Дата документу 07.02.2025
Справа № 334/2247/24
Провадження № 2-о/334/4/25
07 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Добрєва М.В.
при секретарі судового засідання Зайцева С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тивоненко Д.Р., заінтересована особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль О.М., третя особа: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
20 березня 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 є найближчою людиною, членом сім'ї, подругою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявниця познайомилися з ОСОБА_2 у 1984 році, під час роботи останніх на одному підприємстві «Запорожское автотранспортное предприятие». З моменту знайомства заявниці з ОСОБА_2 , між ними зав'язалися міцні дружні відносини, які тривали майже 40 років. В період з 1984 року по 2014 рік, заявниця з ОСОБА_2 часто бачилися, заявниця завжди запрошувала ОСОБА_2 на сімейні вечері та свята, а також вони неодноразово організовували спільний відпочинок. Зважаючи на такі відносини, колеги на підприємстві, де працювала заявниця разом із ОСОБА_2 та інші спільні знайомі, вважали їх сестрами, оскільки їх відносини були більшими за дружні - сімейними. 26.02.2014 року ОСОБА_2 розірвала шлюб зі своїм чоловіком ОСОБА_3 . Дітей від вказаного шлюбу у ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не було. На момент розірвання вказаного шлюбу у ОСОБА_2 не було дітей та інших близьких родичів, вона перебувала тривалий час у депресивному стані через те, що залишилися зовсім одна (її мати, батько та рідний брат померли). Заявниця разом зі своїм чоловіком запросили ОСОБА_2 пожити до себе деякий час у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_2 проживала разом із заявницею та її чоловіком протягом трьох місяців. 28.10.2014 року у заявниці стався інсульт, з 29.10.2014 року по 05.11.2014 року остання перебувала на стаціонарному лікуванні у КУ «ЦПМСП» №2. ОСОБА_2 під час лікування заявниці у лікарні була поряд з нею в цей час, а також, після виписки заявниці з лікарні, ОСОБА_2 знову проживала з заявницею та її чоловіком, допомагала останній у реабілітаційний період. У лютому 2018 року ОСОБА_2 розпочала ремонт у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані ремонтні роботи у квартирі ОСОБА_2 тривали з лютого 2018 року по січень 2020 року. У вказаний період проведення ремонту у своїй квартирі, ОСОБА_2 постійно проживала разом із заявницею у квартирі останньої за адресою: АДРЕСА_1 . За цей час та за попередні періоди, ОСОБА_2 із сім'єю заявниці поєднував спільний побут, ведення спільного сімейного господарства та спільні сімейні витрати, оскільки ОСОБА_2 на постійній основі проживала у квартирі заявниці та була разом із нею. 09.06.2020 року чоловіка заявниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було госпіталізовано до Нейрохірургічного відділення КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР з діагнозом ішемічного інсульту, де останній проходив стаціонарне лікування до 16.06.2020 року. Після виписки із зазначеної лікарні чоловіка заявниці, у реабілітаційний період після перенесеного ним ішемічного інсульту, ОСОБА_2 допомагала чоловіку заявниці разом із нею, а саме: готувати їжу; виконувати хатні справи; купувати ліки; допомагати пересуватися чоловіку заявниці після виписки останнього з лікарні, продовжувала проживати з ними у квартирі. 20.08.2021 року заявницю було госпіталізовано до ННМЦ «Університетська клініка» ЗДМУ з діагнозом: дисцикуляторна енцефалопатія II ступеня, де остання перебувала на стаціонарному лікуванні до 30.08.2021 року. У зазначений період стаціонарного лікування заявниці, ОСОБА_2 також перебувала разом із заявницею, піклувалася про неї та надавала останній допомогу після виписки з лікарні, продовжувала проживати з ними у квартирі. 30.08.2021 року чоловіка заявниці ОСОБА_4 було госпіталізовано ННМЦ «Університетська клініка» ЗДМУ з діагнозом наслідки перенесеного ішемічного інсульту, гіпертонічною хворобою III ступеня, де він перебував на стаціонарному лікуванні до 09.09.2021 року. На наступний день 31.08.2021 року була госпіталізована до зазначеної ННМЦ «Університетська клініка» ЗДМУ і заявниця, з діагнозом вертеброгенна радикулопатія L5-S1 у стадії загострення, де остання перебувала на стаціонарному лікуванні до 10.09.2021 року. У вищезгаданий період з 30.08.2021 року по 10.09.2021 року, коли заявниця та її чоловік ОСОБА_4 перебували у вказаній лікарні на стаціонарному лікуванні, останнім готувала їжу та надавала відповідну допомогу також ОСОБА_2 . Отже, ОСОБА_2 крім спільного проживання із заявницею, завжди знаходилася поряд, надавала необхідну допомогу заявниці та її чоловіку у періоди госпіталізацій та реабілітації після вказаних госпіталізацій останніх, а також, допомагала завжди і в інших життєвих ситуаціях, коли заявниця та її чоловік потребували такої допомоги.
Після повномасштабного вторгнення рф на територію Держави України 24 лютого 2022 року, заявниця разом з ОСОБА_2 починаючи з 2 березня 2022 року переїхали з квартири ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Необхідність такого переїзду була зумовлена тим, що будинок у якому знаходиться квартира ОСОБА_2 територіально розташований у Дніпровському районі м. Запоріжжя, що є більш територіально віддаленим районом міста від зони проведення бойових у порівнянні з Шевченківським районом, у якому розташований будинок де знаходиться квартира заявниці. Відтак, з міркувань безпеки, заявницею та ОСОБА_2 було ухвалено спільне вищевказане рішення щодо переїзду до квартири ОСОБА_2 . Оскільки безпекова ситуація у місті Запоріжжі у червні 2022 року відносно нормалізувалася, заявниця разом з ОСОБА_2 повернулися проживати до квартири заявниці за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі проживали однією сім'єю заявниця, її чоловік та ОСОБА_2 до березня 2023 року. Факт проживання однією сім'єю заявниці з її чоловіком та ОСОБА_2 підтверджується також квитанціями по сплаті комунальних послуг за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . 15.04.2023 року заявниця разом із ОСОБА_2 поїхали до доньки заявниці у Литовську Республіку, що підтверджується відмітками у закордонних паспортах заявниці та ОСОБА_2 . У середині травня 2023 року стан здоров'я ОСОБА_2 почав погіршуватися та заявниця разом із нею знову переїхали до квартири ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з адреси проживання ОСОБА_2 , їм із заявницею було ближче діставатися до лікарень та медичних центрів задля здійснення обстежень та лікування ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 стався інсульт, після чого остання була госпіталізована до КНП «МІСЬКА ЛІКАРНЯ №9» Запорізької міської ради та перебувала до 12.07.2023 року у відділенні інтенсивної терапії (реанімації). Після настання зазначеного інсульту у ОСОБА_2 , заявниця також була весь час разом з ОСОБА_2 , готувала їй кожного дня їжу та приносила до лікарні, у період реабілітації (до настання другого інсульту у ОСОБА_2 ), заявниця доглядала за нею. 12.07.2023 року ОСОБА_2 була переведена до відділення неврології КНП «МІСЬКА ЛІКАРНЯ №4» Запорізької міської ради для проходження реабілітації після лікування в інтенсивній терапії. ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_2 повторно стався інсульт та вона знову була госпіталізована до КНП «МІСЬКА ЛІКАРНЯ №9» Запорізької міської ради у відділення інтенсивної терапії (реанімації). Після настання зазначеного повторного інсульту у ОСОБА_2 , до неї приїздила зі Швеції онучка заявниці ОСОБА_6 , яка через війну виїхала до вищевказаної країни, однак, коли остання дізналася про суттєве погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 , то одразу ж приїхала до м. Запоріжжя задля того, щоб відвідати у лікарні ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , померла у КНП «МІСЬКА ЛІКАРНЯ №9» Запорізької міської ради у віці 62 років.
Похорон ОСОБА_2 організувала та профінансувала заявниця. ОСОБА_2 була похована на цвинтарі Святого Миколая у місті Запоріжжі на ділянці № НОМЕР_1 , ряді № НОМЕР_2 , місці № НОМЕР_3 . Разом з тим, власницею місця поховання згідно з Договором №52302 від 09.09.2023 року є ОСОБА_1 (заявниця). Здійснення витрат на поховання ОСОБА_2 заявницею підтверджуються також Актом №10644 від 09.09.2023 року на загальну суму: 6 710,00 грн., та свідоцтвом про поховання №52302.
Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина - квартира загальною площею 36,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2021 року. За даною квартирою доглядає заявниця, регулярно прибирає та сплачує за комунальні послуги.
Після смерті заявниця звернулась до приватного нотаріуса Кріля О.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлої близької подруги - ОСОБА_2 (спадкова справа № 12/2024). Спадщина складається з вищевказаної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що відкрилась свого часу після смерті близької подруги заявниці - ОСОБА_2 і не була оформлена померлою.
Нотаріус своєю постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12.03.2024 року за № 83/02-31 відмовив заявниці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом праві власності на вищевказану квартиру, оскільки нотаріусу не було надано рішення суду, що набрало законної сили, яке підтверджує факт проживання заявниці з померлою (спадкодавцем) однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини.
У зв'язку з викладеним, просить суд встановити факт постійного проживання гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом зі спадкодавцем гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю станом на час відкриття спадщини у період з листопада 2014 року по травень 2023 року (дату смерті).
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2024 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2024 року постановлено витребувати у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кріль О.М., засвідчені копії матеріалів спадкової справи №12/2024, що була заведена за заявою гр. ОСОБА_1 відносно гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 17.06.2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Територіальну громаду м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
01.07.2024 року представником третьої особи подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявниця не надала жодного доказу наявності законного юридичного факту створення сім'ї. Вважає, що між заявницею та ОСОБА_2 не може виникнути сімейних відносин. Як пише сама позивачка, між ними виникли дружні стосунки, засновані на взаємній допомозі одна одній. Також, представник зазначає, що за життя ОСОБА_2 не виявила бажання передати у спадок все своє майно ОСОБА_1 , заповіт не склала. Отже, спірна квартира АДРЕСА_3 має всі ознаки відумерлої спадщини. Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення факту що має юридичне значення в повному обсязі.
Заявниця та її представник в судовому засіданні заяву підтримали та просили її задовольнити.
Представник третьої особи проти заяви заперечила та просила у її задоволенні відмовити повністю.
В судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , який є чоловіком заявниці, та який в судовому засіданні пояснив, що з заявницею вони одружились у 1979 році та мешкають зараз АДРЕСА_4 . Померлу ОСОБА_2 знає давно, як тільки вона приїхала до Запоріжжя, заявниця з нею потоваришувала. У 2023 році ОСОБА_2 померла. ОСОБА_2 знав з 1984 року, познайомились через дружину, вони раніше разом працювали в тех. відділі АТП-12329. ОСОБА_2 мешкала спочатку у гуртожитку, згодом отримала квартиру на АДРЕСА_9 . В неї був чоловік, але вони розійшлись, прожили приблизно 6-7 років разом, згодом розірвали шлюб. Дітей не було в неї, вона мешкала одна. Після розлучення ОСОБА_2 проживала у свідка та заявниці, приблизно у 2014 році. Коли чоловіка не стало, вона проживала в свідка та заявниці, оскільки була не в собі, боялась залишатися одна в квартирі. З 2014 року жила майже два роки в свідка та заявниці. Після 2016 року вона проживала і в себе у квартирі, і в свідка та заявниці. У неї в квартирі почали всі втрьох робити ремонт, приблизно у 2018 році. На час ремонту ОСОБА_2 проживала у свідка та заявниці. З 2022 року заявниця та ОСОБА_2 почали мешкати на АДРЕСА_9 . До повномасштабного вторгнення всі втрьох проживали в квартирі свідка та заявниці. В заявниці був інсульт, ОСОБА_2 допомагала, це було приблизно у 2018 році, в цей час ОСОБА_2 мешкала в квартирі свідка та заявниці і допомагала заявниці. Спочатку жили по АДРЕСА_4 до повномасштабного вторгнення, потім переїхали на АДРЕСА_5 , проживали удвох, свідок залишився на АДРЕСА_4 . За останні 5 років негаразди зі здоров'ям були і в заявниці і в свідка, у свідка у 2020 році був інсульт і у 2023 був другий інсульт. Коли розпочався ремонт в квартирі ОСОБА_2 , купляли всі матеріали разом, ОСОБА_2 , заявниця та свідок. Спільний бюджет був. ОСОБА_2 та заявниця просили у борг гроші на будівництво по АДРЕСА_5 у ОСОБА_5 , 1000 доларів, приблизно у 2019 році, взяли строком на рік та віддали трохи раніше. ОСОБА_2 розлучилась з чоловіком приблизно у 2014 році і в той же час переїхала до заявниці та свідка.
