язаний після закінчення строку договору оренди землі, договір поновити або повернути земельну ділянку Орендодавцю за його вимогою в належному стані в порядку встановленому Договором.
До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.07.2014 внесено за №6563173 про державну реєстрацію права оренди ТОВ «ВЄД» на земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, площею 1,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди землі №201406000100254 від 18.06.2014 зі строком дії до 28.11.2017, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №399724052, сформованою 17.10.2024.
Як зазначив позивач у позовній заяві, з дати закінчення строку дії договору оренди землі № 201406000100254 від 18.06.2014, у відповідача виник обов'язок подовжити строк дії договору оренди землі, шляхом укладення відповідної додаткової угоди або укласти новий договір оренди та зареєструвати на підставі цього право оренди. Однак додаткова угода щодо продовження строку дії вказаного договору, як і новий договір оренди, сторонами не укладалися, що свідчить про безпідставне використання ТОВ «ВЄД» земельної ділянки комунальної форми власності з 29.11.2017 по 30.05.2024 без правовстановлюючих документів, що посвідчує право оренди (користування). Протягом заявленого періоду відповідач здійснював плату за користування земельною ділянкою, але не в повному обсязі.
Запорізькою міською радою здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «ВЄД» земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 29.11.2017 по 30.05.2024, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, загальний розмір яких становить 3 239 221,48 грн.
З метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача була направлена вимога від 14.10.2024 № 01/02-11/2280 з вимогою невідкладно сплатити суму безпідставно збереженої плати за землю, яка утворилась за період з 29.11.2017 по 30.05.2024.
Нездійснення відповідачем оплати за фактичне користування земельною ділянкою стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/2920/24.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статей 80, 83 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.
Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом статей 122, 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Частиною 11 ст. 120 Земельного кодексу України визначено: якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
За приписами ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі», об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
За змістом ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Як встановлено судом вище, Договір оренди землі між Запорізькою міською радою та ТОВ «ВЄД» на користування земельною ділянкою кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, загальною площею 1,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що надавалась у користування орендарю для розташування належного йому нерухомого майна, був укладений строком до 28.11.2017. Отже дія зазначеного Договору була припинена у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений. Доказів продовження (поновлення) строку дії вказаного Договору матеріали справи не містять.
При цьому, згідно з наданою позивачем в матеріали справи копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №399724052 (дата формування довідки 17.10.2024), за ТОВ «ВЄД, код ЄДРПОУ 19267645, зареєстровані права приватної власності на низку об'єктів нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, Хортицьке шосе, 46.
Отже, після закінчення строку дії Договору оренди землі, відповідач - ТОВ «ВЄД» продовжував бути власником нерухомого майна, яке на ній розташоване, однак в порушення умов п. 34 Договору оренди землі не поновив вищевказаний Договір оренди землі після закінчення строку, на який його було укладено. Докази протилежного матеріали справи не містять.
Таким чином, починаючи з 29.11.2017 ТОВ «ВЄД» користувалося земельною ділянкою з кадастровим 2310100000:06:001:0078, загальною площею 1,0600 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без оформлення правовстановлюючого документу.
Згідно з листом Головного управління ДПС у Запорізькій області № 8751/5/08-01-04-07 від 27.07.2024, копія якого додана до позовної заяви, надано інформацію щодо нарахування та сплати ТОВ «ВЄД» орендної плати, в т.ч. за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078, площею 1,06 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 2017 по 2024 рік. Повідомлено, що відповідно до наданих податкових декларацій з орендної плати за землю ТОВ «ВЄД» нараховано річну орендну плату по вказаній земельній ділянці: за 2017 рік - 680094,97 грн, за 2018 рік - 720900,67 грн, за 2019 рік - 680094,97 грн, за 2020 рік - 623420,39 грн, за 2021 рік - 680094,97 грн, за 2022 рік - 187026,12 грн, за 2023 рік - не нараховано, за 2024 рік - не нараховано; вказано суми сплаченої орендної плати за відповідні періоди (роки).
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
З положень ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, зокрема, слідує, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Як вбачається з положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
У підпункті 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України).
Позивач, мотивуючи заявлені позовні вимоги, посилається на положення статей 1212 - 1214 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача суми 3239221,48 грн вказав, що ця сума є саме орендної платою, несплаченою відповідачем за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, за період з 29.11.2017 по 30.05.2024, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду. При цьому, позивач зауважив, що при підготовці розрахунку недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою були враховані здійснені відповідачем часткові оплати.
Частинами 1 та 2 ст. 1212 глави 83 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Перелік ситуацій, що міститься в частині 3 ст. 1212 ЦК України, при виникненні яких допускається застосування норм статті 1212 ЦК України, не є вичерпним, отже ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
За змістом глави 83 ЦК України, для кондиційних зобов'язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Для кондиційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондиційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначене підтверджується правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 17.08.2018 у справі №922/2972/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, під час розгляду аналогічних спорів.
В пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 03.06.2006 зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Такі правові позиції ЄСПЛ є джерелом права для суду в силу приписів ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України та частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У спірних правовідносинах неотримані Запорізькою міською радою кошти підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності територіальної громади міста Запоріжжя.
Ухилення з боку особи від оформлення права власності або права користування та у зв'язку із цим фактичне використання такою особою земельної ділянки, на якій розташоване належне останньому нерухоме майно, без відповідної правової підстави, позбавляє іншу сторону (власника) права на її правомірні очікування, на які вона розраховувала, як би договір оренди землі був укладений на новий строк (поновлений), та, відповідно, має наслідки у вигляді недоотримання плати за користування земельної ділянкою комунальної власності.
Отже ТОВ «ВЄД» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розміщені належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна, за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце саме факт безпідставного збереження ТОВ «ВЄД» орендної плати за рахунок міської ради і до вказаних правовідносин належить застосовувати положення ст.ст. 1212-1214 глави 83 ЦК України.
Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (п.289.1 ст. 289 ПК України).
У підпункті 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про плату за землю», грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, у тому числі договорів оренди землі.
Відповідно до з п.п. 288.5, 288.5.1, 288.5.2 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки та граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (ст. 13 Закону).
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»).
З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок і, як наслідок, розмір земельного податку та ставок орендної плати за землю є способом регулювання уповноваженими органами плати за користування землею в межах та на виконання норм Податкового кодексу України.
Враховуючи положення п. 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Відповідно п.289.2 ст. 289 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Згідно з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16, від 23.06.2022 у справі № 160/8668/19, вказано, що нормами Податкового кодексу України (п. 289.2 ст. 289) прямо передбачено, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти розраховує Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і їх чинність не залежить від того, чи іншого рішення ради. На відповідні коефіцієнти індексується нормативна грошова оцінка, яка є чинною у відповідний період.
Відповідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.222-600/2-24 від 12.01.2024 (копію додано до позовної заяви) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2017, 2018, 2019 та 2020 рік становить - 1,0; за 2021 рік - 1,1 (для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення); за 2022 рік 1,15 (крім сільськогосподарських угідь); за 2023 рік - 1,051.
До позовної заяви додано копію витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-2300077972024, згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:06:001:0078 становить 39623966,00 грн (дата формування витягу 10.06.2024).
Земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:06:001:0078, загальною площею 1,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше надавалась в оренду ТОВ «ВЄД» на підставі Договору оренди землі для розташування тимчасового ринку та на якій розташоване належне відповідачу нерухоме майно, є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, нормативна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації у 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роках складала 29803323,77 грн, у 2022 році - 32783656,15 грн, у 2023 році - 37701204,57 грн, у 2024 році - 39623966,00 грн. Належний до сплати розмір орендної плати за відповідний період (рік) визначено виходячи з річного розміру орендної плати - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за відповідний рік.
Крім того, загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою у спірний період зменшено на суму фактично здійсненої ТОВ «ВЄД» оплати за землю у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 та 2022 роках. Тобто при здійснені розрахунку було враховано суми сплачених грошових коштів, які надходили від ТОВ «ВЄД» протягом зазначеного періоду. Розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу становить: за 2017 рік (з 29.11.2017 про 31.12.2017) - 19022,65 грн; за 2018 рік - 173199,04 грн, за 2019 рік - 214004,74 грн; за 2020 рік - 196171,01 грн; за 2021 - 214004,74 грн; за 2022 рік - 796483,56 грн; за 2023 - 1131036,14 грн; за 2024 рік (з 01.01.2024 по 30.05.2024) - 495299,60 грн.
Таким чином загальний розмір недоотриманих доходів за заявлений позивачем період з 29.11.2027 по 30.05.2024 включно складає 3239221,48 грн.
Враховуючи встановлений судом факт користування ТОВ «ВЄД» земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України відповідач повинен відшкодувати Запорізькій міській раді несплачену ним орендну плату за земельну ділянку за період з 29.11.2017 по 30.05.2024 включно у загальному розмірі 3239221,48 грн.
Відновлення порушених прав Запорізької міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які відповідач мав би сплатити за звичайних умов як фактичний і добросовісний землекористувач.
На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Запорізька міська рада не є розпорядником бюджетних коштів та не має рахунків у фінансових установах. Головним розпорядником коштів, який здійснює видатки є Виконавчий комітет Запорізької міської ради. Саме Виконавчий комітет Запорізької міської ради здійснює заходи, що реалізуються за рахунок коштів бюджету, в тому числі щодо сплати судового збору за подачу позовних заяв та інших заяв до суду для захисту прав та інтересів територіальної громади в особі Запорізької міської ради.
Відповідно до платіжної інструкції № 1361 від 04.11.2024, копія якої додана до позовної заяви, платником судового збору за подачу позову у даній справі виступав Виконавчий комітет Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 02140892), тому судовий збір належить до стягнення з відповідача на користь позивача в особі Виконавчого комітету Запорізької міської ради.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄД», код ЄДРПОУ 19267645 (69124, м. Запоріжжя, Хортицьке шосе, буд. 46) на користь Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 04053915 (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна в розмірі 3 239 221 (три мільйони двісті тридцять дев'ять тисяч двісті двадцять одна) грн 48 коп. (отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м.Запорiжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ 37941997), банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (ІВАN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄД», код ЄДРПОУ 19267645 (69124, м. Запоріжжя, Хортицьке шосе, буд. 46) на користь Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 04053915 (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206) в особі Виконавчого комітету Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 02140892 (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206; розрахунковий рахунок UA058201720344270024000034816, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 02140892) суму 38 870 (тридцять вісім тисяч вісімсот сімдесят) грн 66 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва