іменем України
03 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 734/1938/23
Головуючий у першій інстанції - Бараненко С. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/64/25
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом:
ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом:
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Бараненка С.М. від 10 липня 2024 року, місце ухвалення рішення с-ще Козелець, дата складання повного тексту рішення 19 липня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю земельної ділянки та житлового будинку, визнання майна спільним майном подружжя та компенсації половини вартості автомобіля, як спільного майна подружжя,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що 24.10.2015 року між сторонами спору було укладено шлюб, який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис №2875. 10.03.2023 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва № 755/1338/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. ОСОБА_1 вказував, що у період перебування у шлюбі сторонами даного спору була придбана за договором купівлі-продажу №2282 від 23.07.2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В., земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7422084501:38:052:0053, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, та житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 61,5 кв.м, який розташований на вказаній земельній ділянці. За домовленістю сторін, купівлю земельної ділянки та житлового будинку було вчинено за 210 000 грн. За доводами ОСОБА_1 , відповідно до п. 17 договору купівлі-продажу земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 23.07.2020 року, він особисто надав належним чином нотаріально оформлену письмову згоду на придбання у шлюбі земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1 , за спільні кошти подружжя. ОСОБА_1 зазначав, що після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема, зазначеної земельної ділянки та житлового будинку. Оскільки спірне майно було придбано сторонами даного спору в період шлюбу, то ОСОБА_1 , стверджував, що воно належить їм, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому він має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визнання за ним 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 у вимогах заявленого позову просив визнати за ним право приватної власності на 1/2 частину майна житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за ним право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7422084501:38:052:0053, площею 0,25 га, із призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд. ОСОБА_1 також ставив питання про стягнення із ОСОБА_2 на свою користь понесених судових витрат по справі.
В подальшому, у серпні 2023 року (а.с.95-100, том 1), із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом (а.с.6-11, том 2), ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю земельної ділянки та житлового будинку, визнання автомобіля спільним майном подружжя та компенсації половини вартості автомобіля, як спільного майна подружжя. В обґрунтування вимог поданого зустрічного позову ОСОБА_2 вказувала, що сторонами під час шлюбу було придбано 05.02.2022 року за кошти спільного бюджету сторін автомобіль марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який після розірвання шлюбу залишився у користуванні ОСОБА_1 , та вартість якого, згідно звіту про оцінку транспортного засобу №20/61.08.23 від 07.08.2023 року на дату оцінки становить 293 650 грн. За доводами позивача за зустрічним позовом, на підставі статей: 60, 63, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, статей: 368, 365, 372 ЦК України, спірний автомобіль є спільним майном подружжя, яке є неподільною річчю, і тому підлягає поділу між подружжям, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на даний автомобіль та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 компенсації половини вартості автомобіля в розмірі 146 825 грн. Звертаючись із заявою про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом (а.с.6-11, том 2), ОСОБА_2 вказувала, що спірне майно, а саме: земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набуте під час шлюбу, було придбано ОСОБА_2 за її особисті кошти, які їй належали особисто від продажу частки квартири, набутої в порядку спадкування. За доводами ОСОБА_2 , на купівлю спірного майна ОСОБА_2 була оформлена боргова розписка із її матір'ю на суму вартості спірного майна, за умови повернення боргу після продажу частки квартири, отриманої ОСОБА_2 у спадщину. За доводами позивача за зустрічним позовом, в подальшому спадщина була оформлена, успадкована квартира продана, а кошти, отримані в борг на купівлю спірного майна, були повернуті матері ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними документами та показаннями свідків. За даних обставин, ОСОБА_2 у вимогах зустрічного позову просила суд визнати її особистою приватною власністю майно, а саме: земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за кошти, які належали ОСОБА_2 особисто від продажу частки квартири, набутої в порядку спадкування; визнати спірний автомобіль марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільним майном подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на спірний автомобіль марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; компенсувати ОСОБА_3 половину вартості спірного автомобіля марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , а саме, 146 825 грн., на підставі проведеної незалежної оцінки транспортного засобу від 07.08.2023 року. Позивач за зустрічним позовом також просила покласти судові витрати на ОСОБА_1 .
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.07.2024 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено в повному обсязі. Судом визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину майна: житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 2 100 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю земельної ділянки та житлового будинку, визнання спірного автомобіля спірним майном подружжя та компенсації половини вартості спірного автомобіля, задоволено частково. Визнано спірний автомобіль марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 спільним майном подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний автомобіль марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Компенсовано ОСОБА_2 половину вартості спірного автомобіля марки RENAULT FLUENCE, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме, 146 825 грн., на підставі проведеної незалежної оцінки транспортного засобу від 07.08.2023 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 майна, а саме, земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , набутого ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 , за кошти, які належали ОСОБА_2 особисто від продажу частки квартири, набутої в порядку спадкування, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 2 100 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за послуги експерта у сумі 750 грн.
В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом-позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує, що апеляційна скарга подається нею в частині вирішення судом першої інстанції первісного позову ОСОБА_1 , та просить суд скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.07.2024 року за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, і постановити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково, а саме, припинити ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, 112 750 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості земельної ділянки (кадастровий номер7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме, 93 280 грн. 50 коп. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції у оскаржуваній апелянтом частині рішення від 10.07.2024 року неправильно застосував норми матеріального права та норми процесуального права, не врахував при вирішенні вимог первісного позову висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у його оскаржуваній апелянтом частині, покладено хибний висновок про можливість поділу будинку. При цьому, судом проігноровано технічні характеристики, згідно яких будинок складається із наступних приміщень: 1.Сіни, 2.Комора, 3.Житлова кімната, 4.Кухня, 4.Веранда. Враховуючи призначення та площу приміщень, неможливо забезпечити рівність поділу. Зважаючи на негативні стосунки, які склались між сторонами, апелянт стверджує, що спільне використання будинку неможливе. Згідно висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 05.08.2024 року №139, інженера з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_4 , кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 001147, за технічними показниками об'єкт не може бути поділено на частини, їх неможливо відокремити. За доводами апелянта, очевидно, що без проведення реконструкції спірного житлового будинку з облаштуванням окремого входу, перегородок, комунікацій, що потребує отримання дозвільних документів, згідно чинного законодавства, та після проведення відповідних будівельних робіт, необхідно будинок вводити в експлуатацію, окреме використання будинку співвласниками неможливе. Згідно звіту про оцінку майна, яким є житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП »Світлиця-нова», ринкова вартість житлового будинку складає 225 500 грн. Згідно звіту про оцінку майна земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП »Світлиця-нова», ринкова вартість складає 186 551 грн. Апелянт вказує, що вказані докази нею не було надано до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, а саме, такими причинами є та обставина, що недоліки судового рішення виправити іншим шляхом неможливо, без встановлення вартості майна для визначення грошової компенсації. Апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, не прийнято до уваги, що поділити спірний житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами між співвласниками (на 1/2 та 1/2 частки), технічно неможливо. За доводами апелянта, даний спір за первісним позовом фактично не вирішено, оскільки невідомі майбутні рішення повноважних органів щодо надання дозвільної документації на проведення робіт із реконструкції, газифікації тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просить залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у зв'язку із її безпідставністю, залишити без задоволення. У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що апелянт, у порушення норм ЦПК України, просить апеляційний суд ухвалити нове судове рішення за позовними вимогами, які не були заявлені жодною із сторін спору в ході судового розгляду даної справи в суді першої інстанції, а саме, припинити ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та на 1/2 частину спірної земельної ділянки, стягнувши на його користь відповідну грошову компенсацію із ОСОБА_2 ОСОБА_1 , із посиланням на ч.6 статті 367 ЦПК України, вказує, що апеляційний суд не може приймати і розглядати позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В частині вирішення судом першої інстанції вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю земельної ділянки та житлового будинку, визнання автомобіля спільним майном подружжя та компенсації половини вартості автомобіля, як спільного майна подружжя, рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, апелянтом не оскаржується.
Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За даних обставин, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року у оскаржуваній апелянтом ОСОБА_2 частині, тобто, в частині задоволення судом першої інстанції вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача за первісним позовом-позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат Баховський М.М. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просив залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у зв'язку із її безпідставністю, залишити без задоволення.
В судове засідання апеляційного суду відповідач за первісним позовом-позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з'явилась. Згідно приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.10.2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, 24.10.2015 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прізвище після одруження, чоловіка » ОСОБА_5 », дружини » ОСОБА_6 » (а.с.6, том 1).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.03.2023 року, справа №755/1338/23, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.9, том 1).
У період перебування у шлюбі сторонами була придбана за договором купівлі-продажу №2282 від 23.07.2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В., земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7422084501:38:052:0053, за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, та житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 61,5 кв.м, який розташовано на вказаній земельній ділянці. Купівлю земельної ділянки та житлового будинку було вчинено за 210 000 грн. Відповідно до п.17 договору купівлі-продажу земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_1 від 23.07.2020 року, нотаріусом доведено до відома продавця зміст заяви чоловіка покупця ОСОБА_1 про його згоду на укладення даного договору (а.с.13-17, том 1).
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 первісного позову про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції, із врахуванням норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі, і положень статей: 60, 68, 70 Сімейного кодексу України, статті 370 ЦК України, встановивши, що спірне нерухоме майно: земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, та виходячи із рівності часток майна подружжя при його поділі, оскільки інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення в повному обсязі вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частину майна: житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за вищевказаною адресою.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_2 зазначає, що в основу рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у його оскаржуваній апелянтом частині, покладено хибний висновок про можливість поділу будинку. При цьому, судом проігноровано технічні характеристики, згідно яких будинок складається із наступних приміщень: 1.Сіни, 2.Комора, 3.Житлова кімната, 4.Кухня, 4.Веранда. Враховуючи призначення та площу приміщень, неможливо забезпечити рівність поділу. Зважаючи на негативні стосунки, які склались між сторонами, апелянт стверджує, що спільне використання будинку неможливе. Згідно висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 05.08.2024 року №139, інженера з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_4 , кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 001147, за технічними показниками об'єкт не може бути поділено на частини, їх неможливо відокремити. За доводами апелянта, очевидно, що без проведення реконструкції спірного житлового будинку з облаштуванням окремого входу, перегородок, комунікацій, що потребує отримання дозвільних документів, згідно чинного законодавства, та після проведення відповідних будівельних робіт, необхідно будинок вводити в експлуатацію, окреме використання будинку співвласниками неможливе. Згідно звіту про оцінку майна, яким є житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП »Світлиця-нова», ринкова вартість житлового будинку складає 225 500 грн. Згідно звіту про оцінку майна земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП »Світлиця-нова», ринкова вартість складає 186 551 грн. Апелянт вказує, що вказані докази нею не було надано до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, а саме, такими причинами є та обставина, що недоліки судового рішення виправити іншим шляхом неможливо, без встановлення вартості майна для визначення грошової компенсації. Апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, не прийнято до уваги, що поділити спірний житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами між співвласниками (на 1/2 та 1/2 частки), технічно неможливо. За доводами апелянта, даний спір за первісним позовом фактично не вирішено, оскільки невідомі майбутні рішення повноважних органів щодо надання дозвільної документації на проведення робіт із реконструкції, газифікації тощо.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із приписами ч.1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Приписами частини 3 статті 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частин першої, другої, третьої статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до положень частини першої статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 Сімейного кодексу України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того із подружжя, який її спростовує.
У статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 Сімейного кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Отже, до складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 725/1776/18, провадження №61-7911св19, зазначено наступне: » … За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 »Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.''
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.10.2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, 24.10.2015 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прізвище після одруження, чоловіка » ОСОБА_5 », дружини » ОСОБА_6 » (а.с.6, том 1).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.03.2023 року, справа №755/1338/23, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.9, том 1).
У період перебування у шлюбі сторонами була придбана за договором купівлі-продажу №2282 від 23.07.2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В., земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 7422084501:38:052:0053, за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, та житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 61,5 кв.м, який розташовано на вказаній земельній ділянці. Купівлю земельної ділянки та житлового будинку було вчинено за 210 000 грн. Відповідно до п.17 договору купівлі-продажу земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_1 від 23.07.2020 року, нотаріусом доведено до відома продавця зміст заяви чоловіка покупця ОСОБА_1 про його згоду на укладення даного договору (а.с.13-17, том 1).
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в ході розгляду даної цивільної справи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період шлюбу, а саме: житловий будинок, загальною площею 61,5 кв.м, та земельну ділянку (кадастровий номер7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем за первісним позовом-позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 , не спростовано.
У контексті приписів вказаних вище чинних норм Закону, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості та відповідності нормам права, які регламентують спірні правовідносини, висновку рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, в частині вирішення первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Із врахуванням норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі, і положень статей: 60, 68, 70 Сімейного кодексу України, статті 370 ЦК України, встановивши, що спірне нерухоме майно: земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було придбано сторонами під час зареєстрованого шлюбу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частину майна: житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Стороною апелянта надано апеляційному суду копію висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (спірний будинок) від 05.08.2024 року №139, інженера з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_4 , кваліфікаційний сертифікат серії АЕ №001147, складеного, у хронологічному розумінні, після ухвалення судом першої інстанції рішення від 10.07.2024 року. Згідно даного висновку, ''За технічними показниками об'єкт не може бути поділено на частини, їх не можливо відокремити.''
Апеляційний суд вважає, що даний документ не може біти підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, в частині задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, яким суд першої інстанції задовольнив вимоги первісного позову ОСОБА_1 , та визнав за ним право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та на 1/2 частину спірної земельної ділянки, в порядку приписів статей: 60, 68, 70 Сімейного кодексу України, статті 370 ЦК України.
В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом-позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує, що апеляційна скарга подається нею в частині вирішення судом першої інстанції первісного позову ОСОБА_1 , та просить суд скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.07.2024 року за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, і постановити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково, а саме, припинити ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, 112 750 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості земельної ділянки (кадастровий номер7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме, 93 280 грн. 50 коп.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один із базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог, та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20, провадження №61-475св22).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п'ятої статті 265 ЦПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, провадження № 14-603цс18, зазначено наступне: »...згідно зі статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, враховуючи норми статей 27, 31 цього Кодексу, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. Аналогічні норми містяться й у ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, це зокрема статті 13, 43, 49. Частиною першою, шостою статті 367 та частиною першою статті 368 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та в межах заявлених позовних вимог. Змінювати за власним розсудом предмет і підставу позову суд апеляційної інстанції не уповноважений.»
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року в справі № 755/3293/16-ц, провадження №61-7580св20, зазначено, що »…межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості вирішувати вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті».
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі №362/1505/18, провадження № 61-6304св23.
Апеляційний вважає за необхідне зазначити, що предметом вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 був поділ спільного майна подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності: на 1/2 частку спірного житлового будинку та на 1/2 частку спірної земельної ділянки, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У вимогах зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просила: визнати її особистою приватною власністю спірну земельну ділянку та спірний житловий будинок; визнати автомобіль спільним майном подружжя та компенсувати їй половину вартості автомобіля, як спільного майна подружжя.
Згідно матеріалів справи, в ході розгляду даної справи судом першої інстанції сторони спору вимоги заявлених ними позовів не уточнювали та не змінювали. При цьому, жодна із сторін спору не заявляла позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частину спірного житлового будинку та на 1/2 частину спірної земельної ділянки, і відповідно, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, що становить 1/2 частину вартості житлового будинку, загальною площею 61,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, 112 750 грн., та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, що становить 1/2 частину вартості земельної ділянки (кадастровий номер 7422084501:38:052:0053), площею 0,25 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а саме, 93 280 грн. 50 коп.
Відповідно до приписів частини шостої статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції
Приймаючи до уваги наведене вище, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 про часткове задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та ухвалення апеляційним судом постанови, якою припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину спірного житлового будинку та на 1/2 частину спірної земельної ділянки, стягнувши при цьому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину спірного житлового будинку та за 1/2 частину спірної земельної ділянки, не можуть бути предметом розгляду апеляційного суду, в силу зазначених вище приписів частини шостої статті 367 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, ухваленого на підставі приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих фактичних обставин, на які сторони спору посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду справи.
У неоскаржуваній апелянтом частині рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.07.2024 року, апеляційним судом не переглядається, в силу приписів ч.1 статті 367 ЦПК України.
За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.07.2024 року, у оскаржуваній апелянтом частині, необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 липня 2024 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: