16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202
Справа №730/1573/24
Провадження № 2/730/40/2025
"11" лютого 2025 р. м. Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Ріхтера В.В.,
з участю секретаря судового засідання Стрижак Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Борзнянської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк терміном в три місяці для подання в нотаріальну контору заяви про прийняття за законом спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що передбачений чинним законодавством строк для прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскільки вона не знала, що ОСОБА_2 склала на її користь заповіт, а дізналася про заповіт лише у 2024 році від юриста ТОВ «Агрікор Холдинг», який по своїй роботі розшукував спадкоємців своїх орендодавців. На руки заповіту їй ніхто не давав. Представник орендаря через сільську раду знайшов її та запропонував оформити спадок та передати їм в оренду земельні ділянки, на що вона погодилася. Після цього був зареєстрований дублікат заповіту і вона звернулась до нотаріуса, проте отримала відмову, оскільки пропустила встановлений законодавством шестимісячний строк звернення із заявою про прийняття спадщини.
Позивач в судове засідання не з'явився, звернувшись з клопотанням, в якому просив розглянути без його участі. Додатково повідомив, що позов підтримує повністю і просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач Борзнянська міська рада відзиву на позов не надав, в судове засідання представника не направив, подавши заяву, в якій просить розглядати справу без участі представника міської ради та прийняти рішення на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті разом з нею ніхто не проживав та не був зареєстрований.
На ім'я ОСОБА_2 03 та 06 вересня 2004 року Борзнянською РДА було видано Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 168985 та серії ЧН № 168888 відповідно.
За життя 12 жовтня 2005 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем Прачівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області Довгаль О.М., в якому все своє майно заповіла ОСОБА_1 .
Замість втраченого заповіту старостою Прачівського старостинського округу Борзнянської міської ради Ніжинського району Чернігівської області ОСОБА_3 видано дублікат заповіту.
У визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк ніхто зі спадкоємців, в тому числі й позивач, спадщину не прийняв.
Листом державного нотаріуса Другої чернігівської державної нотаріальної контори, яка виконує обов'язки Другої ніжинської державної нотаріальної контори, С. Репех № 854/02-14 від 07.10.2024р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки нею не було подано заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк та не надано доказів фактичного прийняття спадщини, рекомендовано звернутися до суду.
Згідно зі ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, яким за ст. 1220 ЦК України є день смерті особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом положень ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного судочинства належить справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст. 1220-1221, 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок неодноразово висловлювався касаційним судом, наприклад, у постанові від 23 серпня 2017 року, справа № 6-1320цс17, а також у постанові від 26 вересня 2012 р. у справі № 6-85цс12.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За загальним правилом положення про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим, частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Системний аналіз закону вказує на те, що позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини може бути задоволений в разі надання позивачем доказів наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, якими є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд вкотре наголошує, що правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 565/1145/17, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони справи на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов'язками щодо предмета спору (стаття 13 ЦПК України), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти застосуванню таких прав та виконанню обов'язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.
Судом враховуються висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.09.2023 року у справі № 465/4873/20, згідно яких позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об'єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК.
Також, Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 року, справа № 910/6654/22, зазначив, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
У даній справі позивач не виконав свій процесуальний обов'язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 592/9058/17-ц від 06.06.2018 року.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він не міг оформити спадщину, а також доказів того, що ці причини були пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв'язку із чим позивач не виконав свій процесуальний обов'язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначила виключно таку обставину, як: неповідомлення її про наявність складеного відносно неї заповіту. На переконання позивача, вказана обставина призвела до того, що він вчасно не звернувся до нотаріуса.
Однак, на думку суду, наведені ОСОБА_1 в позовній заяві причини не є тими об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, які у відповідності до положень ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Так, посилання на те, що позивач не був повідомлений про те, що стосовно нього складено заповіт, суд оцінює критично.
Фактично, перед судом поставлене єдине питання: у даній конкретній справі оцінити доводи позивача, чи є необізнаність про наявність заповіту поважною причиною для визначення додаткового строку.
Дійсно, у судовій практиці є стала сформована позиція, згідно якої неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Наприклад, як виснував Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім'я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
Однак, Велика Палата ВС у постанові від 26.06.2024 р. (справа № 686/5757/23) зазначила, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Проте, така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають зі спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси, не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Видається справедливим, що при розв'язанні цього питання мають бути враховані дві обставини: 1) свобода заповіту як принцип спадкового права; 2) зв'язок спадкоємця із заповідачем.
Так, остання воля заповідача спрямована на призначення спадкоємцем певної особи, що обов'язково має враховуватися судом. При цьому, необізнаність про існування заповіту нетотожна такій обставині, як відсутність інформації про смерть спадкодавця або спадкову масу.
Водночас неприйняття спадщини близьким родичем спадкодавця або членом його сім'ї (скажімо, сином, дружиною), на користь якого складено заповіт, не може вважатися підставою для визначення додаткового строку. Родич або член сім'ї спадкодавця належить до кола спадкоємців за законом, у зв'язку з чим спадкує за двома видами спадкування - за заповітом та за законом. Навіть якщо така особа не знала про наявність заповіту, складеного на її користь, вона мала правову можливість прийняти спадщину за законом. Такий спадкоємець мав би спілкуватися та підтримувати спадкодавця за життя, а після його смерті - прийняти спадщину за законом. Тобто, йдеться й про моральний аспект.
Неприйняття ж спадщини у такому разі фактично зводиться до незнання про смерть спадкодавця, яке не може розглядатися як підстава для визначення спадкоємцю додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вказані міркування знайшли своє схвалення й Верховному суді, який у своїй постанові від 20 листопада 2024 року по справі № 330/761/21 прямо зазначив, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом.
У даній справі, на запит суду, 29 січня 2025 року надійшла відповідь, згідно якої вказана з заповіті спадкоємиця ОСОБА_1 - позивач у справі, весь час після смерті тітки, ОСОБА_2 , проживала в с. Прачі.
Таким чином, позивач знав про смерть ОСОБА_4 ще у 2008 році, оскільки проживав зі спадкодавцем в одному населеному пункті, однак не звернувся до нотаріуса у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини. У той же час, ОСОБА_1 мала усвідомлювати, що вона є спадкоємцем ОСОБА_2 п'ятої черги та за відсутності інших спадкоємців чи неприйняття ними спадщини може звернутися з відповідної заявою до нотаріуса.
Інших причин позивачем не наведено.
При цьому, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, даний позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1216-1223, 1258, 1268-1272 ЦК України, ст.ст. 2-4, 12, 13, 19, 23, 76-89, 141, 258-268 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Борзнянської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Ріхтер В.В.