Справа № 643/7758/24
Провадження № 2/643/495/25
30.01.2025 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-8»
до ОСОБА_1
про стягнення 4 853, 64 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-8» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4 853, 64 грн., з яких 4 616, 02 грн. - сума боргу, 177, 46 грн. - інфляційні втрати, 60, 16 грн. - 3 % річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн., витрати на направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості у розмірі 44, 10 грн., та витрати на направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками у розмірі 114, 20 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що Товариство здійснює охоронну діяльність на підставі ліцензії МВС України на провадження охоронної діяльності. 10.08.2020 року між позивачем та відповідачем укладено Договір № 18856/1А на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об'єкт відповідача, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Люсинська, буд. 52. Водночас, відповідач умови Договору не виконав, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, про що зазначив у заяві від 18.12.2024.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхомнаправлення судових повісток за зареєстрованою адресою його місця проживання АДРЕСА_1 , які повернуті на адресу суду органом поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній».
Згідно з пунктом 3 частини 8 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Статтею 223 ЦПК визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 ЦПК).
Відповідно до частини 8 статті 178 ЦПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (частина 4 статті 268 ЦПК).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.08.2020 року між Товариством (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № 18856/1А на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Замовник передає, а Виконавець приймає під охорону на пульт централізованого спостереження «Об'єкт», розташований за адресою м. Харків, вул. Люсинська, буд. 52, де знаходяться матеріальні цінності, які належать Замовнику.
Пунктом 1.5. Договору передбачено, що Договір укладається після обладнання «Об'єкта» засобами сигналізації. Відмова Замовника від обладнання технічними засобами сигналізації місць можливого проникнення і проведення заходів щодо технічного укріплення «Об'єкта» обумовлюється письмово в Паспорті об'єкта (Додаток № 1). В разі потреби, для підключення «Об'єкту» до Договору Замовник забезпечує допуск фахівця Виконавця для встановлення ППК «Лунь» (надалі «ППК»), за допомогою якого ведеться спостереження за «Об'єктом» та його охорона. ППК являється і залишається власністю Виконавця і не переходить у власність Замовника протягом всього часу дії цього Договору. Замовник несе повну матеріальну відповідальність за збереження встановленого Виконавцем ППК з настанням наслідків, передбачених п. 8.1.4 цього Договору.
Згідно з п. 3.7 Договору Замовник зобов'язаний своєчасно вносити сплату за послуги охорони протягом перших 5 банківських днів поточного місяця. Замовник за власним бажанням може здійснювати оплату послуг за цим Договором наперед.
Відповідно до п. 3.7.1 Договору перший платіж за Договором за перший місяць обслуговування сигналізації проводиться Замовником протягом 2 банківських днів після підписання сторонами Договору.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що за згодою сторін, загальний розмір щомісячної плати за цим Договором складає 445, 00 грн., ПДВ не передбачено.
Згідно з п. 8.1.1 Договору сплата за надані послуги здійснюється Замовником щомісяця, протягом перших 5 банківських днів поточного місяця за безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Сплата проводиться через відділення банків.
На виконання умов пункту 1.5 Договору для надання послуг позивачем на «Об'єкті» було встановлено обладнання - Прилад приймально-контрольний «Лунь-25Е», який належить позивачу на праві власності та який не переходить у власність відповідача протягом всього часу дії цього Договору. Матеріали справи містить акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 10.08.2020, відповідно до якого ППК «Лунь-25Е» був встановлений на об'єкті відповідача за адресою АДРЕСА_2 .
З паспорту об'єкта НОМЕР_1 , який підписаний обома сторонами, вбачається, що замовником послуг ТОВ «Охорона-8» є ОСОБА_1 , адреса об'єкта: АДРЕСА_2 .
Водночас, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за надані Товариством послуги в сумі 1 385, 10 грн.
При цьому, умовами пункту 4.2.«а» Договору передбачено, що Виконавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку, якщо Замовник має заборгованість по оплаті за охорону, незалежно від перебування «Об'єкта» під охороною чи ні, що не звільняє Замовника від виконання п. 3.13. цього Договору.
Відповідно до п. 3.13. Договору в разі розірвання цього Договору Замовник зобов'язаний провести в 3-х денний строк всі необхідні взаєморозрахунки за цим Договором, а також забезпечити в 3-х денний строк доступ фахівця Виконавця на «Об'єкт» для проведення демонтажу встановленого Виконавцем ППК. Наслідки неповернення ППК з будь-яких підстав, передбачені в п. 8.1.4 цього Договору.
Згідно з п. 8.1.4. Договору в разі пошкодження, знищення, викрадення та/або неповернення за будь-яких обставин встановленого на «Об'єкті» ППК «Лунь-25Е», Замовник у 3-х денний строк в безумовному порядку сплачує на розрахунковий рахунок Виконавця його вартість, у розмірі еквівалентному 78, 00 доларів США. Оплата проводиться в національній валюті України за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку.
Пунктом 10.2. Договору передбачено, що за вимогою однієї з сторін, цей Договір може бути припинений або призупинений на певний строк, при цьому сторона-заявник зобов'язана не пізніше ніж за 5 календарних днів листом письмово повідомити про це іншу сторону, а також провести необхідні взаєморозрахунки та виконати всі зобов'язання з дотриманням умов цього Договору, у тому числі передбачені п. 3.13 цього Договору.
08.02.2024 року Товариство у застосунку «Viber» на номер мобільного телефону, зазначеного відповідачем у паспорті об'єкта НОМЕР_1 , направило відповідачу лист від 01.02.2024 про розірвання Договору в односторонньому порядку.
Водночас, в порушення умов п. 3.13, 8.1.4. Договору відповідач ППК позивачу не повернув, його вартість не оплатив.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором, 24.06.2024 року (вих. № 81) позивачем було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором в сумі 1 385, 10 грн. та вартості ППК в сумі 78 доларів США, яка відповідачем задоволена не була.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК).
Відповідно до вимог статті 629 ЦК, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору (принцип «pacta sunt servanda»). Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору про надання послуг, який у розумінні статей 11, 509 ЦК є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 63 ЦК.
Частиною 1 статті 901 ЦК визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК).
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 177 ЦК послуга є самостійним об'єктом цивільних прав.
Визнання послуги об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов'язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК).
Стаття 610 ЦК передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).
Як зазначалось судом вище, згідно з п. 8.1.1 Договору за згодою сторін загальний розмір щомісячної плати за цим Договором складає 445, 00 грн. Сплата за надані послуги здійснюється Замовником щомісяця, протягом перших 5 банківських днів поточного місяця за безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Сплата проводиться через відділення банків.
Водночас, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1 385, 10 грн.
Умовами пункту 4.2.«а» Договору передбачено, що Виконавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку, якщо Замовник має заборгованість по оплаті за охорону, незалежно від перебування «Об'єкта» під охороною чи ні, що не звільняє Замовника від виконання п. 3.13. цього Договору.
Разом з цим, пунктом 10.2. Договору передбачено, що за вимогою однієї з сторін, цей Договір може бути припинений або призупинений на певний строк, при цьому сторона-заявник зобов'язана не пізніше ніж за 5 календарних днів листом письмово повідомити про це іншу сторону, а також провести необхідні взаєморозрахунки та виконати всі зобов'язання з дотриманням умов цього Договору, у тому числі передбачені п. 3.13 цього Договору.
На виконання вимог п.п. 4.2.«а», 10.2 Договору, 01.02.2024 року у зв'язку з наявністю заборгованості листом (вих. № 12) позивач повідомив відповідача про розірвання в односторонньому порядку Договору з 08.02.2024 року.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК).
Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19 у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17 Верховний Суд зазначив, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1, 2 статті 202 ЦК).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 ЦК).
Тлумачення статті 651 ЦК з урахуванням принципу розумності свідчить, що:
-сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;
-у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин було розірвано в односторонньому порядку з 08.02.2024 року.
Згідно з п. 3.13. Договору у разі розірвання цього Договору Замовник зобов'язаний провести в 3-х денний строк всі необхідні взаєморозрахунки за цим Договором, а також забезпечити в 3-х денний строк доступ фахівця Виконавця на «Об'єкт» для проведення демонтажу встановленого Виконавцем ППК. Наслідки неповернення ППК з будь-яких підстав, передбачені в п. 8.1.4 цього Договору.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем було надано доступ представникам позивача до «Об'єкту» для проведення демонтажу встановленого ППК, як і не містять доказів на підтвердження сплати відповідачем згідно з п. 8.1.4. Договору вартості ППК.
Таким чином, відповідний борг за надані послуги в сумі 1 385, 10 грн. та вартість неповернутого ППК у розмірі 3 230, 92 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 60, 16 грн. та інфляційних втрат в сумі 177, 46 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи з положень статті 625 ЦК, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом з цим суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
При цьому, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, тоді як іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини 2 статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Таким чином, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Враховуючи вищевикладене, оскільки згідно з п. 8.1.4. Договору зобов'язання щодо сплати вартості ППК у випадку його неповернення визначено сторонами в іноземній валюті, суд дійшов висновку про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на вказану суму боргу, оскільки норми частини 2 статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з цим, що стосується нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу 1 385, 10 грн., суд зазначає наступне.
ЦК, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною 1 статті 8 ЦК визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 5 статті 4 ЦК передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1-1 Порядку).
Згідно з п. 4 Порядку сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Статтею 625 ЦК передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
Отже, методика розрахунку інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 53, 24 грн. за період з лютого 2024 року по червень 2024 року, які нараховані на суму боргу у розмірі 1 385, 10 грн., виходячи з розрахунку: ((1 385, 10 грн. х 100,3% = 1 389, 26 грн. - 1 385, 10 грн. = 4, 15 грн.) + (1 389, 26 грн. х 100,5% = 1 396, 21 грн. - 1 389, 26 грн. = 6, 95 грн.) + (1 396, 21 грн. х 100,2% = 1 399, 00 грн. - 1 396, 21 грн. = 2, 79 грн.) + (1 399, 00 грн. х 100,6% = 1 407, 39 грн. - 1 399, 00 грн. = 8, 39 грн.) + (1 407, 39 грн. х 102,2% = 1 438, 35 грн. - 1 407, 39 грн. = 30, 96 грн.)).
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 12.02.2024 року по 19.07.2024 року, суд вважає його арифметично не вірним та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення, а також бази нарахування, що призвело до заявлення суми 3 % річних у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною 2 статті 252 ЦК термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як зазначалось судом вище, за умовами п. 8.1.4. Договору в разі пошкодження, знищення, викрадення та/або неповернення за будь-яких обставин встановленого на «Об'єкті» прилад приймально-контрольний «Лунь-25Е», Замовник в 3-х денний строк в безумовному порядку сплачує на розрахунковий рахунок Виконавця його вартість, у розмірі еквівалентному 78, 00 доларів США. Оплата проводиться в національній валюті України за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку.
При цьому, відповідно до частини 5 статті 254 ЦК якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
У даному випадку, повідомлення про розірвання Договору було направлено позивачем та отримано відповідачем 08.02.2024 року, внаслідок чого відповідач мав виконати взяте на себе зобов'язання щодо повернення ППК позивачу або відшкодування його вартості у строк до 12.02.2024 року.
Таким чином, лише з 13.02.2024 року у позивача виникло право на нарахування 3% річних за порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання з відшкодування позивачу вартості неповернутого ППК.
Розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році.
За розрахунком суду, розмір 3% річних за порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання з відшкодування вартості неповернутого ППК в сумі 3 230, 92 грн. за період з 13.02.2024 року по 19.07.2024 року складає 41, 84 грн. (3 230, 92 грн. х 158 днів х 3% / 366 днів = 41, 84 грн.).
При цьому, розмір 3 % річних за порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг у розмірі 1 385, 10 грн. за період з 12.02.2024 по 19.07.2024 року складає 18, 05 грн. (1 385, 10 грн. х 159 днів х 3% / 366 днів = 18, 05 грн.).
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 59, 89 грн.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 ЦПК унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 ЦПК).
Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлені можливості у порядку частини 4 статті 83 ЦПК письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 141 ЦПК витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 2 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина 1 статті 29 Закону).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК становить ціну такого договору.
Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов'язання про сплату та строки сплати.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20).
Цивільний процесуальний закон визначає критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі.
Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4, 5 статті 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 7 статті 141 ЦПК).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
-Договір про надання юридичних послуг від 15.06.2022, укладений між позивачем (далі - Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (далі - Виконавець), відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику юридичні послуги, а Замовник зі свого боку зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх;
-Додаток № 1 до Договору про надання юридичних послуг від 15.06.2022 року, відповідно до якого Замовник сплачує Виконавцю за період з 15 по 30 червня 2022 року суму у розмірі 20 000, 00 грн. Починаючи з 01.07.2022 року Замовник сплачує Виконавцю щомісячну суму із розрахунку 1 000, 00 грн. за одну годину роботи Виконавця. Оплата проводиться в безготівковій формі на протязі десяти діб з моменту укладання даного Договору. Оплата проводиться в безготівковій формі частково чи в повному обсязі передоплатою, або за фактом надання послуг. Оплата може проводитись одним платежем за певний період дії Договору;
-свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Чобітько І.В.;
-Акт прийому-передачі надання послуг від 19.07.2024, відповідно до якого Виконавець надав юридичні послуги протягом 2 годин, а Замовник прийняв наступні юридичні послуги: ознайомлення зі змістом Договору про охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи між ОСОБА_1 та ТОВ «Охорона-8» № 18856/1А від 10.08.2020 року та проведення огляду інших документів, пов'язаних з його виконанням за їх місцезнаходженням; консультація та погодження правової позиції за результатом ознайомлення зі змістом Договору на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи між ОСОБА_1 та ТОВ «Охорона-8» № 18856/1А від 10.08.2020 року та іншими документами; складання та направлення вимоги про сплату заборгованості за Договором між ОСОБА_1 та ТОВ «Охорона-8» № 18856/1А від 10.08.2020 року; складання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості згідно з Договором на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи між ОСОБА_1 та ТОВ «Охорона-8» № 18856/1А від 10.08.2020 року. Вартість послуг Виконавця складає 2 000, 00 грн.
Як зазначалось судом вище, в силу приписів частини 4 статті 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК).
У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 141 ЦПК. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який об'єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, а також приймаючи до уваги те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 948, 80 грн.
Щодо витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, суд зазначає наступне.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 44, 10 грн. як відшкодування витрат на відправлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості, які задоволенню не підлягають, оскільки не є судовими витратами в розумінні пункту 4 частини 3 статті 133 ЦПК як витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з цим, судові витрати позивача в сумі 114, 20 грн., пов'язані з направленням відповідачу копії позовної заяви з додатками (квитанція поштової служби «Е-Пост» № 1194573 від 19.07.2024 по сплаті поштового відправлення відповідачу на суму 114, 20 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-8» задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-8» заборгованість за Договором № 18856/1А від 10.08.2020 року у розмірі 4 616 (чотири тисячі шістсот шістнадцять) грн. 02 коп., 3% річних в сумі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 89 коп., інфляційні втрати в сумі 53 (п'ятдесят три) грн. 24 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 360 (дві тисячі триста шістдесят) грн. 39 коп., витрати на відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 20 коп., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 1 948 (одну тисячу дев'ятсот сорок вісім) грн. 80 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
5. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
7. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-8» (м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ 33290922).
8. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 10.02.2025 року.
Суддя Н.В. Новіченко