Свідок ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснив, що заявницю знає з березня 1982 року, разом працюють на підприємстві АТП-12329. ОСОБА_2 знайома свідку з 1984 року, вона працювала у технічному відділі разом з заявницею. Були в службових відносинах, всі разом спілкувались та товаришували. Заявниця з чоловіком жили "по квартирах", потім отримали квартиру по АДРЕСА_4 і жили вже там з чоловіком та дитиною ОСОБА_2 спочатку мешкала у гуртожитку по АДРЕСА_7 , згодом, у 1997 році, отримала квартиру по АДРЕСА_5 . Вона була одинока, у 1997 році вийшла заміж за водія підприємства, прожили до 2014 року та розлучились, спільних дітей не було. Всі свята святкували разом і на море їздили також разом. ОСОБА_2 померла у вересні 2023 році, останній раз свідок був в неї в гостях на АДРЕСА_5 коли встановлював люстру ОСОБА_2 , приблизно у січні 2023 року, ОСОБА_2 мешкала у квартирі по АДРЕСА_5 . Заявниця в цей час мешкала в себе вдома. Похоронами займались заявниця та її чоловік. В Заявниці в 2014 році був інсульт і ОСОБА_2 від неї не відходила, постійно провідувала, деякий час навіть жила в квартирі заявниці. Заявниця та ОСОБА_2 були в дуже близьких стосунках. ОСОБА_2 жила у заявниці вдома, поки заявниця була у лікарні, потім ОСОБА_2 в тому ж році розлучилась з чоловіком. Жила в квартирі заявниці поки не прийшла в себе після розлучення, приблизно пів року. Потім ОСОБА_2 мешкала в своїй квартирі, на вихідні приїздила до квартири заявниці. ОСОБА_2 у 2018 році почала ремонт в квартирі, зверталась до свідка, щоб той відвіз її та заявницю на базар, словом, допомагав. Коли в ОСОБА_2 закінчились гроші, вона позичила гроші в свідка, приблизно у листопаді 2019 року, ОСОБА_2 та заявниця позичили гроші, гроші позичав обом. ОСОБА_2 померла від інсульту, після 6 травня (її дня народження) в неї було погане самопочуття. Заявниця приїхала до квартири ОСОБА_2 , але вона не відчинила двері, і заявниця відкрила двері квартири ОСОБА_2 своїми ключами, де вже побачила ОСОБА_2 мертвою. На момент ремонту ОСОБА_2 переїжджала до ОСОБА_4 і жила там 2 роки, після того, як закінчили ремонт, кожен почав жити в себе в квартирі, але часто залишалися на ночівлю одна в одної. З заявницею та ОСОБА_2 бачився кожен день на роботі. За адресою мешкання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 бачив їх разом. ОСОБА_2 переїхала до сім'ї ОСОБА_4 у 2014 році, проживали за адресою АДРЕСА_4 , пів року точно. Ремонт у квартирі ОСОБА_2 по АДРЕСА_5 , почався у 2018 році, на цей час переїхала до квартири ОСОБА_4 . Під час ремонту безперервно проживала ОСОБА_2 у ОСОБА_1 . Ремонт закінчився у 2020-2021 році. ОСОБА_2 переїхала до себе і проживала одна до повномасштабного вторгнення. На момент повномасштабного вторгнення кожен проживав в себе у квартирі, ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 , а ОСОБА_2 на АДРЕСА_5 , потім, через обстріли, сім'я ОСОБА_4 удвох переїхали до ОСОБА_2 . Речі ОСОБА_2 свідок перевозив до квартири ОСОБА_4 у 2018 році, коли розпочався ремонт.
Суд, вислухавши всіх учасників процесу, свідків, оцінивши всі наявні у справі докази, кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
За змістом наявного в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2021 року, квартира за адресою: АДРЕСА_5 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 08.09.2023 року.
Спадкова справа №12/2024 щодо майна померлої ОСОБА_2 заведена 05.02.2024 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №75695288 від 05.02.2024 року.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №75695314 від 05.02.2024 року.
Із матеріалів справи вбачається, що 10.09.2023 року, видане свідоцтво про поховання №52302 ОСОБА_2 .
09.09.2023 року ТОВ «ІНТЕК» уклало договір №52302 та з ОСОБА_1 на управління майном, а саме визначено, що ОСОБА_1 є власником місця поховання ОСОБА_2 .
Відповідно до акту №10644 від 09.09.2023 року, укладеного з ТОВ «ІНТЕК» та ОСОБА_1 , зазначено найменування послуг та їх вартість на поховання ОСОБА_2 , загальна вартість робіт склала 6 710,00 гривень.
На підтвердження позовних вимог до позову також додано спільні фото ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , а також квитанції по сплаті комунальних послуг, квитанції, товарні чеки та накладні по сплаті за будівельні матеріали, предмети інтер'єру, побутову техніку та проведенням ремонтних робіт, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається із копії матеріалів витребуваної судом спадкової справи, із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 звернулась ОСОБА_1 , і саме за її заявою заведено спадкову справу №12/2024. У цій заяві ОСОБА_1 стверджувала, що саме вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю понад п'ять років.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Для набуття права на спадкування за законом на підставі зазначеної статті необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (пункт 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі №554/14633/15-ц (провадження №61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі №461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).
Отже слід зазначити, що до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім'єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Основним у питанні встановлення факту спільного проживання однією сім'єю слід виділити те, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. При цьому, обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У даному випадку суд дійшов висновку, що заявницею не доведено належними, достовірними та достатніми доказами її спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини, оскільки не доведено наявності між цими особами дійсно відносин, які носили характер сімейних, що вони були пов'язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов'язки. Як зазначає сама заявниця, між ними виникли дружні стосунки, засновані на взаємній допомозі одна одній.
Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) виклав правовий висновок, де зазначив, що лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Стосовно поданих стороною заявника квитанцій по сплаті комунальних послуг, квитанцій, товарних чеків та накладних по сплаті за будівельні матеріали, предмети інтер'єру, побутову техніку та проведенням ремонтних робіт, слід зазначити, що квитанції про сплату житлово-комунальних послуг квартири ОСОБА_2 , свідчать про постійне її проживання за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 проводила в своїй квартирі ремонт, уклала договір на централізовану охорону житлового приміщення, нарахування за житлово-комунальні послуги нараховувались на одну зареєстровану особу та з огляду квитанцій можливо зробити висновок, що ОСОБА_2 увесь час користувалась водою, газом, світлом, враховуючи зміну показників лічильників. У жодній з цих копій не зазначено хто придбав товар та на яку адресу. Таким чином, вказані копії товарних чеків не можуть слугувати доказам спільного проживання.
Щодо доданих спільних фотографій ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , суд зазначає, що наявність таких фото жодним чином не вказує на наявність факту спільного проживання однією сім'єю заявниці з ОСОБА_2 не менше 5 років до часу відкриття спадщини.
Щодо показів свідків, суд зазначає, що свідок ОСОБА_4 під час допиту плутався в своїх показах, вони носять у цілому загальний характер і не містять посилань на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Згідно показів свідка ОСОБА_5 можна дійти висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 справді були дуже близькі стосунки, вони допомагали одна одній, деякий час жили разом, потім жили окремо, залишались одна в одної на ночівлю, проте постійно разом не проживали, спільним побутом пов'язані не були.
Саме по собі надання заявником допомоги ОСОБА_2 за її життя та її поховання не є доказом проживання однією сім'єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов'язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов'язків.
Оскільки заявницею не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона із ОСОБА_2 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім'ї, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та сімейного законодавства України, оскільки стороною заявниці не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення її вимог, як це передбачено статтями 77-80 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 315, 353, 354 ЦПК України, ст. 3 СК України, ст.ст. 15, 16, 1216, 1218, 1219, 1220, 1223, 1258, 1264, 1268 ЦК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тивоненко Д.Р., заінтересована особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кріль О.М., третя особа: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Добрєв М. В.