Справа № 314/541/25
Провадження № 2-о/314/68/2025
04.02.2025 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Кіяшко В.О.,
секретар судового засідання Румянцева А.М.,
справа № 314/541/25;
провадження № 2-о/314/68/2025;
учасники справи:
-заявник ОСОБА_1 ;
-заінтересована особа Вільнянський відділ ДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Вільнянський відділ ДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
стислий виклад позицій заявника.
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Заявлені вимоги заявник мотивувала тим, що батько заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Горлівка Донецької області. Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть у відділі ДРАЦС неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом ДРАЦС для здійснення реєстрації смерті. Заявник зазначає, що встановлення факту смерті необхідно їй для отримання свідоцтва про смерть державного зразка. В інший спосіб, окрім як шляхом звернення до суду, встановити цей факт неможливо.
Заявник у судове засідання не з'явилась.
Зацікавлена особа - представник Вільнянського відділу ДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області Південне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з'явився, заяв чи клопотань до суду не надав.
Заяви, клопотання інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 04.02.2025 прийнято заяву та відкрито провадження у справі. Роз'яснено заінтересованій особі, право подати письмові заперечення проти заяви та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.
Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що батько заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Горлівка Донецької області. Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть у відділі ДРАЦС неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом ДРАЦС для здійснення реєстрації смерті. Заявник зазначає, що встановлення факту смерті необхідно їй для отримання свідоцтва про смерть державного зразка.
Оцінка аргументів учасників справи.
Доводи заявника, викладені в заяві, суд вважає обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Обраним заявником у даній справі способом захисту свого права, передбаченим ст. 16 ЦК України, є встановлення юридичного факту.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі яких здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» від 08.08.2006 року №545.
Відповідно до положень наказу, підставами для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1ст. 315 ЦПК України).
Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Як зазначено у Листі Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22.04.2021 № 987/0/208-21, письмова відмова органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні відмови реєстрації фактів смерті та народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, при розгляді судом справ про встановлення таких фактів, не вимагається.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 зазначеного Закону України).
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч.1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-ІХ від 24.02.2022), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався і діє на цей час.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», (із змінами відповідно Наказу № 108 від 12 квітня 2024 року) територія міста Горлівка Донецької області, де помер ОСОБА_2 , на даний час є тимчасово окупованою територією.
Статтею 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 в силу положень ст. 317 ЦПК України, є родичкою померлої особи та може звернутися до суду із даною заявою.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , заявник надала копію свідоцтва про смерть від 17.01.2025 року.
Оцінюючи надані на підтвердження факту смерті письмові докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Враховуючи фактичні обставини справи, іншого способу захисту прав заявника ОСОБА_1 , окрім судового, немає.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З огляду на вищевикладене, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надані на підтвердження факту смерті письмові докази, хоча і не є документами встановленої форми про смерть, водночас вважаються доказами, які достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме в місті Горлівка Донецької області, оскільки судом не встановлено іншого.
Враховуючи досліджені докази, суд дійшов висновку про те, що за заявою ОСОБА_1 для якої такий факт має юридичне значення, є всі підстави для встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Горлівка Донецької області.
Судові витрати.
Пунктом 21 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору звільнені заявники - у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв'язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки заявник звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», то судові витрати по розгляду справи слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 12, 81, 247, 258, 263- 265, 273, 294, 315, 317 ЦПК України, суд, -
вирішив:
заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце смерті: місто Горлівка, Донецька область, Україна, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Копію судового рішення негайно видати учасникам справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 04.02.2025.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 16.05.2012 Ц-Міським РВ Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа: Вільнянський відділ ДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), адреса: Запорізька область, Запорізький район, місто Вільнянськ, вулиця Зачиняєва, будинок 22, код ЄДРПОУ 26014620.
Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко
04.02.2025