11 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 158/3077/24 пров. № А/857/34156/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
представника позивача Житкової А.С.,
представника відповідача Хоржевського Д.Е.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сіліч Ю.Л.,
час ухвалення рішення - 12:56:17,
місце ухвалення рішення - м. Ківерці,
дата складання повного тексту рішення - 18 грудня 2024 року,
26 вересня 2024 року громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про його примусове видворення з України, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 21 травня 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є громадянином Республіки Вірменія, прибув на територію України у 2017 році, у 2018 році створив сім'ю із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 . Вказує, що 21 травня 2024 року головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Хоржевським прийнято рішення, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Петровим, про примусове видворення з України гр. Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підставами, для винесення даного рішення вказано те, що у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 відсутні будь-які родинні зв'язки та постійне місце проживання на території України, а також документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та, які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України. Вважає, що відповідачем у вказаному рішенні не наведено обставин та мотивів, з яких останній виходив, таке рішення прийняте без дотримання вимог ст. 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Звертає увагу на те, що рішення про його примусове повернення не приймалось, тому відсутні підстави для його примусового видворення.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення про примусове видворення з України, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 21.05.2024 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з долученого представником позивача до матеріалів справи рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі № 376/2281/24 слідує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов'язано Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до Книги записів актів цивільного стану про народження в запис № 1098 від 09.11.2018 про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де в графі «Відомості про батька» видалити відомості про батька ОСОБА_7 та вказати відомості про батька - ОСОБА_5 , вказавши у графі «Прізвище, ім'я, по батькові» видалити наявні, данні та вказати «Прізвище, ім'я, по батькові» - ОСОБА_8 . Разом з тим, не заслуговують на увагу твердження представника відповідача про відсутність документів, на підставі яких можливо ідентифікувати особу громадянина позивача, оскільки з долучених до матеріалів справи письмових доказів слідує, що останній має посвідчення водія НОМЕР_1 , термін дії якого з 30 грудня 2014 року по 30 грудня 2024 року. Окрім того, судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач був учасником неодноразових судових процесів, що свідчить про його ідентифікацію. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що з часу затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , органом міграційної служби не надано доказів, які б свідчили про вжиття будь-яких заходів для реалізації оскаржуваного рішення. Аналізуючи оскаржуване рішення про примусове видворення, суд першої інстанції зазначив, що таке винесено передчасно, оскільки при прийнятті такого органом міграційної служби не було в повній мірі враховано ті обставини, що встановлені судом та відсутність даних, які могли б свідчити, що перебування іноземця на території України в подальшому може нести небезпеку для інтересів держави. Враховуючи наявність у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 міцних соціальних зв'язків на території України та постійного місця проживання, беручи до уваги те, що його особу ідентифіковано, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскільки особу іноземця не було ідентифіковано та у нього були відсутні будь-які документи на перетин кордону, були наявні підстави для прийняття рішення про його примусове видворення з України. Вказує, що на момент винесення рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивач не звертався до територіальних підрозділів Державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Звертає увагу на те, що оскаржуване рішення про примусове видворення прийнято у відповідності до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що з 04 лютого 2025 року громадянин Республіки Вірменія звільнений із Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Звертає увагу на те, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі № 376/2281/24 набрало законної сили та виконане належним чином.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечила, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_2 прибув на територію України у 2017 році.
21 травня 2024 року за порушення правил перебування іноземних громадян на території України позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
21 травня 2024 року головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Хоржевським прийнято рішення, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Петровим, про примусове видворення з України гр. Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-10).
Підставами для винесення даного рішення вказано те, що у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 відсутні будь-які родинні зв'язки та постійне місце проживання на території України, а також документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та, які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Згідно п. 6, 9 ч.1 ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) регламентовано право на повагу до приватного і сімейного життя, що включає й право на громадянство та вибір місця проживання.
Стаття 13 Загальної декларації прав людини регламентує кожній людині право вільно пересуватись і обирати собі місце проживання в межах кожної держави.
У статті 1 Конвенції сторони зобов'язалися гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією. Конвенційні гарантії, в даному випадку, належать всім, а не тільки громадянам. Дії держави, пов'язані з контролем перебування іноземців на своїй території можуть призводити до порушення цих гарантій.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїй практиці щодо цієї категорії спорів неодноразово наголошував, що у випадку підтвердження того, що відносини, про порушення яких заявляє особа, охоплюються поняттям сімейного чи приватного життя, як у випадку позивача у цій справі, то слід застосовувати так званий трискладовий тест, тобто - «чи відбувалося втручання згідно із законом? чи переслідувало таке втручання законну мету? чи було таке втручання необхідним у демократичному суспільстві?».
При цьому необхідність втручання в демократичному суспільстві встановлюється шляхом врівноваження інтересів держави з правами особи. Держава не може обґрунтовувати втручання відносними термінами такими як «корисно», «розумно» чи «бажано», а повинна продемонструвати наявність нагальної суспільної необхідності. Необхідність в демократичному суспільстві також вимагає пропорційності законній меті, що переслідується. При здійсненні такого втручання в особи має бути можливість скористатися процедурними гарантіями для оскарження рішення, зокрема щодо того чи бралися під час прийняття рішення до уваги інтереси особи, захищені статтею 8 Конвенції.
ЄСПЛ не заперечує того, що повернення чи видворення, як такі можуть відповідати законній меті регулювання міграції, однак підкреслює, що такі заходи повинні застосовуватися пропорційно до права особи на приватне та сімейне життя.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно із частиною 1 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.
Тобто, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду, а також ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази того, що стосовно громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 приймалось рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, тому доводи скаржника в апеляційній скарзі про наявність такого рішення є необгрунтованими.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 травня 2024 року, головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Дмитром Хоржевським прийнято рішення про примусове видворення до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-10).
Підставами, для винесення вказаного рішення зазначено, що у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 відсутні будь-які родинні зв'язки та постійне місце проживання на території України, а також документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та, які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 травня 2024 року у справі № 158/1648/24 примусово видворено за межі території України громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та затримано його з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк, який не може перевищувати 3 місяці.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року у справі № 158/2657/24, яке набрало законної сили, продовжено строк затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_5 строком на 2 місяці.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2024 року у справі № 158/3200/24, яке набрало законної сили, продовжено строк затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_5 строком на 2 місяці.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року у справі № 158/3770/24, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про продовження строку затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_5 .
В судовому засіданні у суді першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_2 прибув на територію України у 2017 році.
Як слідує із долученого представником позивача Житковою А.С. до матеріалів справи рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі 376/2281/24, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов'язано Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до Книги записів актів цивільного стану про народження в запис № 1098 від. 09.11.2018 року про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де в графі «Відомості про батька» видалити відомості про батька ОСОБА_7 та вказати відомості про батька - ОСОБА_5 , вказавши у графі «Прізвище, ім'я, по батькові» видалити наявні, данні та вказати «Прізвище, ім'я, по батькові» - ОСОБА_8 .
Вказаним рішення також встановлено, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_2 , починаючи з 2017 року проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9 . За час спільного проживання у них народилася дитина - дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 46-49).
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Представником позивача до відзиву на апеляційну скаргу долучено свідоцтво про народження від 21 січня 2025 року серії НОМЕР_2 , яке виготовлено на виконання рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі № 376/2281/24. Згідно із свідоцтвом про народження від 21 січня 2025 року серії НОМЕР_2 батьком ОСОБА_8 є ОСОБА_5 .
Разом з тим, необгрунтованими є доводи скаржника про відсутність документів, на підставі яких можливо ідентифікувати особу громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 , оскільки як безспірно встановлено судом першої інстанції, у позивача наявне посвідчення водія НОМЕР_1 з терміном дії з 30 грудня 2014 року по 30 грудня 2024 року. Крім того, у матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина Республіки Вірменія серія НОМЕР_3 на ім'я відповідача (а.с.37-38).
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що органом міграційної служби не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для прийняття рішення про примусове видворення, передбачених частиною 1 статті 30 Закону № 3773-VI, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що стосовно громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 попередньо приймалось рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Проаналізувавши рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21 травня 2024 року про примусове видворення громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 до країни походження або ж третьої країни, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що таке прийнято передчасно, оскільки при його прийнятті органом міграційної служби не було в повній мірі враховано обставини, що встановлені судом під час розгляду цієї справи, та відсутність даних, які могли б свідчити, що перебування іноземця на території України в подальшому може нести небезпеку для інтересів держави.
Враховуючи наявність у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 міцних родинних зв'язків на території України та постійного місця проживання, беручи до уваги те, що його особу ідентифіковано, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що адміністративний позов слід задовольнити, визнавши протиправним та скасувавши рішення про примусове видворення громадянина Республіки Вірменія з України, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 21 травня 2024 року.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 288, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2024 року у справі № 158/3077/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич