номер провадження справи 22/206/24
06.02.2025 Справа № 908/2940/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,
При секретарі судового засідання Литвинюк А.О.
За участю представників сторін:
від позивача - адвокат Ковалишкін В.В., довіреність № 20/11-52 від 20.11.2024
від відповідача - адвокат Неудачін Р.В., довіреність № 2 від 02.01.2025
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2940/24
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69035)
про стягнення 5 994 560,70 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача
08.11.2024 до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вих. № 1 від 07.11.2024) Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» про стягнення 5994560,70 грн. заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0119-02024 за період: 28.07.2023 - 27.02.2024, що складається з: 3525380,41 грн. - 3% річних, 2469180,29 грн. - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0119-02024.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача
28.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив. Позовні вимоги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що у правовідносинах, які склалися між сторонами судового процесу, має застосовуватися принцип lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Кабінетом Міністрів України 05.03.2022 було прийнято постанову № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі до припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Ряд споживачів, користуючись її умовами, не виконує свій обов'язок щодо розрахунків за отримані послуги, як результат суттєво знизився потік грошових коштів не лише з тих територій, які наразі перебувають в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а й на вільній території України, що в свою чергу призводить до колосального зростання дебіторської заборгованості споживачів перед Товариством. Згідно наказу Міністерства енергетики України від 04.03.2022 № 104 “Щодо проведення розрахунків на ринку електричної енергії» та наказу від 13.04.2022 № 148 “Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану» до ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», як постачальника універсальних послуг, перейшла на постачання електричної енергії велика кількість споживачів. Повідомлення про перехід таких споживачів до Товариства здійснюється оператором системи розподілу (далі - ОСР) не завжди в обумовлені строки, значно пізніше та, як правило, вже після закриття воріт ДД, РДН. Відповідно до цього, Товариство не завжди має змогу здійснити закупівлю додаткових обсягів електричної енергії для таких споживачів та змушене закуповувати даний обсяг електричної енергії на Балансуючому ринку за значно вищими цінами. Вважає, що позивач мав би скористатись нормами Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326, для вирішення питання відшкодування 3% річних та інфляційних втрат щодо наданих послуг, що були спожиті на тимчасово окупованих територіях. У задоволені позовних вимог просив відмовити повністю.
29.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, згідно якого просив зменшити розмір заявлених до стягнення з відповідача 3% річних (3525380,41 грн.), інфляційних втрат (2469180,29 грн.) на 95%.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2940/24 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.11.2024 суддею Ярешко О.В. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2940/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2024.
Ухвалою суду від 03.12.2024, що занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 07.01.2025.
02.01.2025 через систему “Електронний суд» надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження в справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до прийняття відповідного рішення Верховним Судом у справі № 922/444/24. Обґрунтовано тим, що 29.11.2024 ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» подано клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат на 95%. Водночас, у Верховному Суді розглядається справа № 922/444/24 за позовом ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кіндрашівської сільської ради про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд в ухвалі від 13.11.2024 дійшов до висновку про необхідність передачі справи № 922/444/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою уточнення висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
06.01.2025 через систему “Електронний суд» надійшло заперечення позивача на вказане клопотання, вважає його необґрунтованим.
Позивач просив зупинити провадження в цій справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, якою визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Як встановлено судом, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.11.2024 № 922/444/24 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про передачу справи № 922/444/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та справу № 922/444/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі № 922/444/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 справу № 922/444/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Кіндрашівської сільської ради про стягнення 2116244,56 грн. за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Харківської області від 14 травня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2024 року у цій справі повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.01.2025, що занесена до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, призначено судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2025.
У судове засідання 06.02.2025 з'явилися представники сторін.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
06.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи витягу з наказу Міністерства енергетики України від 17.09.2024 № 353 "Про внесення змін до наказу Міністерства енергетики України" від 10.03.2023 № 89", витягу з наказу Міністерства енергетики України від 25.12.2024 № 478 "Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол № 58)".
Представник позивача проти клопотання не заперечив, з клопотанням був ознайомлений у судовому засіданні 06.02.2025.
Оскільки надані відповідачем документи є актами Міністерства енергетики України та стосуються визначення товариства відповідача критично важливим, клопотання судом задоволено; надані документи долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.
У судовому засіданні 06.02.2025 судом справу розглянуто по суті, підписано та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.01.2024 у справі № 908/2532/23, що набрало законної сили, встановлені такі обставини.
01.01.2019 між Державним підприємством “Національна енергетична компанія “Укренерго» (оператор системи передачі - ОСП, на сьогодні - Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО») та Товариством з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (користувач системи передачі) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0119-02024, до якого неодноразово укладались додаткові угоди.
Так, 21.12.2021 Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО» (оператор системи передачі (ОСП) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (користувач системи передачі (користувач) уклали додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0119-02024 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якої ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
У розділі 5 договору сторонами узгоджений порядок розрахунків. Так, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1 договору).
Відповідно до п. 5.2 договору, користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5 договору, зокрема встановлено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою “Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 13.1 договору).
Як зазначив позивач (Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “УКРЕНЕРГО»), у період з лютого 2023 по червень 2023 відповідачу були надані послуги з передачі електричної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої електричної енергії, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 283169012,04 грн. Як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи в суді відповідачем були здійснені часткові оплати за надані послуги всього на загальну суму 160560872,31 грн. У зв'язку з чим, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми 160560872,31 грн заборгованості підлягає закриттю за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Таким чином, з урахуванням здійсненого коригування від 18.08.2023 та проведених відповідачем оплат, заборгованість відповідача складає 122608139,73 грн. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості отриманих послуг з постачання електричної енергії, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 5730777,07 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 05.10.2022 по 27.07.2023 включно та суму 14387944,47 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з жовтня 2022 по червень 2023 включно.
Рішенням у справі № 908/2532/23 позов задоволений частково. Закрито провадження у справі № 908/2532/23 в частині вимог про стягнення суми 160560872 грн. 31 коп. заборгованості за відсутністю предмета спору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» суму 122608139 (сто двадцять два мільйона шістсот вісім тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 73 коп. основної заборгованості, суму 5730777 (п'ять мільйонів сімсот тридцять тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 07 коп. - 3% річних, суму 14387944 (чотирнадцять мільйонів триста вісімдесят сім тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 47 коп. - інфляційних втрат та суму 442080 (чотириста сорок дві тисячі вісімдесят) грн. 57 коп. витрат зі сплати судового збору.
Згідно наданих позивачем у цій справі № 908/2940/24 доказів, відповідачем борг, що був стягнутий судовим рішенням у справі № 908/2532/23, був повністю сплачений 27.02.2024.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 0119-02024 від 01.01.2019, позивач у цій справі нарахував 3525380,41 грн. 3% річних за період з 28.07.2023 по 26.02.2024 та 2469180,29 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2023 по січень 2024, які просив стягнути з відповідача.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.
Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом при розгляді справи № 908/2532/23, відповідач свої зобов'язання з оплати вартості наданих послуг у порядку, визначеному договором, не виконав.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№ 703/2718/16-ц, 646/14523/15-ц).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами договору від 01.01.2019 № 0119-02024 не встановлено іншого розміру процентів річних, ніж ст. 625 ЦК України. Згідно п. 8.1 договору, при невиконанні або неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та законодавства України.
Відповідач вважає, що у правовідносинах, які склалися між сторонами, має застосовуватися принцип lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Конституційний Суд України в рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
З огляду на викладене, принцип «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) може бути застосований виключно за умови співіснування суперечливих норм одного ієрархічного рівня.
У даному випадку, з урахуванням предмету та підстав заявленого позову в цій справі, судом не встановлено та відповідачем не доведено умови існування суперечливих норм, нарахування 3% річних та інфляційних втрат урегульовано ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації», суд зазначає, що цей Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
У даному випадку позов заявлено до відповідача, який є стороною договору, що покладений у підставу позову.
Згідно ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно ч. 4 ст. 45 ГПК України, відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
У цій справі суд розглядає позовну вимогу до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» про стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.
Положення Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, не регулюють спірні правовідносини. Позивачем у цій справі не заявлено вимоги до Російської Федерації про стягнення з останньої шкоди та збитків.
Суд перевірив зроблені позивачем розрахунки 3% річних і інфляційних втрат та встановив, що вони зроблені арифметично правильно при вирахуванні річних та втрат за кожним періодом нарахування. Разом з тим, позивач неправильно зробив підсумок (математичний підрахунок) загальних сум процентів річних і інфляційних втрат.
За перерахунком суду, загальна сума 3% річних складає 3525371,42 грн., а не 3525380,41 грн., як вказав позивач; загальна сума інфляційних втрат складає 2469172,29 грн., а не 2469180,29 грн.
Відтак, позивачем неправомірно заявлено до стягнення 8,99 грн. 3% річних та 8,00 грн. інфляційних втрат.
Суд не погоджується з контррозрахунками відповідача, оскільки заборгованість відповідача в сумі 283169012,04 грн. підтверджена рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.01.2024 у справі № 908/2532/23, яке набрало законної сили, тоді як відповідачем зазначається інша сума заборгованості. При цьому, відповідач не заперечив та не спростував ані розміру заборгованості, яка була наявна та підтверджена судовим рішенням, ані її погашення, про що зазначено позивачем. Відповідач безпідставно вираховує заборгованість без урахування положень договору № 0119-02024 від 01.01.2019, яким передбачено здійснення як поетапної попередньої оплати планової вартості послуги ОСП, так і кінцевий розрахунок.
Відповідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача 3% річних (3525380,41 грн.) та інфляційних втрат (2469180,29 грн.) на 95%. В обґрунтування посилався, зокрема на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/10475/21 за позовом ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» до ПрАТ «НЕК «Укренерго», що було залишено без змін апеляційною інстанцією, яким було задоволено клопотання останнього про зменшення на 95% саме 3% річних та інфляційних нарахувань. Становище відповідача на теперішній час є абсолютно аналогічним становищу ПрАТ «НЕК «Укренерго» на момент розгляду справи № 910/10475/21, а саме: у зв'язку з систематичним порушенням учасників ринку своїх фінансових зобов'язань перед постачальником, поточний рахунок відповідача з спеціальним режимом використання не накопичує коштів для належного проведення розрахунків з позивачем. Єдиним видом ліцензованої діяльності відповідача є постачання електричної енергії споживачам. Наявна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, надані товариством, яка продовжує зростати в порівнянні з 2023 роком. Стрімко зростає заборгованість споживачів електроенергії перед відповідачем, яку відповідач у силу певних обмежень не може стягнути з більшої частини споживачів та, відповідно, належним чином виконувати зобов'язання перед іншими учасниками ринку, у т.ч. позивачем за період з червня 2023 по лютий 2024. Вартість чистих активів Товариства у 2024 зменшилась більше ніж на 50% порівняно з минулим роком.
Представник позивача проти заявленого клопотання заперечував.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виклала такий правовий висновок: «Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відтак, зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, не передбачено положеннями чинного законодавства.
Можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно судовою практикою, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 902/417/18. При цьому, Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати в кожному конкретному випадку.
Однак, виходячи з цієї постанови, зменшення судом заявлених до стягнення відсотків річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду й може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення судом відсотків річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Така правова позиція є сталою та викладена, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 зазначила, що в справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставин справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
В ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 Велика Палата Верховного Суду наголосила на сталості своєї правової позиції про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Господарський суд має оцінити надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності та на власний розсуд вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення процентів річних. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру процентів, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд може їх зменшити, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру процентів, на який їх може бути зменшено.
Відтак, посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/10475/21 судом до уваги не приймається.
До того ж, вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду України в справі № 902/417/18 не стосується інфляційних втрат, зменшення яких чинним законодавством також не передбачено, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
У постанові Верховного Суду України від 11.07.2023 у справі 910/18432/21 викладено таку правову позицію: за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
З урахуванням положень ст. 625 ЦК України кредитор має легитімне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові, у встановленому законом мінімальному розмірі річних на рівні 3% відповідно до ст. 625 ЦК України.
При розгляді цієї справи судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних. Суд враховує, що розмір відсотків річних (3%) не перевищує встановлений розмір річних, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України. Заборгованість за договором у розмірі 283169012,04 грн., що підтверджена судовим рішенням у справі № 908/2532/23, виникла з лютого 2023 по червень 2023. За умовами договору відповідач мав здійснювати розрахунки щомісячно. Однак, заборгованість була погашена лише в лютому 2024.
Відповідачем не підтверджено належними доказами збитковості Товариства. Так, до клопотання додані витяги з балансу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», які стосуються лише дебіторської заборгованості станом на 31.03.2023, станом на 30.06.2024 та на 30.09.2024, а також бухгалтерські довідки щодо чистих активів Товариства.
Звітності Товариства до контролюючих органів, яка б підтверджувала наявність збитку та його розміру суду не надано.
Відповідач, як суб'єкт господарювання, сам визначає напрямки своєї господарської діяльності та діє на власний ризик шляхом комерційного розрахунку. Віднесення Товариства до критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення не спростовує висновків суду щодо несвоєчасності розрахунків за договором.
Крім того, позивач є таким же суб'єктом господарювання, як і відповідач, та також здійснює свою господарську діяльність в умовах дії воєнного стану.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково. З відповідача на користь позивача стягується 3525371,42 грн. 3% річних складає та 2469172,29 грн. інфляційних втрат. У стягненні 8,99 грн. 3% річних та 8,00 грн. інфляційних втрат судом відмовляється в зв'язку з необґрунтованістю позову в цій частині.
6. Судові витрати
Відповідно п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в розмірі 71934,73 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227) 3525371 (три мільйона п'ятсот двадцять п'ять тисяч триста сімдесят одна) грн. 42 коп. 3% річних, 2469172 (два мільйони чотириста шістдесят дев'ять тисяч сто сімдесят дві) грн. 29 коп. інфляційних втрат, 71934 (сімдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири) грн. 73 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 12 лютого 2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярешко