11.02.2025 Єдиний унікальний номер 205/450/25
Єдиний унікальний номер № 205/450/25
Провадження № 6/205/41/25
11 лютого 2025 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Пєтіній К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі подання старшого державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) , боржник ОСОБА_1 , стягувач Акціонерне товариство « Державний експортно-імпортний банк України», заінтересована особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому порядку ,
09 січня 2025 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшло вищезазначене подання. В обґрунтування заявлених вимог виконавець посилався на те, що на примусовому у старшого державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) Барзіон Олени Іванівни знаходиться виконавче провадження № 70829943 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №2-4486/2011, виданого 22.09.2011 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ОСОБА_3 ОСОБА_4 на користь стягувач Акціонерне товариство « Державний експортно-імпортний банк України», заборгованості за кредитним договором № 5028С32 від 08.09.2008 року в розмірі 1723099.90 грн, а всього 5364606.60 грн. На час звернення до суду з цим поданням. Заборгованість досі існує в розмірі 2623910,14 грн. Боржник рішення суду не виконав, будь-яких дій, спрямованих на його виконання не вчинив, що суперечить вимогам ч.5 ст. 19 Закону України « Про виконавче провадження» , а тому є доцільним вирішення питання щодо звернення стягнення на майно, яке не зареєстровано за боржником і звернути стягнення на це майно.
31.01.2023 року державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) відкрито виконавче провадження № 70829943 з примусового виконання дублікату виконавчого листа №2-4486/2011, виданого 22.09.2011 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська та зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Постановою старшого державного виконавця Барзіон О.І. від 03.02.2023 року накладено арешт на майно та на грошові кошти /електроні гроші, що містяться на відкритих рахунках /електроних гаманцях , а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електроних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електроних грошей , що містяться на рахунках/електроних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, про що винесено відповідні постанови та направлено для виконання до банківських установ.
Згідно з наявною інформацією в матеріалах виконавчого провадження, рахунки боржника або грошові кошти на таких рахунках не виявлено.
Також, під час проведення виконавчих дій встановлено, що боржник не отримує пенсію, та як фізична особа-підприємець не рахується на обліку у контролюючих органах .Щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, державного виконавця повідомлено про відсутність зареєстрованих за боржником транспортних засобів.
Під час перевірки майнового стану боржника встановлено, що у боржника ОСОБА_5 перебувала на праві власності нерухомість , розташована за адресою , АДРЕСА_1 , яка була реалізована з прилюдних торгів 27 листопада 2015 року за ціною 2168440.00грн.
07.05.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
06.05.2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір , забезпеченням якого виступає нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , як забезпечення виконання договору позики , укладеного на 900000.00 грн.
20.12.2018 року відповідно до Договору про задоволення вимог іпотекодержателя власником вищевказаного нерухомого майна становиться ОСОБА_2 з причин невиконання договору Позики.
Отже, в даному випадку нерухоме майно, розташоване за адресою , АДРЕСА_1 ,є спільним майном подружжя , а всі подальші дії з майном вчиняються для уникнення стягнення на майно боржника, а отже несуть в собі фраударний склад, а саме в цей день, 20.12.2018 року на підставі договору дарування прав власності перейшло неповнолітнім дітям боржника по частині до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
У поданні державний виконавець просив визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно боржника , право власності на яке не зареєстровано у встановленому порядку , а саме квартири АДРЕСА_2 .
Представник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса просив розгляд подання проводити без представника ВДВС.
Представник АТ « Державний експортно-імпортний банк України» письмово просили розгляд справи проводити без участі їх представника.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи сповіщалась належним чином. Правом на подання відзиву не скористалася.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Гриценко Д.В. письмово просив суд відкласти розгляд справи. У запереченні на поданні просив відмовити у задоволенні подання з тих підстав, що кв. АДРЕСА_2 є особистою власністю ОСОБА_2 . Майно належить на праві власності не боржнику а іншим особам, ґкі є дітьми і вказана кватира ніколи не була спільно власністю подружжя - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вважає, що потрібно в даному випадку залучати орган опіки та піклування Шевченківської рай онної в м. місті Дніпрі ради.
В силу ч. 2 ст. 443 ЦПК України неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Суд, дослідивши матеріали подання, вважає, що в його задоволенні слід відмовити за наступних підстав.
Так, відповідно до частин 5 та 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 443 ЦПК України, згідно якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця
Постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) Барзіон О.І.. від 31.01.2023 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа. Дублікат № №2-4486/2011 , виданого 03.10.2022 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства « Державний експортно-імпортний банк України», заборгованості за кредитним договором № 5028С31 від 08.09.2008 року у розмірі 3641506.70 грн та № 5028С32 від 08.09.2008 року у розмірі 1723099.90 грн, а всього 5364606.60 грн.
Зобов'язання за вказаним виконавчим листом ОСОБА_4 не виконала.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.12.2024 року за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на 1/2 частини квартири , розташованої за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування серія та номер , реєстровий № 1471, виданий 20.12.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А.В.
За ОСОБА_8 зареєстровано право власності на 1/2 частини квартири , розташованої за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору дарування серія та номер , реєстровий № 1471, виданий 20.12.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А.В..
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.
Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).
Застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Такий правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18).
Звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути застосоване у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
Слід зазначити, що з наданих виконавцем матеріалів не вбачається, що виконавцем була перевірена інформація про наявність реєстрації права власності на нерухоме майно за боржником відповідно до даних в органах БТІ.
Крім того, приватним виконавцем не надано доказів того, що судове рішення не може бути виконане шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать боржнику, тобто матеріали справи не містять доказів того, що відсутні грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах)/електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей.
Аналіз положень ст. ст. 366, 371-372 ЦК України, ст. 443 ЦПК України дає можливість встановити, що суд не просто визначає частку майна боржника у спільному майні, а саме виділяє частину майна в натурі з метою подальшого звернення стягнення на цю частину, що відповідно до ст. 443 ЦПК України має наслідком припинення права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, посилання державного виконавця на те, що безумовною підставою для визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу у рівних частках є його набуття під час шлюбу є передчасним, оскільки для визначення часток у спільній сумісній власності подружжя законодавець обумовлює необхідність визначення підстав набуття права власності під час шлюбу.
При цьому заперечення іншого із подружжя щодо статусу майна як спільного сумісного підлягають врахуванню та перевірці судом в установленому нормами процесуального права порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Доводи державного виконавця щодо наявності підстав для визначення частки боржника, не знайшли свого підтвердження при розгляді подання, оскільки не ґрунтуються на положеннях ст. ст. 366, 371 ЦК України, ч. 1 ст. 73 СК України, якими визначено підстави та порядок виділу частки у спільному майні.
Крім того, з огляду на вищезазначені обставини, беручи до уваги те, що розмір часток у праві спільної часткової власності визначається відповідно до участі кожного у придбанні цього майна, що можливо вирішити лише в позовному провадженні, тому, суд вважає, що питання щодо належності ОСОБА_1 1/2 частки у спільному майні подружжя є спірним, а тому визначення її частки може бути вирішено тільки в порядку позовного провадження.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що правових підстав для задоволення подання старшого державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зареєстроване в установленому законом порядку, надання дозвілу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника , право власності на яке не зареєстроване у встановленому порядку. на підставі, доданих до нього матеріалів та викладених обставин, немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 443 ЦК України, ч. 2 ст. 247, ст. 443 ЦПК України, суд
В задоволенні подання старшого державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) , боржник ОСОБА_1 , стягувач Акціонерне товариство « Державний експортно-імпортний банк України», заінтересована особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому порядку - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. В разі, якщо ухвала була постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, то вона набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Н.В. Басова
.