іменем України
12 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/7417/24
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/333/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Комунальне підприємство «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири (суддя Рухманкулова І.П.), ухвалене у м. Чернігів, повний текст рішення складено 15 листопада 2024 року,
У серпні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що залиття її квартири АДРЕСА_1 , яке сталося 29 березня 2019 року, відбулося через несправність системи водовідведення. Ця несправність виникла внаслідок встановлення КП «Чернігівводоканал» обладнання системи «Пітон» у її квартирі для обмеження користування системою водовідведення, про що відповідач не повідомив належним чином. У наслідок встановлення цього обладнання сталося залиття квартири, що спричинило матеріальні збитки, які, на думку позивачки, підлягають відшкодуванню КП «Чернігівводоканал».
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачкою належними доказами розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між встановленням системи «Пітон» і залиттям квартири. Суд при цьому врахував, що факт залиття був зафіксований лише через чотири роки після події, що унеможливлює об'єктивну оцінку її наслідків, а висновок експерта від 06 листопада 2023 року не містить дати залиття та охоплює пошкодження, які не були зазначені в акті від 05 лютого 2024 року, тоді як відповідач заперечував відповідальність, посилаючись на законність обмеження послуги з водовідведення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення її позову. Позивачка зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки затоплення квартири сталося через зміщення системи «Пітон» у загальну систему водовідведення будинку, а не через користування санвузлом мешканцями квартири, яка фактично пустувала, тому через невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо належного утримання системи водовідведення їй повинна бути відшкодована шкода відповідно до експертного висновку у розмірі 49 449 грн.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив КП «Чернігівводоканал», в якому відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки апеляційна скарга є необґрунтованою, базується на недостовірних доказах, зокрема акті про залиття, складеному через чотири роки після події, та експертному висновку, підготовленому із порушенням строків, а також не підтверджує причинно-наслідковий зв'язок між діями підприємства і завданою шкодою, яка виникла через дії мешканців, а не через встановлення комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції .
У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , до якої 15 березня 2019 року КП «Чернігівводоканал» обмежило послугу з водовідведення через заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 відкритому на її ім'я в розмірі 3653,95 грн (а.с. 35-37, 42-45).
29 березня 2019 року сталося залиття квартири АДРЕСА_2 та квартири поверхом нижче (№ 4) каналізаційними водами, що підтверджується актом від 5 лютого 2024 року, складеним за вимогою власника квартири АДРЕСА_2 через чотири роки після події з урахуванням раніше наданих відповідей мешканців, зокрема й заявниці. Обстеження виявило, що мешканці квартири АДРЕСА_2 користувалися санвузлом та ванною кімнатою, що спричинило залиття санвузла і підтоплення квартири АДРЕСА_3 . У внутрішньоквартирній каналізаційній мережі було виявлено комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », встановлений КП «Чернігівводоканал» через борги позивачки. Зі слів слюсаря-сантехніка, який виконував заявку у 2019 році, у квартирі АДРЕСА_3 на стелі та стінах туалету були мокрі плями, а в квартирі АДРЕСА_2 - мокра підлога та здутий паркет біля дверей туалету. Для запобігання повторним протіканням, з дозволу мешканців квартири АДРЕСА_2 , було демонтовано унітаз та встановлено заглушку (а.с.25-26).
На звернення позивачки від 4 вересня 2019 року щодо надання письмової відповіді про попередження про відключення квартири АДРЕСА_2 від каналізації КП «Чернігівводоканал» листом № 04-104/2939 від 10 вересня 2019 року повідомило, що нарахування за послуги проводяться згідно з установленими нормами споживання, а заборгованість квартири АДРЕСА_2 за централізоване водопостачання та водовідведення станом на 1 березня 2019 року становила 3653,95 грн. У зв'язку з цим 15 березня 2019 року було обмежено послугу з централізованого водовідведення, про що позивачку повідомили одночасно з квитанцією на оплату. Підтвердженням отримання цього повідомлення є часткова оплата боргу на початку грудня 2018 року (а.с. 29,30).
На звернення позивачки від 8 вересня 2020 року щодо повторного складення акту про залиття кв. АДРЕСА_4 КП «ЖЕК-13» ЧМР листом № 02-07 від 25 вересня 2020 року повідомило, що квартира АДРЕСА_2 була обстежена у 2019 році працівниками житлово-комунальних служб через заборгованість, внаслідок чого працівниками КП «Чернігівводоканал» було встановлено комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що унеможливлював користування санвузлом. Після цього квартира АДРЕСА_2 затопила квартиру АДРЕСА_3 поверхом нижче. Тимчасове протікання усунули шляхом встановлення заглушок на сантехнічному обладнанні квартири АДРЕСА_2 . Мешканці квартири АДРЕСА_3 не вимагали складення акта про затоплення, а без їхньої участі це неможливо. З огляду на викладене підприємство відмовило в задоволенні заяви. Також зазначено, що роботи управителем/підприємством виконуються згідно з додатком до вимог якості послуги з управління багатоквартирним будинком у межах сплачених співвласниками коштів. Заборгованість кв. АДРЕСА_2 станом на 1 вересня 2020 року становила 16 334,63 грн.
На звернення позивачки від 12 липня 2023 року щодо опечатування квартири АДРЕСА_2 КП «ЖЕК-13» ЧМР листом № 02-07/93 від 17 липня 2023 року повідомило, що, за словами мешканців, у квартирі АДРЕСА_2 багато років ніхто не проживає, власниця перебуває за кордоном, однак ця квартира неодноразово заливала житло поверхом нижче, а згодом і сусідню квартиру в іншому під'їзді, що завдавало клопоту співвласникам та шкоди їхньому майну. Співвласники та працівники управителя намагалися домовитися про доступ до квартири, проте жінка, яка за нею доглядала, спочатку категорично відмовила, пояснюючи це тим, що в туалеті лежить плитка, яку потрібно демонтувати, а згодом перестала виходити на зв'язок. Водночас залиття квартир почастішали, що створило аварійну ситуацію. У липні 2022 року, на підставі ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», було здійснено несанкціонований доступ до квартири для проведення ремонтно-відновлювальних робіт, після чого її опечатали. Ключі зберігаються в управителя, проте заявниця їх не забрала з невідомих причин. Заборгованість квартири АДРЕСА_2 станом на 1 липня 2023 року становила 31 252,76 грн.
З наданого висновку експерта С-23041 від 6 листопада 2023 року вбачається, що 6 вересня 2021 року було проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 , під час якого виявлено наслідки залиття та пошкодження всередині приміщень, а саме: деформацію, зміну кольору, прояви цвілі, місцями відшарування покриття підлоги з паркету в кімнаті 7 і коридорі 1; чорні плями та прояви цвілі на стелі кімнати 5, пофарбованій водоемульсійними фарбами; чорні плями та прояви цвілі на шпалерах стін кімнати 5. Дійсний розмір матеріальної шкоди, завданої внутрішньому оздобленню цієї квартири внаслідок її залиття (пошкодження), станом на 2023 рік становить 49 449 грн (а.с.5-24).
За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Відповідно до статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті102 ЦПК України).
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 102 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до пункту 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, зразок якого із переліком необхідних для такого акта відомостей встановлено у додатку 4 до Правил. Зокрема, в акті про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) повинно бути зазначено: склад комісії, що трапилось і які наслідки (що залито, які обсяги робіт, які ушкодження, які речі ушкоджено), причини залиття, висновки і рекомендації комісії (надаються висновки про те, що необхідно зробити, хто заподіяв шкоду, тощо).
Аналізуючи надані суду докази, позицію сторін у спорі та норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що причиною залиття квартири позивачки 29 березня 2019 року стало користування санвузлом її мешканцями за наявності встановленого комплексу «Пітон» (обмеження водовідведення) через наявну заборгованість за послуги центрального водопостачання та водовідведення.
Матеріали справи не містять доказів оскарження позивачкою дій відповідача щодо обмеження їй послуги з водовідведення
На момент залиття квартири 29 березня 2019 року перелік пошкодженого майна не складався. Акт про залиття склали майже через п'ять років - на підставі слів слюсаря-сантехніка, який виконував заявку у 2019 році. При цьому пошкодження квартири позивачки, зазначені в акті від 05 лютого 2024 року, суттєво відрізняються від пошкоджень, наведених у висновку експерта № С-23041 від 06 листопада 2023 року. Це позбавило суд першої інстанції можливості встановити перелік пошкодженого майна внаслідок затоплення.
Отже, позивачка не довела, що шкода, її розмір, а також причинний зв'язок між залиттям квартири 29 березня 2019 року та діями відповідача дійсно мали місце.
Схожий висновок викладено в постанові Верховного суду від 04 вересня 2020 року у справі 761/46293/18.
Доводи позивачки в апеляційній скарзі про те, що затоплення квартири сталося через зміщення системи «Пітон» у загальну систему водовідведення будинку, а не через користування санвузлом мешканцями квартири, яка фактично пустувала, апеляційний суд відхиляє, оскільки ці твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.
Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: